19 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 826/27344/15
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Проскурні Я.О.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Оверчук О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ Ураїни в Київській області , Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Бориспільський міський відділ Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
17 грудня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області , Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Бориспільський міський відділ Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;
- поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в міністерстві внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції України в м. Києві 50000 грн завданої моральної шкоди;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції України в м. Києві виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2016 прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене провадження у цій справі.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2016 року справі №826/27344/15 відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року прийнята справа до розгляду суддею Костенко Д.А.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3863-IX від 16.07.2024) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва, утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; територіальна юрисдикція Київського міського окружного адміністративного суду поширюється на місто Київ.
Справа № 826/27344/15 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду м. Києва для розгляду 21.02.2025, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі та за результатами автоматизованого розподілу справи між суддями передана до провадження судді Бойку С.С..
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 25 березня 2025 року на 11:00 годин.
Позивач обґрунтовував свій позов наступним.
З 2001 року він перебував на службі в органах внутрішніх справ на різних посадах. Останнім місцем служби була посада старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області. Станом на 06.11.2015 дисциплінарних стягнень не мав.
Наказом ГУМВС України в Київській області (Відповідач 1) № 591о/с від 06.11.2015 його було звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області на підставі п."г" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України та п.10, 11 розділу ХІ Закону України про Національну поліцію через скорочення штатів.
Із оспорюваним наказом №591о/с від 06.11.2015 у терміни і порядку передбачених законодавством відповідач ознайомлений не був.
24.11.2015 йому було вручено працівником кадрового забезпечення Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області (Відповідач 2) витяг з наказу № 591о/с від 06.11.2015 та трудову книжку, про що мається відповідний запис на витягу із наказу та було повідомлено, що для ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області немає пропозицій для подальшого проходження служби в Національній поліції України.
До моменту звільнення, ОСОБА_1 виявляв бажання і намір продовжити проходження служби в органах національної поліції та подавав разом із усіма працівниками його відділу відповідний рапорт безпосередньому керівнику - заступнику Бориспільського відділу міліції, начальнику кримінальної міліції Борипільського МВ у Київській області ОСОБА_2 , але як з'ясувалось в подальшому, останній рапорт належним чином не зареєстрував і в подальшому заперечував про воєвиявлення продовжити службу викладене у рапорті.
Після отримання витягу із наказу про звільнення та ознайомлення з ним вимушений звернутися до суду для скасування спірного наказу та захисту порушених прав.
Наголошував на протиправності дій відповідачів та незаконності прийнятих ними рішень, якими йому завдано моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач свій позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.
Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (Відповідач 1) позов не визнало, до суду надало письмові заперечення на позов (а.с.60 т.1) та заперечувало проти задоволення позову. Свої заперечення відповідач обґрунтовував наступним.
Пунктами 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначених цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування даного Закону могли бути прийнятими на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі поліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, були звільнені зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Опублікування Закону України "Про Національну поліцію" відбулося в офіційному друкованому засобі масової інформації "Голос України" 06.08.2015 № 141 - 142. Відтак тримісячний строк про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" сплив 06.11.2015.
В судовому засіданні представник відповідача свої заперечення підтримав та наполягав на відсутності порушень законодавства з боку відповідачів, оскільки відповідачі діяли у відповідності до вимог діючого законодавства.
Також зазначав, що позивач у період протягом із 06.08.2015 по 06.11.2015, тобто з моменту опублікування Закону України "Про Національну поліцію" та до винесення наказу про звільнення №591о/с від 06.11.2015, свого наміру продовжити службу в органах Національної поліції не виявив і відповідно був звільнений із органів міліції.
Під час розгляду справи в судовому засіданні, судом встановлені наступні обставини справи.
Згідно послужного списку позивача ОСОБА_1 , останній з 2001 року перебував на службі в органах внутрішніх справ на різних посадах (а.с.45 - 58).
Останнім місцем служби була посада старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.
Прийнятий 2 липня 2015 року набрав чинності 7 листопада 2015 року Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII.
Згідно п.9, 10 Закону, було передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
На підставі пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
За приписами пункту 10 розділу XI Закону №580-VIII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів; указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Виходячи з наведених приписів розділу XI Закону №580-VIII, звільнення працівників міліції за скороченням штатів відбувається за наступних підстав: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання на службі.
Як слідує з п. 9 розділу XI Закону №580-VIII, за результатами розгляду рапорту (заяви), якою працівник міліції виявив бажання проходити службу в поліції, керівник може прийняти рішення про: призначення за згодою на запропоновану посаду чи про проходження конкурсу.
Очевидно, що проходження конкурсу відбувається у разі висновку керівника про прийняття особи до поліції, але наявності декількох бажаючих зайняти одну й ту саму посаду.
