пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
01 вересня 2025 року Справа № 903/718/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/718/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинський хлібокомбінат» про стягнення 13145,20 грн,
11.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" подало до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинський хлібокомбінат» про стягнення 13145,20 грн, в т.ч.: 11009,24 грн основний борг та 2135,96 грн штраф.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди торгового місця №39 від 01.01.2020.
Позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду від 15.07.2025 отримав 17.07.2025, що підтверджується довідкою про вручення електронного листа (а.с.25).
Строк для подання відзиву для відповідача - до 01.08.2025 включно.
Відзив на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дельта-7» (надалі за текстом - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинський хлібокомбінат» (надалі -Відповідач, Орендар) укладено договір №39 оренди торгового місця.
Згідно п. 1.1. даного договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування Торгове місце площею 5,25 кв.м., яке знаходиться на території торгового комплексу “Новий ринок», який розташований за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцького району, Волинської області.
Відповідно п.1.3. даного договору, передача Торгового місця, здійснена до його підписання, що засвідчується підписами Сторін під Договором.
Торговим місцем за договором являється площа з твердим покриттям, облаштована для встановлення металевої конструкції, магазину, палатки і здійснення продажу товарів (надання послуг). Встановлена Орендарем Споруда є його власністю. Розміщення Споруди, на погодженому з Орендодавцем торговому місці, здійснюється на протязі двох років. По закінченні данного двохрічного терміну, Орендар зобов'язаний розмістити Споруду згідно плану забудови «Нового ринку» (п.1.2, 1.4. договорів).
У відповідності до п.2.1. договору, за користування Торговим місцем Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у наступному порядку:
- з « 01» січня 2020 р. до « 31» березня 2020 р. - орендна плата не сплачується;
- з « 01» квітня 2020 р. до « 30» червня 2020р. - орендна плата сплачується у розмірі 190,00 грн. за один календарний місяць;
- з « 01» липня 2020 р. до « 30» вересня 2020 р. - орендна плата сплачується у розмірі 331,00 грн. за один календарний місяць;
- з « 01» жовтня 2020 р. до « 31» грудня 2020р. - орендна плата сплачується у розмірі 402,00 грн. за один календарний місяць;
- з « 01» січня 2021р. орендна плата сплачується у розмірі 90,00 (Дев'яносто) грн. за 1 м. кв., що становить 473,00 ( Чотириста сімдесят три грн. 00 коп.) грн. без ПДВ за один календарний місяць. Орендна плата за січень та лютий 2021 року сплачується одразу після підписання даного договору та у разі дострокового його розірвання поверненню не підлягає.
Орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 10 числа місяця, що слідує за розрахунковим. Якщо 10 число місяця припадає на вихідний чи неробочий день, то останнім днем сплати буде перший робочий день, що слідує за 10 числом місяця (п.2.2 договору).
Відповідно до п. 2.3. договору, нарахування орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. У випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць.
На наданому торговому місці Відповідач розмістив власну Споруду, а в подальшому перемістив її на інше торгове місце, у зв'язку з чим між сторонами було підписано Додаткову угоду №1 від 31.07.2020 (а.с.15).
Згідно п. 2.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 31.12.2021 року, а.с.16) за користування Торговим місцем Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 573,00 грн. без ПДВ за один календарний місяць. Орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 10 числа поточного місяця (п.2.2.).
Даною Додатковою угодою №2 від 31.12.2021 року, сторони погодили також зупинити пункт 2.3 договору №39 оренди торгового місця від 01.01.2020 року на період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022.
Таким чином нарахування орендної плати, починаючи з 01.01.2023 року здійснено з урахуванням індексу інфляції, що зумовило її щомісячне зростання, що детально відображено у розрахунку боргу (а.с.17).
Одним із обов'язків Орендаря (п. 3.1.2) є своєчасне, на умовах, передбачених розділом 2 Договору внесення орендної плати та інших платежів.
Однак, Орендар ухиляється від виконання своїх обов'язків по відповідному договору, зокрема не здійснює повної оплати коштів за користування торговим місцем.
Згідно даних бухгалтерського обліку товариства, розмір заборгованості Орендаря по орендній платі становить - 11009,24 грн; (34467,24 грн. -23458,00 грн. = 11009,24 грн.), де:
- 34467,24 грн. - нарахована орендна плата з 01.01.2020 р. по 30.06.2025р.;
- 23458,00 грн. - сплачена орендна плата з 01.01.2020 р. по 30.06.2025р.
Згідно умов вищенаведеного Договору, а саме п. 4.1.1, за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2. Договору, Орендар сплачує: за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10% від розміру орендної плати, а за несплату орендної плати після 15-го числа -штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати визначеного п.2.1. Договору.
Відповідно до вказаного пункту договору, за несплату орендної плати після 15-го числа боржнику нараховано штраф в розмірі 2135,96 грн.
Загальна сума боргу Боржника перед ТзОВ “Дельта-7» становить 13145,20 грн.
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 ЦК України).
Згідно ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 1 та ч. 4 ст. 286 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до 1 ч. ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно ч. 1, 2 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Наявність заборгованості позивач підтверджує підписаним сторонами договором оренди торгового місця та розрахунками суми боргу.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Суд зазначає, що презумпція договору означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №921/704/20.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.
Згідно п. 23 даної постанови якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Отже, нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Перевіривши розрахунки суми боргу, долучені позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що в частині нарахування орендної плати використано індекс інфляції за попередній місяць, що в свою чергу відповідає положенням договору оренди торгового місця, а тому нарахована позивачем орендна плата є підставною.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду № 903/856/23 від 20.12.2023.
За прострочення виконання зобов'язань відповідачу нараховано згідно п.4.1.1 Договорів штраф на суму 2135,96 грн.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 2135,96 грн штрафу є підставними та підлягають до задоволення.
Враховуючи зазначене та те, що договір оренди торгового місця №39 від 01.09.2020 недійсними у судовому порядку не визнавалися, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи не надано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 13145,20 грн, в т.ч.: 11009,24 грн основний борг та 2135,96 грн штраф.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинський хлібокомбінат» (вул. Ковельська,150, м.Луцьк, 43001, код ЄДРПОУ 38527489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (вулиця Європейська,3, село Рованці, Луцький район, Волинська область, 45606, код ЄДРПОУ 34826969) 13145,20 грн (тринадцять тисяч сто сорок п'ять гривень 20 коп) заборгованості, в т.ч.: 11009,24 грн основний борг, 2135,96 грн штраф, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення суду підписано 01.09.2025.
Суддя І. О. Гарбар