Справа № 120/3805/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
28 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 70941 (сімдесят тисяч дев'ятсот сорок одна) грн 95 коп за період з 31.01.2019 по 22.02.2024 (в межах визначеного законом шестимісячного терміну).
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивача виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення, у тому числі грошового, а також проведено розрахунок за усі належні виплати. Крім того, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, спір щодо їх розміру був відсутній, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.01.2019 № 7-РС позивача звільнено з військової служби відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2019 № 21 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.01.2019.
Однак на день виключення позивача зі списків особового складу з ним не було проведено остаточного розрахунку при звільненні зі служби, у зв'язку з чим позивач неодноразово звертався до суду з вимогами щодо перерахування та виплати йому недоплаченого грошового забезпечення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.08.2021 у справі № 120/2204/21-а зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
28.12.2021 на виконання вказаного рішення відповідач здійснив виплату позивачу заборгованого грошового забезпечення в сумі 4436,66 грн.
Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2023 у справі № 120/252/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.01.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум.
22.02.2024 на виконання вищезазначеного рішення суду військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу кошти в сумі 77935,19 грн.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просить суд зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому відповідний середній заробіток за період з 31.01.2019 по 22.02.2024.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В силу частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Тобто, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 висловлено правову позицію, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною.
Оцінюючи позовні вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія враховує наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2019 № 21 (а.с.15), позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.01.2019.
При цьому суд враховує правові позиції Верховного Суду (зокрема, які викладені у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 20.05.2020 №816/1640/17), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а й конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 70941,95 грн.
Щодо висновку суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в розмірі 70941,95 грн., колегія суддів зазначає, що оскільки мотивувальна частина апеляційної скарги не містить доводів та аргументів в частині здійсненого судом першої інстанції обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, хоча в силу закону обов'язок щодо доказування покладається саме на відповідача, а тому колегія суддів не перегадає та не надає оцінку рішенню суду першої інстанції в даній частині, в межах вимог ч.1 ст.308 КАС України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.