Справа № 466/11703/23
Провадження № 2/466/252/25
27 серпня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря Пилипців О.-І.І.
представника позивача Хаєцької О.С.
представника відповідача, адвоката Коневалик А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ «СК «Євроінс Україна» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП
07.11.2023 року представник ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ «СК «Євроінс Україна» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» сплачене страхове відшкодування в розмірі 10285,42грн. та судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 2684,00грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» та ОСОБА_2 (далі - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 3111/205/010505 (далі - Договір).
Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з ВОЛОДІННЯМ, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Volkswagen, НОМЕР_1 .
У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.
25.11.2021р. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen, НОМЕР_1 та транспортного засобу КІА, НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 (далі - Відповідач).
Відповідно до постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.01.2022 року по справі №466/11633/21 Відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
До ПрАТ «СК «Універсальна» із заявою про настання страхового випадку звернулась потерпіла особа.
ПрАТ «СК «Універсальна» здійснила виплату страхового відшкодування згідно страхового акту № 111327/1 у розмірі 22922,55 грн. на користь Потерпілої особи, на підставі рахунків № НОМЕР_3 від 02.12.2021 року ТОВ «Арія Моторс» та № А000025076 від 02.12.2021 року ТОВ «Алекс со». Розрахунок страхового відшкодування наступний: 12958,56 + 17428,50 - 2159,76 - 2904,75 = 25322,55 грн. - 2400,00 = 22 922,55 грн., де, 12958,56 грн - вартість ремонтних робіт та матеріалів із ПДВ; 17428,50 грн - вартість запасних частин, які підлягають заміні із ПДВ; 2159,76 грн - ПДВ згідно рахунку № М000011911 від 02.12.2021 року ТОВ «Арія Моторс»; 2904,75 грн - ПДВ згідно рахунку № А000025076 від 02.12.2021 року ТОВ «Алекс со»;
2400,00 грн - франшиза за Договором № 3111/205/010505.
Згідно з ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу КІА; НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ "СК "ЄВРОІНС УКРАЇНА" та остання здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 12 637,13 грн. на користь Позивача.
Ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну згідно полісу № 205272969 складає 130 000,00 грн., франшиза - 00,00 грн.
Отже, сума, яка підлягає стягненню із Відповідача складає 10 285,42грн. (22 922,55-12 637,13).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З врахуванням викладеного, позивач змушений звернутися до суду.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов заперечив, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 25.11.2021 о 13:10 год., гр. ОСОБА_1 у м. Львові по вул. Курмановича, 2, керуючи транспортним засобом марки «KIA Ceed», д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Volkswagen Golf Plus», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 , який рухався попереду, що призвело до технічних пошкоджень транспортних засобів, порушивши вимоги п. 12.1, 13.1 ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
17.01.2022 року постановою Шевченківського районного суду м.Львова визнано відповідача ОСОБА_1 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с.17).
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 17.01.2022 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили, відповідно до якої відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП.
Отже, з огляду на викладене вина відповідача у скоєній дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника автомобіля «Volkswagen Golf Plus», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 були застраховані у ПАТ «СК «Універсальна» на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №3111/205/010505.
Потерпіла особа звернулася до ПрАТ «СК «Універсальна» із заявою про настання страхового випадку.
ПрАТ «СК «Універсальна» здійснила виплату страхового відшкодування згідно страхового акту № 111327/1 у розмірі 22922,55 грн. на користь потерпілої особи, на підставі рахунків № НОМЕР_3 від 02.12.2021 року ТОВ «Арія Моторс» та № А000025076 від 02.12.2021 року ТОВ «Алекс со».
При цьому, на момент настання страхового випадку, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «КІА Ceed», д.н.з. НОМЕР_2 відповідача ОСОБА_1 була застрахована у ПАТ СК «Євроінс Україна» полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 205272969, де ліміт за шкоду майну становить 130000,00грн. (а.с.32), у зв'язку з чим ПАТ СК «Євроінс Україна» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «Універсальна» у розмірі 12637,13грн. (а.с.34).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно зі ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
За ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право договору підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За правилами ст. 1191 ЦК України особа яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Окрім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц зроблено правовий висновок про те, що згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
За приписами ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Тобто, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у п.п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.
Так, позивач просить стягнути з відповідача різницю між сумою страхового відшкодування, сплаченого згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №3111/205/010505 в розмірі 22922,55грн. та страхових відшкодуванням, виплаченим ПАТ СК «Євроінс Україна» по полісу №205272969 в розмірі 12637,13грн. Вартість різниці дорівнює: 10285,42грн..
За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо ліміту відповідальності, то слід врахувати наступне.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 755/18006/15-ц відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Проте покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування відповідальності та сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі №147/66/17 наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі №147/66/17).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18). Окрім цього, дана правова позиція повторно підтримана у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.11.2018 року у справі № 760/15471/15-ц та продовжує застосовуватися і досі (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 153/1565/18).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. У потерпілої особи відсутнє альтернативне право обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів, у розумінні ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України, на підставі полісу обов'язкового страхування-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №205272969, що у ПАТ СК «Євроінс Україна» не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування чи доказів того, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (в даному випадку ліміт за шкоду майну становив 130000,00грн), що давало б підстави для покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, оскільки розмір завданої ОСОБА_1 майнової шкоди не перевищує ліміту відповідальності відповідно до полісу ЕР №205272969 (розмір шкоди - 22922грн. 50коп., ліміт відповідальності - 130000 грн.), суд вважає необґрунтованими позовні вимоги, заявлені позивачем до відповідача, який керував транспортним засобом з укладеним відповідним договором страхування та за яким було сплачено відповідні страхові платежі.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням того, що оскільки позов подано до завдавача шкоди, при цьому позивачем не доведено належними доказами обставин, на які він посилається, зокрема вимоги щодо розміру частки відповідальності відповідача поза лімітом страхового відшкодування, визначеного договором, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» до ОСОБА_1 про стягнення сплаченого страхового відшкодування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позовної заяви ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ «СК «Євроінс Україна» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП в розмірі 10285,42грн. - відмовити.
Позивач: ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», ЄДРПОУ - 20113829, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 9.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
Третя особа: ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», ЄДРПОУ - 22868348, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 102.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 29 серпня 2025 року.
Суддя О. І. Ковальчук