Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
27 серпня 2025 року Справа №200/6462/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, -
22.08.2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Гуревича Р.Г. звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
визнати противним та скасувати Постанову управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві від 01.09.2016 № 2605/5907/5907/23 «Про припинення щомісячної страхової виплати» щодо позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ;
зобов'язати відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 щомісячні страхові виплати за період починаючи з 01.09.2016 року.
Відповідно до статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись з позовною заявою, суд вважає, що вона не відповідає вимогам статей 161 КАС України з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Представник Позивача в позовній заяві просив поновити йому строк звернення до суду, проте жодних обставин які б ускладнили звернення до суду в строк передбачений Кодексом, суду не надано. Зокрема представник посилається на те, що позивач не отримував жодного рішення щодо припинення страхових виплат, беручи до уваги воєнний стан, введений на всій території держави, та те, що відповідне рішення по припинення нарахування страхових виплат було надіслано тільки на адвокатський запит.
Згідно ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).
В свою чергу заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (пункт 109 рішення у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" від 07.07.1989).
Тобто, встановлення процесуальних строків законом передбачене з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав (для прикладу, в постанові від 01.06.2022 у справі № 640/4086/20, від 21.02.2020 у справі№340/1019/19), що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Страхові виплати є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення страхової виплати чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання страхової виплати особою, якій призначена така виплата вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається з адміністративного позову, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправною та скасування постанови управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві від 01.09.2016 № 2605/5907/5907/23 «Про припинення щомісячної страхової виплати» якою припинено виплату страхових виплат Позивачу та зобов'язання поновити нарахування та виплату страхових виплат з 01.09.2016 року. Тобто позивач про порушення свого права дізнався саме з дати припинення виплати страхових сум.
Верховний Суд після 02.03.2022 року неодноразово наголошував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (ухвала КАС ВС від 10.03.2023 року у справі №540/1285/22).
Суд зазначає, що правові позиції щодо застосування норм КАС України стосовно підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом не підлягають застосуванню автоматично, не мають універсального характеру, без урахування обставин конкретної справи, що розглядається судом, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 року у справі №154/3029/14-ц.
В даному випадку позивачем не зазначено будь-яких підстав, що виникли у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, які б об'єктивно перешкоджали останньому звернутися до суду з даною позовною заявою у встановлені строки.
Таким чином, проаналізувавши вказані норми та наявні матеріали позову, суд зазначає, що підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позовна заява містить клопотання про відстрочення сплати судового збору, обґрунтоване скрутним матеріальним становищем.
Вирішуючи по суті вказане клопотання, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платниками судового збору є - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судовий збір").
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
В той же час, згідно з ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Водночас, відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір", яка передбачає відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній участині першійцієї статті (ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про судовий збір»).
Таким чином, основною умовою за якої може мати місце відстрочення сплати судового збору чи звільнення від його сплати, - це майновий стан сторони, який повинен бути підтверджений достовірними доказами.
Суд зауважує, що позивач звернувся до суду з позовом через свого представника - адвоката Гуревича Р.Г.
Суд враховує, що адвокатська діяльність - це оплачувана незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Оскільки позивач має змогу користуватися послугами адвоката, водночас доказів про ускладнений матеріальний стан позивачем не надано, суд вважає доводи про відсутність коштів на сплату судових витрат непереконливими за відсутності інших доказів на підтвердження дійсного матеріального становища позивача на час звернення до суду з цим позовом.
Клопочучи про відстрочення сплати судового збору позивач зазначає лише, що на даний час він перебуває у скрутному матеріальному становищі.
Однак, жодних доказів на підтвердження вказаної обставини, а саме того, що позивач перебуває в такому скрутному матеріальному становищі, за якого він не має можливості сплатити судовий збір суду не представлено.
Суд зазначає, що сама по собі зазначена позивачем обставина не свідчить про наявне в неї скрутне матеріальне становище, за якого він не має реальної можливості сплатити судовий збір.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При цьому суд наголошує, що звільнення від сплати судового збору, його зменшення, відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду. Питання про звільнення, відстрочення, розстрочення судового збору чи зменшення його розміру суд вирішує враховуючи майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується. Рішення суд ухвалює в кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених підстав.