При цьому, суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, а також дотриматись всіх прав та гарантій при звільненні такого працівника. Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
У терміни передбачені Законом України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII, на підставі п."г" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, позивач виявляв бажання і намір продовжити проходження служби в органах національної поліції та подавав відповідний рапорт безпосередньому керівнику - заступнику Бориспільського відділу міліції, начальнику кримінальної міліції Борипільського МВ у Київській області ОСОБА_2 .
Подання позивачем рапорту для продовження служби в органах національної поліції безпосередньому керівнику - заступнику Бориспільського відділу міліції, начальнику кримінальної міліції Борипільського МВ у Київській області Гудимі Андрію знайшло своє підтвердження в показах допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , який на момент звільнення позивача працював із останнім спільно у одному підрозділі, а саме секторі боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.
Свідок стверджував, що усі працівники їхнього підрозділу одночасно 06.11.2015 в актовому залі Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області написали рапорти про своє бажання і намір продовжити службу в лавах Національної поліції України та передали їх для реєстрації присутньому у залі заступнику Бориспільського відділу міліції, начальнику кримінальної міліції Бориспільського МВ у Київській області ОСОБА_2 . Але останній рапорти не зареєстрував і їх подальша доля свідку не відома.
Наказом ГУМВС України в Київській області № 591о/с від 06.11.2015 ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області на підставі п."г" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України та п.10, 11 розділу ХІ Закону України про Національну поліцію через скорочення штатів (а.с.12 т.1).
Питання відповідності позивача вимогам до поліцейських, визначеним Законом "Про Національну поліцію", про призначення за його згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, відповідачами до моменту його звільнення не з'ясовувались та не вирішувались.
Посади рівнозначні, вищі або нижчі відносно тієї яку обіймав позивач під час проходження служби в міліції, ОСОБА_1 не пропонувались.
Із оспорюваним наказом №591 о/с від 06.11.2015 позивач був ознайомлений 24.11.2015 коли йому було вручено працівником кадрового забезпечення Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області витяг з наказу № 591о/с від 06.11.2015 та трудову книжку, про що мається відповідний запис на витягу із наказу (а.с.12 т.1).
Не погодившись із діями відповідачів та винесеним наказом, 17.12.2015 року позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Заперечення проти позову відповідача у своєму відзиві та в судовому засіданні, що до відсутності з боку позивача волевиявлення продовжити проходження служби в органах Національної поліції України спростовуються наявними у справі документальними доказами.
Зокрема поясненнями позивача ОСОБА_1 , показами свідка ОСОБА_3 , зверненням позивача із позовом до суду для захисту порушених його прав у терміни передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв'язку зі скороченням штатів.
Формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, тобто ініціатива керівництва.
Тільки, у випадку, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів.
Проте, відповідачем не з'ясовано можливість подальшого використання позивача на службі, зважаючи на те, що позивач не відмовлявся від проходження служби в органах поліції.
З урахуванням зазначеного, враховуючи, що посади рівнозначні, вищі або нижчі відносно тієї яку обіймав позивач під час проходження служби в міліції ОСОБА_1 не пропонувались, суд вважає, що наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №591 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на висновок суду про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення позивача зі служби в поліції, належним способом захисту прав позивача є поновлення його на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).
Відповідно до довідки про доходи від 19.07.2025 № 421 середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 робочі місяці (вересень, жовтень 2015 ) становить 213,24 грн.
Період вимушеного прогулу позивача обраховується в робочих днях, починаючи з першого дня після звільнення до дати прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді, тобто з 06.11.2015 по 19.08.2025, що становить 2490 дні; середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 530967,60 грн (213,24 грн х 2490 р. дні).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи вищевикладене рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає допущенню до негайного виконання.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 50000 грн суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов'язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.
Слід зазначити що сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно (Постанова ВС від 10.06.2021 року по справ №640/963/19).
Позивач пояснює, що моральна шкода спричинена йому незаконними діями Віповідача, що спричинило порушення його нормальних життєвих зв'язків та породило невпевненість у майбутньому, після ознайомлення з витягом з наказу про звільнення він перебував у депресивному стані.
Суд наголошує, що матеріалами справи не підтверджені моральні страждання позивача, наприклад, висновком експертизи моральної шкоди, консультативними висновками лікарів тощо.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (вул. Володимирівська, 15, м. Київ, код ЄРДПОУ 08592218), треті особи: які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Бориспільський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (вул. Камінського,4, м. Бориспіль, Київська область, 08302), Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (вул. Камінського,4, м. Бориспіль, Київська область, 08302) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №591 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Поновити ОСОБА_1 на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року до 19 серпня 2025 року у розмірі 530967,60 грн ( п'ятсот тридцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім гривень шістдесят копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 250 грн (дівсті п'ятдесят гривень).
Допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року та стягнення на його користь середнього заробітку за вимушений прогул за один місяць у розмірі 6503,93 грн ( шість тисяч п'ятсот три гривні дев'яносто три копійки).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 28.08.2025.
Суддя С.С. Бойко