25 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 308/11074/13-ц
провадження № 61-7731ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Конька Андрія Олеговича на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа в справі № 308/11074/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду із заявою, у якій просило видати дублікат виконавчого листа від 28 квітня 2014 року № 308/11074/13 та поновити строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Посилалося на те, що 15 січня 2014 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 23/8-08 у розмірі 18 411,91 дол. США, зокрема: 12 358,00 дол. США - заборгованість за кредитом; 6053,91 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також 1 471,66 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Зазначає, що виконавчий лист № 308/11074/13 заявником було направлено на адресу Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Ужгородського міського ВДВС ГТУЮ у Закарпатській області).
08 жовтня 2024 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило на адресу Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області запит з проханням повідомити про стан (хід) виконавчого провадження та вчинені державним виконавцем виконавчі дії щодо виконання вказаного виконавчого листа № 308/11074/13.
24 жовтня 2024 року Ужгородський міський ВДВС ГТУЮ у Закарпатській області повідомив, що на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 308/11074/13, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 28 квітня 2014 року. 23 квітня 2018 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки строк зберігання вказаного виконавчого провадження сплив, то таке, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 - знищено.
ТОВ «Кредитні ініціативи» не отримувало ні копії постанови про повернення виконавчого документа, ні оригіналу виконавчого листа, доказів скерування вказаних документів орган державної виконавчої служби не надав, тому виконавчий документ є втраченими, у зв'язку з чим наявні усі підстави для видачі дублікату даного документа.
20 листопада 2024 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в задоволенні заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.
Суд першої інстанції виснував, що заявником не доведено поважність причин пропуску строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, а доводи заявника щодо втрати виконавчого документа безпідставні та не підтверджені доказами.
08 травня 2025 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ « Кредитні ініціативи» залишено без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у своїй заяві заявник не навів переконливих обставин, які б свідчили про те, що існували обставини, які об'єктивно заважали заявнику реалізувати своє право на виконання судового рішення.
Зазначив, що стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Тому за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виснував, що видача дубліката виконавчого листа передбачена законодавством лише вразі його втрати, зокрема, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. При цьому, звертаючись до суду для вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв'язку з його втратою, саме заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши на підтвердження зазначених обставин відповідні докази.
Визнав доводи заявника про те, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» в матеріалах справи відсутні докази направлення копії постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, оскільки відділом державної виконавчої служби не надано квитанції про відправлення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, безпідставними.
Зазначив, що сторона виконавчого провадження може користуватись ідентифікатором доступу для відстеження виконавчих дій у межах виконавчого провадження, де є стягувачем чи боржником. Стягувач тривалий час, а саме 10 років не виявляв належної зацікавленості в реалізації своїх прав щодо примусового виконання рішення та не навів будь яких підстав, які б перешкоджали йому звернутися із заявою в межах строків виконання судового рішення.
У червні 2025 року представник ТОВ «Кредитні ініціативи» - Конько А. О. надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу та 24 липня 2025 року уточнену касаційну скаргу, у якій просить ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2025 року скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення суду прийняті з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України.
Заявник зазначає, що під час ухвалення оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 14 лютого 2018 року в справі № 2515/739/2012, від 19 квітня 2019 року в справі № 2-1316/285/11, від 09 жовтня 2019 року в справі № 2-6471/06, від 22 січня 2020 року в справі № 1003/6035/12, від 03 лютого 2021 року в справі № 643/20898/13-ц, від 20 травня 2022 року в справі № 1005/7133/2012, від 19 липня 2022 року в справі № 750/13088/14, від 14 грудня 2022 року в справі № 753/20452/21, від 01 березня 2023 року в справі № 433/1335/14-ц, від 01 травня 2025 року в справі № 2-1431/11.