Аналогічної думки дійшов також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №805/2792/18-а (адміністративне провадження №К/9901/60142/18) у постанові від 11.10.2018.
Таким чином, проаналізувавши вказані норми та наявні матеріали позову, суд зазначає, що умови для звільнення/відстрочення від сплати судового збору, визначені ст. 8 Закону України "Про судовий збір" відсутні, оскільки позивачем не доведено наявності обставин звільнення або відстрочення його від сплати судового збору, з огляду на що позивач повинен або сплатити судовий збір, або надати суду докази, що вказують на її незадовільний майновий стан (зокрема, декларацію, довідку про доходи за попередній рік), а також надати відомості отриманого або не отриманого ним доходу за кордоном (за межами України).
Відтак, клопотання про відстрочення від сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 ст. 6 Про судовий збір передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до норм Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01.01.2025 - 3028,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за звернення до суду з даним позовом позивачу слід сплатити судовий збір у загальному розмірі 968,96 грн.
Також в позовній заяві представником позивача заявлене клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме постанови управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві від 01.09.2016 № 2605/5907/5907/23 «Про припинення щомісячної страхової виплати».
Розглянувши надане клопотання позивача про витребування вищезазначених доказів, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 2 та 4 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно ч.1, 2 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Відповідно до ч.1 та 2 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що позивач у разі неможливості самостійно надати докази, що стосуються фактів, на які він як учасник справи посилається, та які він самостійно не може отримати має право подати клопотання про їх витребування одночасно з поданням позовної заяви.
Суд в свою чергу розглядає таке клопотання з урахуванням вищезазначених підстав, нові докази суд витребує у виняткових випадках, якщо учасник справи не міг їх подати до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Матеріали справи свідчать, що позивач не посилається на причини, що об'єктивно свідчать про неможливість самостійно отримати та подати вказані у клопотанні докази до суду під час звернення до суду з позовом та розгляду справи по суті спору та не зазначає про заходи, яких він вжив для отримання цього доказу самостійно, доказів вжиття таких заходів.
З урахуванням вищенаведеного суд дійшов до висновку відмовити у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Згідно з ч. 4 ст. 161 КАС позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо надаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В позовній заяві представник позивача зокрема просить визнати противним та скасувати Постанову управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві від 01.09.2016 № 2605/5907/5907/23 «Про припинення щомісячної страхової виплати».
Однак всупереч приписам ч. 4 ст. 161 КАС до позовної заяви не додано спірної постанови.
Окрім того для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, суд зазначає, що представнику позивача необхідно надати договір про надання правничої допомоги № б/н від 05 червня 2025 року на підставі якого представником позивача - адвокатом Гуревичем Р.Г. видано ордер про надання правничої допомоги серії АН № 1760428.
Вищевказані обставини свідчать про недотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства України та є недоліками позовної заяви, що в свою чергу створює перешкоди для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів сплати судового збору, або докази, що підтверджують незадовільний майновий стан позивача, клопотання про поновлення пропуску звернення до суду вказавши інші підстави поважності його пропуску підтверджені доказами, постанови управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві від 01.09.2016 № 2605/5907/5907/23 «Про припинення щомісячної страхової виплати» та договору про надання правничої допомоги № б/н від 05 червня 2025 року.
Керуючись статтями 2, 5, 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору - відмовити.
У задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
У задоволенні клопотання про витребування доказів - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Надати позивачу термін протягом десяти днів, починаючи з наступного дня після отримання цієї ухвали, впродовж якого позивач має надати: докази сплати судового збору, або докази, що підтверджують незадовільний майновий стан позивача, клопотання про поновлення пропуску звернення до суду вказавши інші підстави поважності його пропуску підтверджені доказами, постанови управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві від 01.09.2016 № 2605/5907/5907/23 «Про припинення щомісячної страхової виплати» та договору про надання правничої допомоги № б/н від 05 червня 2025 року.
У разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, позовна заява буде вважатись неподаною, та її буде повернуто позивачу.
Копію цієї ухвали надіслати особі, яка звернулася із позовною заявою.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров