Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 серпня 2025 року Справа №200/4824/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в спрощеному позовному провадженні ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення з 28 грудня 2017 по 28 лютого 2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення;
зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 28 грудня 2017 по 28 лютого 2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.09.2021 із застосуванням щомісячної індексації - різниці у розмірі 4087,40 гривень, та за жовтень 2021 у розмірі 3691,84 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» щомісячну індексацію - різницю у розмірі 4087,40 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 30.09.2021 включно та за жовтень 2021 у розмірі 3691,84 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, -
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін). Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказали, зокрема, про те, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд розцінює подане клопотання у відзиві як заяву про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Розглянувши надану відповідачем заяву про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 28 грудня 2017 по 28 лютого 2018 року.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України навів висновок про те, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України “Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не було обмежено будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
“Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП України викладений в такій редакції:
“У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».
Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
у справах про звільнення працівника - місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Таким чином, суд вважає за необхідне у задоволені заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, відмовити.
Керуючись статтями 122, 123, 183, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволені клопотання Військової частини НОМЕР_2 про залишення позову без розгляду - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заперечення на ухвалу суду про поновлення строку звернення до суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Суддя О.О. Аканов