20 серпня 2025 року м.Дніпросправа № 160/7455/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Кругового О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 160/7455/25 (суддя Коренев А.О.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії (відшкодувати матеріальну шкоду);
- стягнути з Державного бюджету України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання 418 751,30грн шкоди, яку зазнав внаслідок дії частини 3 статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Ухвалою суду від 17.03.2025 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам п.4, 5 ч.5 статті 160 КАС України та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду уточненої позовної та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач просить оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Суд при відкритті провадження у справі, не наділений повноваженнями давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначеності належності учасників справи. Звернення до суду з адміністративним позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 3, 8, 55, 124 Конституції України - є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Позивач звертає увагу, що належним відповідачем у цій справі є саме Держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є Державна казначейська служба України (її територіальний орган), яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету. Визначена розрахунком сума 418 751,30 грн. не призведе до збагачення позивача, вона лише компенсує йому завдану протягом тривалого часу шкоду.
Скаржник наполягає, що суд відмовив у поновленні строку на звернення, не проаналізувавши аргументи позивача, та дійшовши хибного висновку, що строк на звернення до суду був пропущений без поважних на те причин.
Відповідач подав письмовий відзив на скаргу позивача. У відзиві стверджує, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, вважає, що підстави для скасування оскарженої позивачем ухвали суду відсутні. Просить скаргу позивача залишити без задоволення як необґрунтовану, а оскаржену ним ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Так, за позицією відповідача, відповідний обсяг повноважень суду окреслений нормами законодавства, і жодним чином не може бути обмежений, спростований, нівельований за переконанням сторони у справі, що намагається зробити позивач. Позивачем не усунуто недолік щодо зазначення суб'єкта владних повноважень, чиї дії він просить визнати протиправними у прохальній частині позову (з урахуванням наданих уточнень). Інші хибні доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
В категорії справ про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами відповідачем є держава, а не конкретний суб'єкт владних повноважень і шкода завдається не бездіяльністю суб'єкта, який державу представляє, а самим неконституційним актом, під час його дії та застосування до особи.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів розглядає апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, в порядку письмового провадження, у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 згідно з ч.2 ст. 123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України, прийшов до висновку, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду з позовом, а у заяві про поновлення цього строку не наведено поважних підстав для його поновлення. Крім того, позивач не виконав вимоги ухвали суду від 17.03.2025 року щодо конкретизації , а саме визначення суб'єкта владних повноважень, бездіяльність якого позивач просить визнати протиправною та у чому така бездіяльність полягає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Позивач звернувся до суду з позовом, оскільки вважає, що за період з 2017 року по 01.03.2025 року він недоотримав належні йому пенсійні виплати з надбавками через норми закону, які спричинили порушення його прав, та у подальшому були визнані неконституційними. Неприйняття державою Україна закону, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями що визнані неконституційними на думку позивача є підставою для задоволення похідної позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, а належним відповідачем у цій справі є саме Держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом є Державна казначейська служба України (її територіальний орган), яка відповідно до
законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету.
Суд, залишаючи позовну заяву без руху, вказав позивачу, що ним заявлена позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень, проте не конкретизовано якого саме суб'єкта. Також суд вказав, що протиправність дій позивач пов'язує із виплатами йому пенсії не у визначеному розмірі, починаючи з 2017 року, розрахунок виплат, заявлених до відшкодування, також пов'язує з періодом 2017 по 2025 рік, при цьому не обґрунтовує поважності причин пропуску до суду з таким позовом.
Позивач на виконання ухвали суду від 17.03.2025 року подав уточнену позовну заяву, в якій вказав, що має право на поновлення строку на звернення до суду, посилаючись на введення в країні воєнного стану, перебування на його утриманні доньки, якій встановлена інвалідність, і якій потрібен постійний догляд. При цьому, свої позовні вимоги , як просив суд, не конкретизував, зазначивши, що він є вільним у виборі способу захисту порушеного права і за своїм бажанням визначає, коли має звернутися за захистом порушеного права та у який спосіб.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Право на звернення до суду з позовом виникає, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявником у заяві про поновлення строку не наведено поважних підстав для його поновлення, і такі висновки є обґрунтованими.
Так, суд встановив, що за даними комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду» позивач протягом 2022, 2023, 2024 року звертався до суду з різними позовними заявами (справи № 160/2255/22, № 160/19100/24, № 160/25899/24) та відповідними заявами, зокрема щодо встановлення судового контролю. Отже, доводи позивача щодо існування причин, які б заважали йому вчасно звернутися до суду з даним позовом є безпідставні. Зазначені позивачем у заяві обставини не перешкоджали йому на звернення до суду з іншими позовними заявами.
Позивач пов'язує виникнення спірних відносин із ухваленням Конституційним Судом України Рішення №1-р(ІІ) 2021 від 07.04.2021 року у справі №3-333/2018 (4498/18), проте не наводить підстав та причин, які саме з цього періоду до березня 2025 року унеможливили його звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Таким чином, строк на звернення до суду пропущено позивачем з причин, які залежали від його волі, а тому суд обґрунтовано визнав їх неповажними.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Позивач як у позові, так і в апеляційній скарзі не доводить у належний, достатній та допустимий спосіб, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено позивачем змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем в уточненій позовній заяві так і не було зазначено суб'єкта владних повноважень, бездіяльність якого ним оскаржується.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Саме з цих підстав, для визначення належного відповідача у справі, суд першої інстанції і просив позивача конкретизувати чию саме бездіяльність він оскаржує і просить суд визнати протиправною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 справі № 242/4741/16-ц пунктом 30 окреслила наступне : «Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача».
В категорії справ про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами відповідачем є держава, а не конкретний суб'єкт владних повноважень і шкода завдається не бездіяльністю суб'єкта, який державу представляє, а самим неконституційним актом, під час його дії та застосування до особи. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 листопада 2022 року по справі №340/2736/20.
При цьому, суд вирішує саме заявлені позовні вимоги та не вправі самостійно підміняти визначати за позивача, який спір підлягає вирішенню та з ким.
На пропозицію суду конкретизувати позовні вимоги (щоб у тому числі суд міг визначитись хто є належним відповідачем у справі та вирішити питання про залучення такого до участі у справі), позивач не відреагував належним чином.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують таких висновків суду.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 312, 315, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 160/7455/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя О.О. Круговий