Справа № 240/33927/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
28 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 670 днів затримки повного розрахунку при звільненні, за період з 27.01.2022 по 27.11.2023, включно обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при виключенні зі списків особового складу 26.01.2022 відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати індексації грошового забезпечення. Остаточний розрахунок з ним, як з особою звільненою з військової служби, відповідачем проведено лише в 28.11.2023, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку. Просить позов задовольнити.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2022 по 19.01.2023;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2022 по 19.01.2023 у сумі розміром 176941 (сто сімдесят шість тисяч дев'ятсот сорок одна) грн 50 (п'ятдесят) коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивача виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення, у тому числі грошового, а також проведено розрахунок за усі належні виплати. Крім того, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, спір щодо їх розміру був відсутній, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командувача Десантно-штурмових військ від 25.01.2022 №3-РС, штаб-сержанта ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2022 №19, звільнено з військової служби відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу частини з 26.01.2022.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі №240/5982/22:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 26.01.2022 не у відповідності до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись за період з 29.01.2020 по 26.01.2022 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, та розмірів окладу за військовим званням, які повинні обчислюватись за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, а за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2270 гривень, а за період з 01.01.2022 по 26.01.2022 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2393 гривень, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
На виконання рішення суду у справі №240/5982/22 відповідач 28.11.2023 перерахував позивачу кошти у розмірі 195870,16 грн.
Позивач, вважаючи, що має право на нарахування на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, звернувся до суду із даним позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В силу частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Тобто, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 висловлено правову позицію, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною.
Оцінюючи позовні вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія враховує наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2022 № 19 (а.с.13), позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.01.2022.
У зв'язку з цим строк затримки з виплати заробітної плати слід рахувати з 27.01.2022 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня у разі непроведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а й конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 176941,50 грн.
Оскільки в апеляційній скарзі відповідач не наводить доводів на спростування визначеної судом першої інстанції суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, не наводить своїх аргументів щодо визначення обрахунку середнього заробітку при звільненні, колегія суддів відповідно до ст. 308 КАС України не здійснює перегляд висновків суду першої інстанції в цій частині.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.