Справа № 167/747/25
Номер провадження 2/167/445/25
29 серпня 2025 року м. Рожище
Рожищенський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Шептицької Н.В.,
з участю:
секретаря судового засідання Ващук О.А.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно,
1.Стислий виклад позовних вимог.
15.07.2025 року позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове майно, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Спадкове майно), яку позивач прийняла, фактично вступивши в управління та володіння Спадковим майном, шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті та після у спадковому будинку.
Позивачка звернулась до Рожищенської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька, але їй було відмовлено в отримані свідоцтва, оскільки відсутні документи, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на Спадкове майно.
Позивач є єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, з посиланням на норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, позивач просить визнати за нею право власності на Спадкове майно.
2.Рух справи в суді.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025 року, справу передано на розгляд головуючому судді Шептицькій Н.В. (ас 22), яка ухвалою від 17.07.2025 року: прийняла позовну заяву, відкрила загальне позовне провадження, призначила підготовче засідання на 07.08.2025 року, витребувала з Рожищенської державної нотаріальної контори матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 (ас 23-24).
Ухвалою суду від 07.08.2025 року підготовче засідання відкладено на 27.08.2025 року, витребувані матеріали спадкової справи з Волинського обласного державного нотаріального архіву (ас 38-39), які надійшли в суд 19.08.2025 року (ас 46-57).
Учасники справи, які були вчасно і належним чином повідомлені про день, час і місце проведення підготовчого засідання (ас 40-45), в підготовче засідання не з'явилися.
27.08.2025 року позивач подала суду заяву про проведення підготовчого засідання у її відсутності, позовну заяву підтримує, просить позов задовольнити, судові витрати просить залишити за нею, проти ухвалення рішення в підготовчому засідання не заперечує (ас 64).
25.08.2025 року представник відповідача подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (ас 61-62).
Суд ухвалив: розгляд справи у підготовчому засіданні проводити у відсутності учасників справи, згідно частини 1 статті 198, частини 1 статті 223 ЦПК України.
У відповідності до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно частини 3 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Враховуючи ту обставину, що станом на день проведення підготовчого засідання відповідач визнав позов повністю і дане визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд доходить висновку про ухвалення рішення у підготовчому засіданні.
Згідно частин 4, 5 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття рішення у цій справі є 29.08.2025 року - дата складення повного судового рішення.
3.Встановлені в підготовчому засіданні обставини та досліджені докази на їх підтвердження.
У підготовчому засіданні, дослідивши і об'єктивно оцінивши наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_1 , і після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
18.09.2001 року ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, у тому числі належний йому будинок з надвірними спорудами, заповів своїй дочці ОСОБА_1 .
В судовому засіданні встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 27.09.2001 року належав на праві власності ОСОБА_2 .
Позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті батька, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті та після у спадковому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
02.04.2004 року ОСОБА_1 звернулась до Рожищенської державної нотаріальної контори Волинської області із заявою про прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька, оскільки є його єдиною спадкоємицею.
Постановою нотаріуса Рожищенської державної нотаріальної контори Волинської області від 30.05.2025 року позивачу було відмову в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Спадкове майно у зв'язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на дане Спадкове майно.
Встановлені в підготовчому засіданні обставини підтверджуються дослідженими письмовими доказами: паспортом ОСОБА_1 (ас 4-6), витягом з реєстру територіальної громади від 07.04.2025 року (ас 7), свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 від 27.09.2001 року (ас 8), постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30.05.2025 року (ас 9), заповітом від 18 вересня 2001 року (ас 10), свідоцтвом про народження ОСОБА_3 від 27.07.1962 року (ас 11), свідоцтвом про укладення шлюбу від 19.12.1985 року (ас 12), довідкою Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області від 03.06.2025 року (ас 13), витягом з погосподарської книги № 3 за 2001 рік Уляниківської сільської ради Рожищенського району Волинської області від 11.04.2025 року (ас 14), повідомленням КП «Волиньпроект» Волинської обласної ради від 02.05.2025 року (ас 15), технічним паспортом на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , повідомленням з Рожищеньскої державної нотаріальної контори Волинської області від 18.07.2025 року (ас 30), Спадковою справою № 130 від 19.08.2025 року (ас 46-57).
4.Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.
