Житомирський апеляційний суд
Справа №285/1212/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.
Категорія 42 Доповідач Коломієць О. С.
25 серпня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №285/1212/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Б.
встановив:
У березні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»(далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»)заборгованість за кредитним договором №103528254 від 09.01.2022 року в розмірі 43 000,00 грн.
На обґрунтування позову вказував, що 09.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони, було укладено кредитний договір №103528254 за умовами якого товариство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.
На підставі договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103528254 від 09.01.2022 року.
Товариство виконало умови договору, надало відповідачу в користування грошові кошти, натомість відповідач умови кредитного договору не виконує, кредитні кошти в установлений графіком строк не повертає, розмір заборгованості за кредитним договором становить 43 000,00 грн., яку просить стягнути на свою користь.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»заборгованість за кредитним договором в розмірі 28 000,00 грн., з яких: заборгованість з тілом кредиту в розмірі 20 000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 6 000,00 грн. (за період з 09.01.2022 по 08.02.2022), заборгованість за комісією в розмірі 2 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1 971,72 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що кредитний договір не укладав та коштів не отримував, оскільки позивач не надав належних доказів укладення електронного договору між відповідачем та товариством ТОВ «Мілоан», шляхом використання електронного підпису, в тому числі шляхом застосування одноразового алфавітно-цифрового ідентифікатора визначеного Законом України «Про електронну комерцію». Вказує, що позивачем не надано жодного доказу виконання кредитором вимог договору щодо надання кредитних коштів. При цьому належними доказами, які підтверджують перерахування відповідачу певної суми коштів можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які стороною позивача також надані не були. Також звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача. Звертає також увагу суду, що судом першої інстанції необґрунтовано було задоволено вимоги в частині стягнення з відповідача процентів та комісії, оскільки у відзиві на позовну заяву зазначалось і, на підтвердження наданні докази, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій та наразі проходить військову службу, а тому відповідно до ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» звільнений від сплати відсотків та комісії по кредитних зобов'язаннях.
Представник позивача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. При цьому зазначає, що між сторонами укладено договір в електроновому вигляді, зі застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заяву на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв'язку, на зазначений ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. Щодо ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів на підтвердження перерахування кредитних коштів, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» повідомляє, що не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів (касовими та меморіальними на отримання та повернення відповідачем кредитних коштів за укладеними з первісними кредиторами кредитних договорів, щодо яких виник спір, з тих причин, що позивач не є первісним кредитором, а дані документи відповідно до п.35 Положення Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, формуються, складаються та зберігаються в установі банку який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України відповідальною особою банку. Крім того, позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт переходу права грошової вимоги від первісних кредиторів до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а тому твердження апелянта щодо недоведеності факту переходу права грошові вимоги є необґрунтованими і безпідставними.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 09 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір, за умовами якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачеві грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а він, у свою чергу, зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений у п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконання обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000,00 грн.
Згідно п. 1.3. договору кредит надається строком на 30 днів з 09.01.2022 (строк кредитування).
Відповідно до п. 1.4. договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 08.02.2022.
Відповідно до п.1.5.1. комісія за надання кредиту: 2 000,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредити одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2, 1.5.3 договору проценти за користування кредитом : 6 000,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
Згідно п. 4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог кредитодавця.
Згідно з п. 6.5 договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Додатком № 1 до кредитного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит № 103528254 від 09.01.2022 року (а.с.9 зворот).
Додатком № 2 до кредитного договору є паспорт споживчого кредиту № 103528254 (а.с.10).
Вказаний договір про споживчий кредит підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором L65437.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору про споживчий кредит шляхом укладення його в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якого, в подальшому, згідно платіжного доручення №37858208 від 09.01.2022, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. (а.с.11).
Отже, судом встановлено, що відповідач підписав кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (у відповідності до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №103528254 від 09.01.2022 року заборгованість відповідача станом на 16.07.2024 року складає 43 000,00 грн. (а.с.17).
17 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»був укладений договір факторингу №16072024 за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило позивачу права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно Додатку№1 та є невід'ємною частиною договору (а.с.13-16).
Так, згідно наявного у справі витягу з реєстру боржників до договору факторингу №16072024 від 17.07.2024 за ОСОБА_1 рахувалась заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 000,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000,00 грн., заборгованості за відсотками 21 000,00 грн. та заборгованості за комісією 2 000,00 грн. (а.с.16).
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 28 000,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000,00 грн., заборгованості за процентами в розмірі 6 000,00 грн., які нараховані у межах строку кредитування (за період з 09.01.2022 по 08.02.2022) та заборгованості за комісією в розмірі 2 000,00 грн., що є підставою для стягнення такої заборгованості.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст.599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
09 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит №103528254, на виконання якого ТОВ «Мілоан» перерахувало на банківській рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 20 000,00 грн., які остання зобов'язувався повернути через 30 днів і сплатити проценти за користування коштами в розмірі 6 000,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
За умовами договору про споживчий кредит № 103528254 від 09.01.2022 року сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 08 лютого 2022 року, включаючи дату отримання та повернення позики.
Після закінчення строків, визначених у договорі про споживчий кредит № 103528254 від 09.01.2022 року, ОСОБА_1 не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними.
У подальшому ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 103528254 від 09.01.2022 року.
За таких обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»слід стягнути неповернутий кредит, проценти за користування кредитом та комісію у межах строку кредитування (30 днів).
Враховуючи розмір неповернутого кредиту, розмір процентної ставки та комісії, суд правомірно керувався тим, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»підлягає стягненню заборгованість у розмірі 28 000,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000,00 грн., заборгованості за процентами в розмірі 6 000,00 грн., які нараховані у межах строку кредитування (за період з 09.01.2022 по 08.02.2022) та заборгованості за комісією в розмірі 2 000,00 грн.
Матеріали справи не містять даних щодо продовження (пролонгацію) ОСОБА_1 строку дії кредитного договору.
Водночас із відомостей про щоденні нарахування та погашення (а.с.17) слідує, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» пред'явило ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами за період 09.01.2022 по 16.07.2024, а не процентів від простроченої суми (відповідно до статті 625 ЦК України), які були нараховані ТОВ «Мілоан».
Оскільки первинним кредитором нараховано проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, то суд першої інстанції правомірно керувався тим, що підстави для стягнення цих процентів з відповідача відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір не підписаний споживачем ні власноручно, ні електронним підписом, тому він не породжує для відповідача прав та обов'язків, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Так колегія суддів звертає увагу, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
З фактом нарахування йому процентів та комісії ОСОБА_1 не погоджується з підстав наявності у нього пільг передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак колегія суддів такі доводи апеляційної скарги відхиляє виходячи з наступного.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16-ц.
Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Із копії довідки №87-вк від березня 2025, виданої Управлінням Служби Безпеки в Тернопільській області, вбачається, що ОСОБА_1 з 10 жовтня 2024 року по теперішній час проходить військову службу в Управлінні Служби Безпеки в Тернопільській області (наказ начальника УСБУ в Тернопільській області від 09.10.2024 №351-ОС/дск). Також 08 червня 2023 року ОСОБА_1 . Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 було видано посвідчення, яке підтверджує, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війні - учасників бойових дій.
Згідно зі ст. 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, з наданих стороною відповідача суду доказів слідує, що у період виконання умов договору про споживчий кредит № 103528254 від 09.01.2022 року, а саме з 09.01.2022 по 08.02.2022, ОСОБА_1 не мав статусу військовослужбовця Збройних Сил України та на нього не поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» щодо звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
В частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 01 вересня 2025 року.
Головуючий Судді