Справа № 344/9650/25
Провадження № 11-кп/4808/396/25
Категорія ч. 1 ст. 389 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
27 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025069010000276 за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури м. Івано-Франківська ОСОБА_7 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 червня 2025 року, згідно з яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Карайкове Солонянського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, одруженого, непрацюючого, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , громадянина України, раніше судимого 27.05.2024 року Івано-Франківським міським судом за ч. 2 ст. 286-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 85000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п'ять років,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України, та призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк один рік.
Відповідно до ч. 2 ст. 59-1 КК України, покладено на обвинуваченого ОСОБА_8 під час пробаційного нагляду наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, призначене судом покарання у виді одного року пробаційного нагляду та покарання у виді штрафу штрафу в розмірі п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п'ять років, призначене вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.05.2024 року, виконувати самостійно.
за участю прокурора ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_10 ,
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю.
Кримінальний проступок скоєно за наступних обставин.
27 травня 2024 року вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, обвинуваченого ОСОБА_8 було визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України та із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України призначено остаточне покарання у вигляді штрафу у розмірі п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить вісімдесят п'ять тисяч гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п'ять років. 27 червня 2024 року вирок набрав законної сили, після перегляду Івано-Франківським апеляційним судом, в частині призначеного покарання та залишене без змін. 28 червня 2024 року вирок для виконання спрямований до Івано-Франківського районного відділу з питань пробації філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області.
15 липня 2024 року ОСОБА_8 з'явився до Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області, де йому роз'яснено умови відбування покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами терміном на 5 років і попереджено про те, що у разі ухилення від відбування покарання він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України, про що у засудженого відібрана письмова розписка. Однак, незважаючи на попередження про недопущення порушення порядку та умов відбування покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 років, розуміючи наслідки ухилення від покарання, 23 листопада 2024 року керуючи транспортним засобом марки «BMW Х5» з державним номерним знаком НОМЕР_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП - порушення правил дорожнього руху, а саме перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонений сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху у м.Монастириська Чортківського району Тернопільської області. Внаслідок чого працівниками СПД (м. Монастириська) відділення поліції №2 (м. Бучач) Чортківського районного відділу поліції ГУНП в Тернопільській області було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 3532748. Своїми діями обвинувачений ОСОБА_8 умисно ухилився від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 389 КК України у виді пробаційного нагляду на строк один рік, та на підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати покарання, невідбуте за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.05.2024, та за сукупністю вироків призначити остаточне покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, штрафу в розмірі п?ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п?ять років, які виконувати самостійно. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59-1 КК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 під час пробаційного нагляду наступні обов?язки: періодично з?являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вважає вирок суду таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м?якості.
Зазначає, що суд першої інстанції допустив істотне порушення кримінального процесуального закону в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України, оскільки безпідставно не призначив остаточне покарання обвинуваченому на підставі ст. 71 КК України.
Відповідно до ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При цьому суд не врахував, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше судимий вироком Івано-Франківського міського суду від 27.05.2024 за ч. 2 ст. 286-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п?ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85000 грн), з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п?ять років.
Нове кримінальне правопорушення вчинено після ухвалення вказаного вироку.
Зауважує, що незважаючи на вищевикладене, суд безпідставно не призначив остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, а лише зазначив, що покарання виконувати самостійно.
Таким чином, судом не застосовано закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.
Покарання, призначене ОСОБА_8 , не відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, внаслідок м?якості.
Вказує, що судом не достатньо враховано суспільну небезпеку вчиненого, оскільки кримінальні правопорушення цієї категорії посягають на авторитет судової влади та підривають засади правової держави. Умисне невиконання судового рішення свідчить про зневажливе ставлення особи до закону та встановленого порядку виконання судових актів. Така поведінка сприяє правовому нігілізму й може стати негативним прикладом для інших осіб.
Невиконання рішень суду ускладнює захист прав і свобод громадян, які очікують справедливості та правового захисту. Це правопорушення перешкоджає ефективному функціонуванню правосуддя й уповільнює процес встановлення законності. Його вчинення часто призводить до необхідності повторного втручання органів державної влади, що витрачає ресурси держави. У контексті сучасного суспільства, де посилюється вимога дотримання правового порядку, вчинення цього правопорушення є недопустимим і має отримати належну оцінку з боку держави.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор просив задовольнити вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній;
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_11 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України.
З апеляційної скарги прокурора вбачається, що фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікація злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_8 , ним не оспорюються, а тому в апеляційному порядку не перевіряються.
Перевіривши вирок суду в частині апеляційних вимог, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частинами 1 та 2 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та призначив ОСОБА_8 покарання на підставі ч. 3 ст. 72 КК України замість ст. 71 КК України.
Відповідно до ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_8 засуджений вироком Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2024 року за ч. 2 ст. 286-1 КК України та із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України призначено остаточне покарання у вигляді штрафу у розмірі п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п'ять років.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що нове кримінальне правопорушення вчинено після ухвалення вказаного вироку, однак суд безпідставно не призначив остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України.
Колегія суддів вважає, що непризначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, потягнуло призначення покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Так, суд при призначенні покарання послався, на ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу винного, позицію обвинуваченого, який негативно ставиться до вчиненого.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав повне визнання вини, щире каяття у вчиненому.
Обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнав рецидив злочинів.
При цьому судом не достатньо враховано суспільну небезпеку вчиненого, оскільки кримінальні правопорушення цієї категорії посягають на авторитет судової влади та підривають засади правової держави. Умисне невиконання судового рішення свідчить про зневажливе ставлення особи до закону та встановленого порядку виконання судових актів. Така поведінка сприяє правовому нігілізму й може стати негативним прикладом для інших осіб.
Крім цього, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м?якості полягає і в тому, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як ними самими, так і іншими особами.
У зв?язку із наведеним, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання є незаконним та несправедливим внаслідок м?якості, суперечить вимогам ст. 65 КК України, оскільки буде недостатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням встановлених обставин кримінального правопорушення та вищенаведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про необхідність призначення покарання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 389 КК України у виді пробаційного нагляду на строк один рік.
На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати покарання, невідбуте за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 травня 2024 року, та за сукупністю вироків призначити остаточне покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, штрафу в розмірі п?ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п?ять років, які виконувати самостійно.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59-1 КК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 під час пробаційного нагляду наступні обов?язки: періодично з?являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до ст. 65 КК України під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суди повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання необхідно скасувати з постановленням в цій частині нового вироку.
Згідно з ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України необхідність застосування більш суворого покарання є однією із підстав для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку.
На думку суду апеляційної інстанції, саме таке покарання є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин по справі у їх сукупності, відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як нею, так і іншими особами.
На підставі наведеного, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, вирок суду першої інстанції - скасувати в частині призначеного обвинуваченому покарання, з постановленням в цій частині нового вироку.
Керуючись ст. ст. 374, 405, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури м. Івано-Франківська ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 389 КК України в частині призначення покарання скасувати.
Постановити щодо ОСОБА_8 в цій частині новий вирок.
Визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389КК України, та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати покарання, невідбуте за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 травня 2024 року, та за сукупністю вироків призначити остаточне покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік, та покарання у виді штрафу в розмірі п?ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п?ять років, які виконувати самостійно.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59-1 КК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 під час пробаційного нагляду наступні обов?язки: періодично з?являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Цей вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію вироку, не пізніше наступного дня після його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5