Відповідно до роз'яснень, даних в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилась до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
З огляду на вищезазначені нормативні положення, норми ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилась, але була прийнята спадкоємцями після 1 січня 2004 року, а якщо спадщина була прийнята до 1 січня 2004 року - застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , то спірні правовідносини регулюються Цивільний Кодексом УРСР (далі - ЦК УРСР) в редакції станом на 27.09.2001 року.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до положень частини 1 статті 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 534 ЦК УРСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Відповідно до положень статті 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту
відкриття спадщини.
Згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Аналізуючи зазначені норми матеріального права у їх системному зв'язку, належить дійти висновку, що спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо після часу відкриття спадщини (після смерті спадкодавця) фактично вступив у володіння спадковим майном.
З досліджених в підготовчому засіданні письмових доказів встановлено, що позивач, як спадкоємець за заповітом, вступила у фактичне володіння Спадковим майном до спливу шести місяців з дня смерті спадкодавця - ОСОБА_2 , шляхом спільного проживання із спадкодавцем, а також догляду за Спадковим майном.
Інших спадкоємців, крім позивача, за заповітом після смерті ОСОБА_2 , а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, немає.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що, відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 549 ЦК УРСР, позивач вчасно і належним чином прийняла спірну спадщину, шляхом вступу у фактичне володіння та управління Спадковим майном, однак не оформила право власності на Спадкове майно - будинковолодіння у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане Спадкове майно.
За таких встановлених обставин суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до частини 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до пункту 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2002 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Судом встановлено, що позивач належним чином зареєструвати право власності на Спадкове майно, яке вона прийняла в порядку спадкування за заповітом, належним чином немає можливості через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, про що нотаріусом винесено відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
До 19 січня 1996 року, згідно з Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, розташовані в населених пунктах. Обов'язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об'єкти нерухомості введено лише з 29 червня 1998 року. Саме цього дня набрала чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09 червня 1998 року №121.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації ( зокрема й право власності на нерухоме майно - частина 1 статті 4 Закону).
Згідно із частиною 4 статті 3 вищезазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Крім того, Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений інструкцією, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року та втратила чинність згідно наказу Держжитлокомунгоспу N 56 від 1З грудня 1995 року.
Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Пленум Верховного Суду України у п 9 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.
Вказаною інструкцією обов'язковою була реєстрація права власності на житлові будинки в органах БТІ лише у містах і селищах міського типу, однак не у сільській місцевості.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п 43 Постанови КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:
- документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;
- виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.
Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
Дані нормативно-правові акти та встановлені у підготовчому засіданні обставини у своїй сукупності свідчать про те, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , рік побудови - 1972 (ас 14, 20), побудований відповідно до діючого на час його будівництва законодавства і право власності на нього належним чином було зареєстровано органом місцевого самоврядування, згідно запису в погосподарській книзі №3 за 2001 рік Уляниківської сільської ради Рожищенського району Волинської області, за ОСОБА_2 (ас 14).
Згідно листа № 10-1387/0/4-12 від 27.09.2012 року «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Відповідно до статті 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на придбане, побудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.
Аналогічну правову позицію було висловлено ВСУ у постанові від 13 червня 2012 р. у справі № 6-54цс12, яка є обов'язковою для врахування судами України.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, а саме, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка вчасно і належним чином прийняла спадщину, але зареєструвати право власності на Спадкове майно немає можливості у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на це Спадкове майно та відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно за ОСОБА_2 , то суд доходить висновку, що позовні вимоги є підставні, обгрунтовані і підлягають до задоволення, тому слід визнати за позивачем право власності на спірне Спадкове майно.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити також наступне.
Розглянувши позов, пред'явлений до Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області, суд врахував, що територіальна громада (в особі органу місцевого самоврядування) може бути відповідачем у даній справі, оскільки, крім позивача, відсутні інші спадкоємці за законом та/або за заповітом, які прийняли спадщину, як вбачається з матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 .
Судові витрати слід залишити за позивачем, ураховуючи її заяву.
Керуючись статтями 7, 8, 10, 11, 12, 13, 77-81, 83, 198, 200, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, рік побудови - 1972, загальною площею - 87,2 м2, житловою площею - 58,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Відповідач: Копачівська сільська рада Луцького району Волинської області, місце знаходження: село Копачівка, Луцький район, Волинська область, вулиця Ковельська, 46, код ЄДРПОУ: 04334755.
Дата складення повного тексту рішення суду: 29.08.2025 року.
Головуючий суддя Шептицька Н.В.