Також вказує, що факт неможливості органу виконавчої служби надати докази відправлення виконавчого листа унеможливлює звернення заявника до поштового відділення з метою перевірки статусу такого відправлення, оскільки не відомо ні номер відправлення, ні його дату, та чи взагалі таке відправлення мало місце бути. Виконавча служба не змогла підтвердити факт направлення виконавчого документу стягувачу, зміст її листа не містить тверджень про те, що лист направлявся поштою стягувачу, він містить лише констатацію факту, що виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
В матеріалах справи та у заявника відсутні докази повернення (вручення) органом державної виконавчої служби стягувачу виконавчого документа, як і відсутні документи, які підтверджують надіслання органом державної виконавчої служби постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Належним доказам підтвердження надсилання стягувачу копії постанови про повернення виконавчого листа разом із направленням його оригіналу є виключно квитанція про відправлення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, які відсутні в матеріалах справи.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2014 року не виконано, виданий на підставі нього виконавчий лист ні у стягувача, ні в органі виконавчої служби не перебуває.
Зазначені в заяві обставини є підставою для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки рішення суду не виконано.
У відкритті касаційного провадження на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в частині вимог щодо поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання слід відмовити з таких підстав.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційнийперегляд справи та у визначених законом
випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною першою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Пунктом 24 статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України та
пункту 24 частини 1 статті 353 ЦПК України судові рішення першої та апеляційної інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023) Конституційний Суд України виснував, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ
від 12 липня 2001 року в справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Системне тлумачення статей 353, 389 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 27 жовтня 2020 року в справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
В ухвалах від 17 січня 2025 року в справі № 761/10391/13-ц (провадження
№ 61-109ск25), від 21 січня 2025 року в справі № 333/10765/14-ц (провадження
№ 61-339ск25), від 31 березня 2025 року в справі № 372/4412/24 (провадження
№ 61-3680ск25) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також виснував про відсутність правових підстав для відкриття провадження в справі з огляду на те, що судові рішення щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (пункт 24 частини першої статті 353 ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в частині поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, які не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження в справі необхідно відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
У відкритті касаційного провадження на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в частині вимог щодо видачі дубліката виконавчого листа слід відмовити з огляду на таке.
Судами встановлено, що 15 січня 2014 року заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, на його виконання 28 квітня 2014 року видано виконавчий лист.
ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Ужгородського міського ВДВС ГТУЮ у Закарпатській області з проханням повідомити про стан виконавчого провадження та вчинені виконавцем дії 08 жовтня 2024 року.
Згідно з відомостей, зазначених у листі Відділу державної виконавчої служби у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14 жовтня 2024 року, виконавче провадження № НОМЕР_1 по виконанню виконавчого листа № 308/11074/13, виданого 28 квітня 2014 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, було завершено 23 квітня 2018 року постановою виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, за пунктом 7 частиною першою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що «В результаті вжитих заходів майно належне боржникові не виявлено, крім транспортного засобу, розшук якого результату не дав».
Отже виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 308/11074/13, виданим 28 квітня 2014 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, було повернуто стягувачу постановою державного виконавця від 23 квітня 2018 року.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час повернення виконавчого документа стягувачу) строк пред'явлення виконавчого листа до виконання у стягувача закінчився у квітні 2021 року.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року.
Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.
Аналогічний по суті висновок зроблений і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18).
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року N 1404-VIII).
У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України).
Згідно підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що: «стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України). Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви».
У пунктах 53 - 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 186/871/14-ц (провадження № 14-97цс24) вказано, що: «Аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (підпункт 19.4 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України) дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.
Однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), у разі пропуску стягувачем строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення такого документа до виконання. Тобто якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа, вважається поданою у межах установленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє в задоволенні цієї заяви».
Таким чином, встановивши, що відсутні підстави для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа.
З урахуванням того, що касаційним судом відмовлено у відкритті касаційного оскарження судових рішень в частині вимог щодо поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання аргументи касаційної скарги у цій частині суд відхиляє.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень в частині видачі дублікатів виконавчого листа свідчать, що правильне застосування норм права в цій частині є очевидним, а касаційна скарга необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Згідно з положенням частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною першою статті 389,
пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Конька Андрія Олеговича на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа в справі № 308/11074/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська