Справа № 344/13906/23
Провадження № 2/344/290/25
26 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Устинської Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Шургот Оксана Василівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хемич Владислав Юрійович про скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, -
01.08.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хемич Владислав Юрійович про скасування рішення державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району, Іван-Франківської області Дем'янек Іванни Антонівни від 01.09.2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 16.12.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. реєстровий номер 1272 та проведену на його підставі реєстрацію права власності.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.02.2019 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю. реєстровий номер 408, придбала квартиру АДРЕСА_2 . Позивачу стало відомо, що державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького району, Іван-Франківської області Дем'янек Іванною Антонівною 01.09.2020 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . В подальшому ОСОБА_2 уклала зі ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, посвідчений 16.12.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. реєстровий номер 1272, відповідно до якого вона продала і передала у власність покупцю ОСОБА_3 вищезгадане нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору приватним нотаріусом Кучак Н.В. в цей же день здійснено державну реєстрацію права власності на згадане нежитлове приміщення за ОСОБА_3 .
Позивач вважає, що прийняття рішення державного реєстратора, яке стало підставою для державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 відбулося з порушенням нормативно-правових актів України, а укладений договір купівлі-продажу таким, що підлягає визнанню недійсним. Вказане приміщення є приміщенням загального користування, а саме підвалом, що використовувався всіма співвласниками будинку житлових приміщень цього будинку. Підвал відноситься до допоміжного приміщення багатоквартирного будинку, що є спільним майном мешканців багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності. Визнання права власності на допоміжні приміщення не передбачено чинним законодавством, допоміжні приміщення стають спільною власністю громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Виходячи з викладеного підвал ж приміщенням спільного використання, а також допоміжним приміщенням, що перебуває у спільній сумісній власності в тому числі і позивача і без згоди всіх співвласників відповідач не мав права оформлювати право власності на приміщення за собою і здійснювати його продаж.
Крім того, позивач вважає, що договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, оскільки його зміст в частині передачі майна за договором продавцем у власність покупця суперечить чинному законодавству України (а.с.1-4).
07.09.2023 року, 04.10.2023 року, 10.10.2023 року представником позивача - адвокат Шургот О.В. подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів (а.с.22-23, 38, 61-62).
19.10.2023 року позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною розпорядження та відчуження на нежитлове приміщення №3, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на ім'я ОСОБА_3 , до набрання чинності рішення суду по даній справі (а.с.79-80).
20.10.2023 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області заяву позивача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт із забороною розпорядження та відчуження на нежитлове приміщення №3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на ім'я ОСОБА_3 , до набрання законної сили рішенням суду по даній справі (а.с.82-83).
20.10.2023 року, 06.11.2023 року представником позивача - адвокат Шургот О.В. подано клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи (а.с.85-86, 92).
07.11.2023 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання договору купівлі-продажу недійсним призначено судову будівельно-технічну експертизу, на час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.95)
Відповідно до листа Івано-Франківського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та долученої постанови від 02.11.2023 ВП73173730, виконавчий документ (ухвала №344/13906/23 від 20.10.2023) виконано фактично та в повному обсязі, арешт на зазначене у виконавчому документі нерухоме майно накладено, а відомості внесено до ДРРП за номером обтяження 52361388, у зв'язку з чим виконавче провадження закінчено (а.с.99)
27.02.2025 року до суду надійшов висновок експерта №1170/23-28 від 25.02.2025 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи (а.с.117-130).
10.03.2025 року поновлено провадження у справі (а.с.135).
07.05.2025 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Хемич В.М. подав клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №01/05/25 від 01.05.2025 (а.с.143-144).
13.05.2025 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Хемич В.М. подав клопотання про виклик у судове засідання судового експерта Івано-Франківського відділення КНІСЕ Кулаченко С.Г. для надання усних пояснень відносно висновку експерта від 25.02.2025 року №1770/23-28 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи (а.с.159-161).
13.05.2025 року ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області клопотання представника відповідача про виклик експерта задоволено, викликано експерта Івано-Франківського відділення КНІСЕ Кулаченко С.Г. в судове засідання для роз'яснення відносно висновку експерта від 25.02.2025 року №1770/23-28 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи. Закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання договору купівлі-продажу недійсним та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.167).
13.06.2025 року представником позивача - адвокат Шургот О.В. подано додаткові пояснення у справі. Відповідно до яких вважає позовні вимоги підставними та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 є співвласником приміщень загального користування, яке знаходиться у спільній власності власників квартир у багатоквартирному будинку, а саме допоміжного приміщення - підвалу АДРЕСА_3 . 01.09.2020 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, договору купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу та будівництва, відповідно до якого відбулась державна реєстрація підвалу, продавець ТОВ «Захід-Фінанс Груп» в особі директора Шпирка Т.Б., який виконує функції забудовника, зобов'язується передати у власність покупця ОСОБА_2 об'єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) покупцем у майбутньому, а покупець зобов'язується прийняти цей об'єкт у відповідності до умов цього договору та оплатити його. Об'єктом нерухомого майна визначеним у договорі \ майнові права на нежитлове приміщення проектний №3 площею 76,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що будується продавцем. Позивач вважає, що відчуження нерухомого майна відбулось у незаконний спосіб, оскільки на момент продажу цього майна воно знаходилось у спільній власності власників квартир багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , а зміна функціонального призначення майна шляхом його реконструкції не була здійснена. Факт відсутності проведеної реконструкції зі зміни функціонального призначення підвалу також підтверджується даними з Реєстру будівельної діяльності порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва - відсутня інформація стосовно наявності дозвільних документів на реконструкцію підвалу за адресою буд. АДРЕСА_1 . Крім того, у наявних у департаменті реєстрах рішень виконавчого комітету міської ради відсутня інформація про присвоєння адрес об'єкту нерухомого майна по АДРЕСА_4 та нежитловому приміщенню АДРЕСА_5 . Твердження про те, що спірне приміщення є і було підвалом будинку, підтверджує і висновок експерта від 25.02.2025 року №1770/23-28 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи. Вважає, що державна реєстрація права власності на дане нежитлове приміщення та подальше його відчуження відбулося у протиправний спосіб. Підвальне приміщення багатоквартирного будинку входить до переліку допоміжних приміщень будинку та є призначеним для обслуговування будинку та підвищення життєвого комфорту його мешканців і на праві спільної сумісної власності належить всім співвласникам житлового будинку, відповідно до постанови КЦС ВС від 07.04.2021 у справі №463/2237/16-ц.
Для зміни функціонального призначення допоміжного приміщення та оформлення права власності на нього потрібно здійснити певну процедуру визначену законом. Зміна функціонального призначення введеного в експлуатацію об'єкта будівництва можлива при його реконструкції. Реконструкція об'єкта будівництва проводиться після отримання дозволу органів державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт. Після проведення будівельних робіт по реконструкції, об'єкт будівництва підлягає прийняттю в експлуатацію, в такому разі об'єкту нерухомості може бути присвоєно адресу. Представник позивача зазначає, що зміна функціонального призначення (реконструкція) підвалу житлового будинку, який є допоміжним приміщенням і знаходиться у спільній власності жителів будинку може проводитись виключно за згодою всіх співвласників, що узгоджується з висновком Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 по справі №725/6193/21
Вважає, що державна реєстрація права власності на допоміжне приміщення по АДРЕСА_4 , відбулась усупереч встановленим правилам, без урахування всіх дозвільних документів, а саме згоди співвласників будинку на реконструкцію, зміну функціонального призначення підвалу, отримання дозволу на виконання робіт по реконструкції, оформлення поштової адреси, введення в експлуатацію. Зазначене свідчить про незаконність державної реєстрації, тому така реєстрація підлягає скасуванню.
З метою повернення допоміжного приміщення у загальне користування співвласників багатоквартирного будинку є необхідність в усуненні перешкод здійснення їхньої спільної власності шляхом скасування рішення держаного реєстратора та визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , оскільки саме такі дії призведуть до поновлення порушуваних прав позивача на користування допоміжним приміщенням підвалу (а.с.173-185).
03.07.2025 року у судовому засіданні допитано експерта ОСОБА_4 . Відповідно до ст. 225 ЦПК України головуючим роз'яснено експертові його права та обов'язки, встановлені цим Кодексом, і попереджено експерта під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, приведено експерта до присяги. Текст присяги підписано експертом. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднані до справи (а.с.193).
Експерт ОСОБА_4 в судовому засіданні надала пояснення у яких зазначила, що периметр будинку міряється для того, щоб визначити площу забудови, тобто коли є зміна зовнішніх конфігурацій. При дослідженні матеріалів справи на а.с.41-42 міститься ксерокопія матеріалів технічної інвентаризації, будинок №6 - 1947 року побудови, розташований між двома будинками АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 , є історичною забудовою, встановлено, що добудов до житлового будинку АДРЕСА_1 , з часу проведення першої технічної інвентаризації, зміни конфігурації в плані не проводилось, у зв'язку з чим не було необхідності здійснювати зовнішні заміри. Всередині все обміряли і зробили фото. Внутрішні приміщення орієнтуються на внутрішню площу. Підвальне приміщення може бути розділене на декілька комор, чи може бути здійснено демонтаж перегородки, такі дії не є реконструкцією. Реконструкція - це зміна зовнішня, або надбудова, зміна функціонального призначення. Зазначення «нежитлові приміщення» є неправильним, оскільки це «підвальні приміщення» або «допоміжні», для перетворення їх у нежитлові приміщення необхідна реконструкція. Реконструкція передбачає відповідні етапи, має бути проект, усі дозволи, декларації та здача в експлуатацію.
Представник позивача - адвокат Шургот О.В. позов підтримала, просила задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідача не надійшло.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Хемич В.М. - заперчив щодо позову, просив відмовити в повному обсязі.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.
Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників не житлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), що вказує на віднесення підвалу саме до допоміжних приміщень та підтверджує факт переходу у власність мешканців (власників) квартир будинку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-2/2004 від 02.03.2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст. 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) співвласники багатоквартирного будинку є співвласниками його допоміжних приміщень (горища, підвалу та ін.). Пункт 1.1. резолютивної частини даного рішення проголошує, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією (набуття права власності) ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення будь-яких додаткових дій.
Згідно п. 1.2. вказаного Рішення власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Щодо рішення державного реєстратора:
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV, в редакції чинній на дату про проведення державної реєстрації речових прав 01 вересня 2020 року, (надалі - Закон №1952-IV), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1952-IV).
У п.1,2 ч.3 ст.10 Закону №1952-IV зазначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону №1952-IV).
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №1952-IV записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
За змістом ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно ч.2 ст.22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону №1952-IV передбачено, що, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відповідно до ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_8 , згідно договору купівлі-продажу №408 від 12.02.2019, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №341076251 від 31.07.2023 (а.с.10).
Відповідач ОСОБА_2 була власником приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , згідно акта приймання-передачі нерухомого майна №34/6 від 28.08.2020 та договору купівлі-продажу №34/6 від 01.11.2018, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №236530989 від 11.12.2020 (а.с.32).
Відповідно до договору купівлі-продажу та будівництва №34/6 від 01.11.2018 продавець ТОВ «Захід-Фінанс Груп» в особі директора ОСОБА_5 який виконує функції забудовника, зобов'язується передати у власність покупця ОСОБА_2 об'єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) продавцем у майбутньому, а покупець зобов'язується прийняти цей об'єкт у відповідності до умов цього договору та оплатити його. Об'єктом нерухомого майна за цим договором до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на нежитлове приміщення проектний №3 площею 76,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що будується продавцем. Право власності покупця на об'єкт нерухомого майна - дане приміщення за цим договором виникає з моменту завершення будівництва, виконання покупцем всіх зобов'язань за договором купівлі-продажу, та прийняття його в експлуатацію, і підлягає державній реєстрації (а.с.65-67).
Актом приймання-передачі №34/6 від 28.08.2020 засвідчено факт передання ТОВ «Захід-Фінанс Груп» ОСОБА_2 нежитлового приміщення №3, площею 76,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на виконання договору купівлі-продажу та будівництва №34/6 від 01.11.2018. Даний акт є підставою для реєстрації за покупцем права власності на передане майно (а.с.68).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 16.12.2020 посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. та зареєстрованого у реєстрі за №1272 ОСОБА_2 , продала і передала у власність покупцю, а покупець, ОСОБА_3 купив та прийняв у власність в цілому нежитлове приміщення під номером 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплатив за нього обумовлену в цьому договорі грошову суму в розмірі, визначеному цим договором, до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.
Вищевказане нежитлове приміщення, належить продавцю в цілому на праві власності, яке зареєстроване за нею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.09.2020 Дем'янек І.А., державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, номер запису про право власності: 37977173, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2157534826101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 222217965, сформований 01.09.2020 ОСОБА_6 , державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області.
Згідно з даними, що містяться в технічному паспорті, виготовленому за станом на 27.08.2020 ТОВ «А++», відчужуване за цим договором нежитлове приміщення (підвал) зазначене в плані під літерою «А», загальною площею 76,4 кв.м. (а.с.69-71, 72-76).
Відповідач ОСОБА_3 є власником приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , згідно договору купівлі-продажу №1272 від 16.12.2020, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №341006913 від 31.07.2023 (а.с.11).
Позивач, як власник квартири та допоміжних приміщень у будинку АДРЕСА_1 із вказаним рішенням державного реєстратора не погоджується та вважає його незаконним, такими, що порушує її права на користування підвальним приміщенням, як спільною сумісною власністю.
Предметом вказаного спору є право на об'єкт нерухомого майна, яке зареєстровано як власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу 16.12.2020 посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. та зареєстрованого у реєстрі за №1272, з чим позивач не погоджується. Тобто цей позов спрямовано на захист права власності. Спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного, судочинства.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ст.1 Першого протоколу) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Непорушність права власності закріплено і в ст.321 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 369 ЦК України унормовано, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, регулюються Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
В силу п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Згідно п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
У п.2, 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Згідно положень Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
У силу п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення вищезазначеної норми наведено у рішенні Конституційного Суду України№4-рп/2004від 02.03.2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_21 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст. 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначив, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Таким чином, у багатоквартирних жилих будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежилими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, в жилий фонд не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх жителями право власності у останніх на ці приміщення не виникає.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень.
Отже, для правильного вирішення даного спору потрібно, з'ясувати та визначити правовий статус спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановити, чи належать спірні приміщення до числа допоміжних або чи є вказані приміщення нежитловими в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень за відповідними документами.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 25.06.2019 у справі №915/691/18 та Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 23.10.2019 справа №598/175/15-ц.
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема, встановлення технічних характеристик спірних приміщень для можливості їх віднесення до категорії допоміжних або нежитлових, суд приймає в якості доказу - висновок судової будівельно-технічної експертизи №1770/23-28 від 25.02.2025, згідно якого нежитлове приміщення №3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , технічний план якого зображений у технічному паспорті, виготовленому станом на 27.08.2020 ТОВ «А++» є складовою частиною підвалу, літ. А зображеного в інвентарній справі по будинку АДРЕСА_1 . Перелік, назва, функціональне призначення згідно експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку, площі та висоти внутрішніх приміщень підвального приміщення за літ. «А» інвентарної справи по будинку АДРЕСА_1 відповідає переліку, назві, функціональному призначенню згідно експлікації площ та висот внутрішніх приміщень нежитлового приміщення, що зображене у технічному паспорті, виконаному ТОВ «А++» 27.08.2020 року та є допоміжними приміщеннями вказаного житлового будинку (а.с.119-126).
Відповідно до відповіді Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради №14/31.1-18/1767 від 13.10.2023 на адвокатський запит - ОСОБА_7 рішенням міської Ради народних депутатів №05С від 28.03.1991 року АДРЕСА_9 перейменовано на АДРЕСА_10 .
Беручи до уваги відсутність у матеріалах справи та неподання відповідачами до суду жодного доказу на підтвердження того, що висновок судового експерта №1770/23-28 від 25.02.2025, складено з порушенням вимог законодавства або доказів, якими би спростовувалась достовірність зазначеного висновку експерта, а також інших обставин, з якими закон пов'язує можливість відхилення висновку судового експерта як доказу у справі, суд дійшов висновку про те, що нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 на яке згідно рішення державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем'янек І.А. від 01.09.2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , є допоміжним приміщенням зазначеного багатоквартирного житлового будинку, призначене для забезпечення експлуатації будинку та становить його невід'ємну частину та, як наслідок, належить на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень у цьому будинку, в тому числі і позивачеві.
За таких підстав суд виходить з того, що у ОСОБА_2 не було підстав для набуття права власності на спірне приміщення та подальший його продаж ОСОБА_3 , оскільки таке приміщення є спільною сумісною власністю співвласників квартир у будинку АДРЕСА_1 , та призначене для забезпечення експлуатації будинку та становить його невід'ємну частину.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас суд зазначає, що за умовами ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, при цьому в силу приписів ч. 2, 4 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом, та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Представником відповідача ОСОБА_3 , адвокатом - Хемич В.М. подано до суду висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №01/05/25 від 01.05/2025, згідно якого для забезпечення прямого доступу з коридору загального користування (сходової клітки першого поверху) житлового будинку АДРЕСА_1 до приміщень у яких наявні інженерні комунікації загального користування у досліджуваному нежитловому приміщенні (загальною площею 76,4 кв.м.) необхідно виключити приміщення загальною площею 26,6 кв.м., а саме приміщення, що позначені у технічному паспорті ТОВ «А++» станом на 27.09.2020 року: 1-коридор, загальною площею 16,6 кв.м., 2-приміщення, загальною площею 9,0 кв.м., 5-санфузол, загальною площею 1,0 кв.м. (а.с.147-157).
Оскільки позивач, як співвласник у спільній сумісній власності, має право користуватися допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а саме, підвальним приміщенням, тому право на допоміжні приміщення є невід'ємним правом кожного власника квартири незалежно від підстав його набуття, а тому висновок експерта №01/05/25 від 01.05.2025 яким зазначено, що для забезпечення доступу до приміщень з інженерними комунікаціями достатньо 26,6 кв.м. не береться судом до уваги.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч.1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
У силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.
Так, підставами для визнання акту недійсним (незаконним) є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Рішення державного реєстратора, яке має ознаки ненормативного акту та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.01.2019 у справі №803/413/18.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як уже зазначалось допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Таке право зберігається для осіб, яким під приватизації ними квартир допоміжні приміщення не були передані.
Таким чином, у позивача є потенційне право власності на спірне майно, так зване право «законного очікування», що охоплюється змістом ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків. В це право мирного володіння майном відбулося втручання. Характер такого втручання був неправомірним, незаконним, фактично відбулося позбавлення майна позивача.
У справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 обставини справи є подібними до обставин у цій справі. Зокрема, заявники - власники квартир багатоквартирного будинку скаржилися на те, що місцеві органи влади, уклавши без їхньої згоди інвестиційний контракт на реконструкцію горища, незаконно позбавили їх часток власності на горище в результаті винесення радою одноособово рішення про його передачу інвесторам. Європейський суд з прав людини постановив, що мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в результаті позбавлення заявників горища.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З викладеного суд погоджується з доводами сторони позивача та приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині щодо скасування рішення державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем'янек І.А. від 01.09.2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Щодо недійсності договору:
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття /зміни/ встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Як зазначалося вище, спірне підвальне приміщення було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , та потім згідно договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за №1272 від 16.12.2020 року, продано ОСОБА_3 .
