79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" серпня 2025 р. Справа № 921/605/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача (скаржника) - Овчарук О.О. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
від відповідача - Вийванко Н.П. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» від 28 березня 2025 року
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року (повний текст підписано 10.03.2025), суддя Шумський І.П.
у справі №921/605/24
за позовом Дочірньої компанії “Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача Приватного акціонерного товариства “Тернопільміськгаз», м. Тернопіль
про стягнення 425641,47 грн - боргу, 54807,88 грн - пені, 31781,16 грн - 7% штрафу, 92876,61 грн - 3% річних, 558343,78 грн - інфляційних нарахувань
встановив:
25 жовтня 2024 року Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» про стягнення заборгованості в сумі 1 163 450,90 грн, з яких: 425 641,47 грн - основний борг, 54 807,88 грн - пеня, 31 781,16 грн - штраф, 92 876,61 грн - 3% річних та 558 343,78 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року у справі № 921/605/24 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 425 641,47 грн боргу, 48 771,18 грн - пені, 29 794,84 грн - 7% штрафу, 36 209,30 грн - 3% річних, 170 888,36 грн - інфляційних нарахувань, 8 535,66 грн - судового збору в повернення сплачених судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що в порушення умов п.2.2 договору про реструктуризацію, приписів ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України, обумовлених планових платежів у період з лютого 2021 року до квітня 2022 року відповідач не здійснив, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 425 641,47 грн, що було визнано відповідачем. Судом встановлено, що в тексті позовної заяви позивачем зазначено період невиконаного (простроченого) відповідачем грошового зобов'язання, а саме: лютий 2021 року - квітень 2022 року. З урахуванням наведеного у позові періоду існування суми основного боргу, за результатом розгляду долученого позивачем до позовної заяви розрахунку заявлених до стягнення сум пені, 7% штрафу, 3% річних, інфляційних нарахувань, судом з'ясовано, що за прострочені періоди лютого 2021 року - квітня 2022 року загальна сума пені складає 48771,18 грн (замість вказаних у позові позивачем 54807,88 грн), 3% річних складає 36209,32 грн (замість вказаних у позові позивачем 92876,61 грн), 7% штрафу складає 29794,84 грн (замість вказаних у позові позивачем 31781,16 грн), інфляційних втрат складає 170888,39 грн (замість вказаних у позові позивачем 558343,78 грн). Судом першої інстанції проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних нарахувань, пені та 7% штрафу і згідно проведеного перерахунку, в межах визначених позивачем періодів та сум, на які здійснювались нарахування, встановлено, що правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 29794,84 грн 7% штрафу, 48771,18 грн пені, 36209,30 грн 3% річних, 170888,36 грн інфляційних нарахувань. Позовні вимоги в частині стягнення 6036,70 грн пені, 1986,32 грн 7% штрафу, 56667,31 грн 3% річних, 387455,42 грн інфляційних нарахувань суд визнав необґрунтованими та відхилив. Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом враховано, що сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч.2 ст.625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних, які не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу; поряд з цим, суд зазначив, що законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати, а підстави для зменшення розміру пені та штрафу - відсутні. Крім цього, судом встановлено, що позовна давність щодо заявлених як основної вимоги про стягнення 425641,47 грн боргу, так і додаткових вимог не сплинула.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач - Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року у справі № 921/605/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 452 145,75 грн, в тому числі: 6 036,70 грн - пені, 1 986,32 грн - 7% штрафу, 56 667,31 грн - 3% річних, 387 455,42 грн - інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги ДК «Газ України» в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не повністю досліджено матеріали справи та відповідно безпідставно відмовлено в стягненні нарахувань, які здійснені на заборгованість, яка стягнута рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2021 у справі № 921/279/21, однак залишилась непогашеною на дату прийняття оскаржуваного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції правомірно проведено перерахунок 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, оскільки позивач не обґрунтував підстав для їх стягнення. Наголошує, що позивачем не подано належних та достовірних доказів того, що залишок заборгованості відповідно до договору реструктуризації від 28.05.2012 р. № 14/12-158 складає 425 641,47 грн, яка виникла за не здійснені платежі у період з лютого 2021 р. по квітень 2022 р., і що вказана сума заборгованості не стягнена рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 04.10.2017 у справі № 921/488/17 та від 01.09.2021 у справі № 921/279/21. Також зазначає, що сам по собі розрахунок не може бути доказом про наявність заборгованості.
Судові засідання з розгляду справи в суді апеляційної інстанції проводилися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за клопотаннями представників сторін та на підставі відповідних ухвал суду.
Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року у справі № 921/605/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 28 травня 2012 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - кредитор) та ПАТ "Тернопільміськгаз" (надалі - боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-158 (надалі договір про реструктуризацію), відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 31.12.2009 №06/09-2306.
У п.2.1 договору про реструктуризацію зазначено, що загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п.1.1 договору, складає 3405127,77 грн, що підтверджується актом звірки розрахунків.
Боржник зобов'язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п.2.1 договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення, зокрема з лютого 2021 року до березня 2022 року рівними частинами по 28376,06 грн та у квітні 2022 року 28376,63 грн (п.2.2 договору про реструктуризацію).
У п.2.2 договору про реструктуризацію сторонами обумовлено наступні строки здійснення платежів по 28376,06 за місяць протягом періоду: лютий 2021 року - березень 2022 року, а саме: 26.02.2021; 31.03.2021; 30.04.2021; 31.05.2021; 30.06.2021; 30.07.2021; 31.08.2021; 30.09.2021; 29.10.2021; 30.11.2021; 31.12.2021; 31.01.2022; 28.02.2022; 31.03.2022. Платіж за квітень 2022 року на суму 28376,63 грн обумовлено здійснити до 29.04.2022.
Згідно з п.2.3 договору про реструктуризацію зобов'язання боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п.2.2 договору на відповідний місяць.
За невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до договору та чинного законодавства України (п.3.1 договору про реструктуризацію).
За прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п.2.2 договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу (п.3.4 договору про реструктуризацію).
У п.5.1 договору про реструктуризацію сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 29.04.2022, а в частині виконання зобов'язань за договором до їх повного здійснення.
У період з лютого 2021 року до квітня 2022 року відповідач свої зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим у нього виник борг в сумі 425 641,47 грн, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення цієї суми боргу в судовому порядку, а також нарахованих інфляційних втрат, 3% річних, пені та 7% штрафу.
Поряд з тим, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа № 921/279/21 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" про стягнення 1614537,21 грн, з яких: 1191794,52 грн основний борг, 151007,37 грн пеня, 81439,29 грн штраф 7%, 62121,36 грн 3% річних та 128174,66 грн інфляційні втрати. Позивач у справі № 921/279/21 просив стягнути заборгованість за невиконання умов укладеного 28.05.2012 договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-158 за період з серпня 2017 року по січень 2021 року.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2021 у справі № 921/279/21 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільміськгаз» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 1021538,16 грн основного боргу, 73380,50 грн інфляційних втрат, 38273,81 грн 3% річних, 10001,32 грн пені, 17876,88 грн штрафу і 17415,98 грн судового збору; в задоволенні решти позову відмовлено.
У жовтні 2024 року Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до суду з цим позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» заборгованості в сумі 1 163 450,90 грн, з яких: 425 641,47 грн - основний борг, 54 807,88 грн - пеня, 31 781,16 грн - штраф, 92 876,61 грн - 3% річних та 558 343,78 грн - інфляційні втрати.
Як зазначено судом вище, місцевий господарський суд задоволив позовні вимоги частково, з чим не погодився позивач та оскаржив рішення суду у частині відмови в позові.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п.2.2 Договору відповідач зобов'язався у період з лютого 2021 року до березня 2022 року здійснити погашення боргу в сумі по 28 376,06 грн за кожен місяць, а у квітні 2022 року - 28 376,63 грн.
Так, судом встановлено, що в порушення умов п.2.2 договору про реструктуризацію, відповідач не здійснив обумовлених планових платежів у період з лютого 2021 року до квітня 2022 року, у зв'язку з чим, станом на час розгляду справи в суді у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 425 641,47 грн, що визнано відповідачем.
Крім цього, статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У п.3.4 договору про реструктуризацію сторони погодили, що за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п.2.2 договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Судом першої інстанції правомірно проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу і встановлено, що виходячи із заявлених у позовній заяві основної заборгованості (425 641,47 грн) та періодів прострочення (з лютого 2021 року по квітень 2022 року), обгрунтованими та підставними є вимоги про стягнення: пені в сумі 48 771,18 грн (із заявлених до стягнення 54 807,88 грн), 3% річних в сумі 36 209,32 грн (із заявлених до стягнення 92 876,61 грн), 7% штрафу в сумі 29 794,84 грн (із заявлених до стягнення 31 781,16 грн), інфляційних втрат в сумі 170 888,39 грн (із заявлених до стягнення 558 343,78 грн).
Позовні вимоги в частині стягнення 6 036,70 грн пені, 1 986,32 грн 7% штрафу, 56 667,31 грн 3% річних та 387 455,42 грн інфляційних нарахувань суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні.
Слід зазначити, що предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-158 від 28 травня 2012 року в сумі 425 641,47 грн за період з лютого 2021 року по квітень 2022 року, а також нараховані у зв'язку з невиконанням вказаних зобов'язань 3% річних, інфляційні втрати, пеня та штраф. Підставою позову позивач визначив невиконання відповідачем договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-158 від 28 травня 2012 року.
Водночас, підставою позову у цій справі не було визначено невиконання відповідачем рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2021 у справі № 921/279/21, у зв'язку з чим, судом і не досліджувалися такі обставини, а спір був вирішений в межах заявлених позовних вимог (виходячи із основної заборгованості та періоду прострочення її сплати).
Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення відповідних нарахувань, у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2021 у справі № 921/279/21, однак, визначивши таке як підставу позову в межах заявлених позовних вимог.
Перевіривши розрахунки місцевого господарського суду, колегія суддів погоджується з висновком останнього про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача, крім 425 641,47 грн основного боргу, 48 771,18 грн - пені, 29 794,84 грн - 7% штрафу, 36 209,30 грн - 3% річних та 170 888,36 грн - інфляційних нарахувань, у зв'язку з простроченням відповідачем сплати основного боргу за договором про реструктуризацію в сумі 425 641,47 грн за період з лютого 2021 року по квітень 2022 року.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду.
Колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст.277 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року у справі № 921/605/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - без задоволення.
Матеріали справи № 921/605/24 повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 01 вересня 2025 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.