"01" вересня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/12344/25
провадження № 2/755/10016/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей, -
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь додаткові витрати на утримання дітей у розмірі 77 371,75 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що від зареєстрованого шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.05.2023 року шлюб між сторонами розірвано. Судовим наказом Голосіївського районного суду м. Києва від 24.03.2023 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу до повноліття дітей, які відповідач сплачує у розмірі по 2 552,50 грн. на кожну дитину. У зв'язку з початком військових дій, розлученням із відповідачем позивач разом із дітьми вимушена була виїхати до Німеччини, де наразі проживає. Для належного навчання та утримання дітей позивач вимушена витрачати додаткові кошти. На купівлю продуктів та витрати на харчування для двох дітей на місяць становить 300 євро, додатково позивач купує ліки, одяг, товари для навчання дітей, витрачає кошти на навчання дітей, заняття з логопедом, а всього позивачем витрачено 154 743,50 грн. Вказані витрати понесено позивачем одноособово, відповідач у добровільному порядку не надає кошти на додаткові витрати на дітей, тому позивач вимушена звернутись з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, роз'яснено сторонам процесуальні права подачі письмових заяв по суті позову.
Відповідач ОСОБА_1 скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість.
Позивач ОСОБА_1 скористалась процесуальним правом подачі відповіді на відзив, відповідно до якого позивачем підтримано вимоги позовної заяви.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
У відповідності до ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року - держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положення ч.1, ч. 2 статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від зареєстрованого шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 06 лютого 2015 року, актовий запис № 382, та свідоцтвом про народження, виданим Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стагу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 жовтня 2020 року, актовий запис № 2527. (а.с. 10,11)
24.03.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у справі № 751/5370/23 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 21 березня 2023 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. (а.с. 12)
На підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12.05.2023 року у справі № 752/3526/23, шлюб, зареєстрований 19.07.2014 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1539, між сторонами розірвано. (а.с. 13-15)
Згідно Довідки, виданої ТОВ «Арман ТЕХ» від 08 травня 2023 року № 01/05, ОСОБА_2 працює в ТОВ «Арман ТЕХ» на посаді дизайнера-виконавця і його заробітна плата за період з 24.01.2023 року по 30.04.2023 року становить 21 518,00 грн.; місячна заробітна плата становить 9 500,00 грн.(а.с. 18)
Згідно платіжних інструкцій, долучених до матеріалів справи, ОСОБА_1 сплачено за заняття німецькою ОСОБА_2 12 145,00 грн. (а.с. 19-24)
Згідно платіжних інструкцій, долучених до матеріалів справи, ОСОБА_1 сплачено за заняття з логопедом ОСОБА_2 19 680,00 грн. (а.с. 19-24)
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи квитанцію про придбання вишиванки на суму 1 250,00 грн., чеки та квитанції, які м надруковано іноземною мовою. (а.с. 29-47, 48, 49-51)
17.11.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб та від даного шлюбу відповідач має малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУ МЮ (м. Київ) від 05.04.2024 року, актовий запис № 246, свідоцтвом про шлюб, виданим Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУ МЮ (м. Київ) від 17.11.2023 року, актовий запис № 2243.
Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи медичну документацію.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 9 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Згідно ч.ч. 2-3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особливу увагу суд звертає на положення ч. 4 вказаної норми, згідно якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки позивачем не надано перекладу на державну мову документів, що викладені іноземною мовою, суд позбавлений можливості здійснювати самостійний переклад вказаних доказів та відображати такий переклад у тексті рішення.
При цьому, суд при оцінці доказів не уповноважений на здійснення самостійного перекладу поданих на іноземній мові документів. Такий переклад може бути здійснено особою, яка має відповідну кваліфікацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного закону, мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова.
Частиною 1 статті 14 вказаного закону передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації того), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята ст. 10 Конституції України).
Верховний Суд, також, неодноразово наголошував на тому, що подані судові документи повинні бути викладені державною мовою. Правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 31 березня 2020 року у справі №636/398/19, провадження №61-5685ск20; від 19 березня 2020 року у справі № 629/5741/19, провадження №61-5019ск20; від 02 березня 2020 року у справі №623/4072/19, провадження №61-2581ск20; від 27 лютого 2020 року у справі №638/6372/19, провадження №61-2956ск20.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини,що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.
Разом з цим, подані до суду позивачем копії квитанцій в обґрунтування заявлених позовних вимог (а.с. 29-47, 49-51) викладені іноземною мовою, а належно оформленого перекладу на державну мову до матеріалів справи не долучено, що суперечить вимогам ст. 10 Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно ст.ст.180, 182 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до положень ст. 185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Аналіз наведених норм закону вказує на те, що базові постійні потреби дитини покриваються за рахунок аліментів. Проте, в окремих випадках, за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку або хронічну хворобу, тощо.
Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред'явила такий позов.
У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із ч.1 ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення».
Пред'являючи вимоги про стягнення додаткових витрат на оплату занять німецькою мовою та на оплату логопеда дитини ОСОБА_2 , позивачем не доведено та матеріали справи не містять жодних доказів про наявність рекомендацій лікарів щодо необхідності зайняття дитини з логопедом, у тому числі не доведено, що такі заняття та заняття іноземною мовою, пов'язані із розвитком певних здібностей дитини.
Крім того, позивач не навела мотивів вибору освітнього закладу та занять іноземною мовою, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання дитини. Навчальний заклад та вибір навчання дитиною іноземною мовою було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем.
Крім того, матеріали справи не містять доказів придбання позивачем вишиванки саме в інтересах дитини (а.с. 48).
За таких обставин, понесені позивачкою витрати на оплату занять та придбання вишиванки неможливо розцінювати як додаткові, тобто як такі, що викликані особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України, докази понесення інших витрат, що є додатковими, тобто викликані особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України, позивачем до матеріалів справи не долучено.
Наведена правова позиція є сталою і сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 761/6933/17, скасовуючи рішення апеляційного суду про стягнення додаткових витрат і залишаючи в силі рішення суду першої інстанцї про відмову у стягненні цих витрат, Верховний Суд послався на те, що позивачка не навела особливих обставин, які б свідчили про необхідність стягнення з відповідача додаткових витрат, які викликані розвитком здібностей дитини, хворобою, каліцтвом тощо. У свою чергу, відвідування музичної школи дитиною не свідчить про її подальше відвідування, а в переважній більшості це відноситься до загального розвитку дитини, і є не обов'язковим, а добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку матері. Також судом першої інстанції не встановлено, що витрати позивача на літній відпочинок дитини зумовлені особливими обставинами, а витрати на вивчення англійської мови зумовлені із розвитком її здібностей в цьому. Позивачка самостійно, на власний розсуд, обрала заклад, у якому донька сторін провела літній відпочинок, та заклади, в яких остання навчається.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 205/4622/16-ц з подібними правовідносинами та фактичними обставинами, де залишаючи без змін судове рішення про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд вказав, що відвідування дитиною спортивної секції та дитячого гуртка малювання не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16-ц, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд зазначив, що оскільки витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка не викликані особливими обставинами, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в частині стягнення додаткових витрат.
У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 520/12681/17, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд зазначив, що, встановивши, що придбання планшета не може вважатися додатковими витратами на дитину, що викликані особливими обставинами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачкою позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 720/1119/17, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд зазначив, що вартість поїздки та відпочинку на морі, придбаних медикаментів першої необхідності і харчування не є особливими обставинами, які потребують додаткових витрат з боку іншого з батьків.
У постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, скасовуючи судові рішення про стягнення додаткових витрат на дитину і ухвалюючи нове рішення про відмову у стягненні додаткових витрат, Верховний Суд зазначив, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні ст.185 СК України.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16-ц Верховний Суд зазначив, що навчання дитини в приватній школі за бажанням одного з батьків; придбання музичного інструменту без надання доказів, що придбання інструменту, спрямовано на розвиток здібностей дитини (наприклад, навчання в музичній школі, досягнення в музиці) і не є способом забезпечення дозвілля; оздоблення кімнати дитини та придбання меблів не є особливими обставинами, які тягнуть покладення на іншого з батьків додаткових витрат.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 79, 141, 155, 180, 185 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 01 вересня 2025 року.
Суддя: В.І. Галаган