Таким чином, з огляду на те, що спірне приміщення підвалу є допоміжним приміщенням будинку та, як наслідок, належить на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир у цьому будинку, суд дійшов висновку про те, що оформлення за відповідачем ОСОБА_2 права власності на вказане приміщення шляхом прийняття оспорюваного рішення державним реєстратором із подальшим укладенням договору купівлі-продажу між відповідачами, зумовлює порушення прав позивача як власника одного із приміщень, розташованих у вищезазначеному будинку.
А тому, зважаючи на те, що вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 16.12.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В., реєстровий номер 1272, та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності є похідною від первісної вимоги про скасування рішення державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем'янек І.А. від 01.09.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), на підставі якого проведено реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 , то вона також підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову. Спірне приміщення підвал №3, за адресою: АДРЕСА_1 відносяться до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування жителів будинку, тому не належить до нежитлового фонду і не є самостійним об'єктом нерухомого майна. Як співвласник у спільній сумісній власності позивач має право користуватися допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а саме, підвальним приміщенням, оскільки право на допоміжні приміщення є невід'ємним правом кожного власника квартири незалежно від підстав його набуття. Отже, є законні підстави для скасування рішення державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем'янек І.А. від 01.09.2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на вищевказане нежитлове приміщення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 16.12.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В., реєстровий номер 1272 та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності. Й навпаки, відповідачами не надані належні, достовірні та достатні докази, якими спростовуються підстави позову.
Отже, суд всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм оцінку та виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно з ч.1, ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Таким чином, сплачений судовий збір за подання позову та за подання заяви про забезпечення позову, вартість проведення експертизи є судовими витратами та підлягають розподілу між сторонами
При звернені до суду з позовною заявою позивач сплатила судовий збір за подання позову у розмірі 2 174,20 грн., (а.с.5) та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 536,80 грн.
В ході розгляду справи призначалася судова експертиза вартість якої становила 20 446,56 грн. (а.с.118) та була сплачена ОСОБА_1 _1 (а.с.118).
Згідно п. 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
У зв'язку з вищенаведеним з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню 1 087,10 грн. витрат на судовий збір за подання позову, 268,40 грн. витрат на судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 10 223,28 грн. витрат на судову експертизу та з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню 1 087,10 грн. витрат на судовий збір за подання позову, 268,40 грн. витрат на судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 10 223,28 грн. витрат на судову експертизу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 11, 15, 16, 21, 257, 261, 267, 268, 317, 319, 321, 328, 330, 331, 391 ЦК України, Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 2, 3- 13, 19, 23, 42, 43,48, 49, 72, 76-81, 89 , 95, 102, 107,108, 110, 174, 175, 223, 229, 241, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Шургот Оксана Василівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хемич Владислав Юрійович про скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності - задовольнити.
Скасувати рішення державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району, Іван-Франківської області Дем'янек Іванни Антонівни, індексний номер: 53842630 від 01.09.2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 16.12.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. реєстровий номер 1272.
Скасувати рішення державного реєстратора Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Кучак Наталії Василівни, індексний номер: 55740366 від 16.12.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 3 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_11 , на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_8 , - судові витрати на загальну суму 11 578,78 грн., з яких 1 087,10 грн. - витрат на судовий збір за подання позову, 268,40 грн. - витрат на судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 10 223,28 грн. - витрат на судову експертизу.
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_12 , на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_8 , - судові витрати на загальну суму 11 578,78 грн., з яких 1 087,10 грн. - витрат на судовий збір за подання позову, 268,40 грн. - витрат на судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 10 223,28 грн. - витрат на судову експертизу.
Заходи забезпечення позову у виді накладення арешту із забороною розпорядження та відчуження на нежитлове приміщення №3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на ім'я ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Довідка: повний текст рішення виготовлено 01.09.2025 року.
Суддя Пастернак І.А.