Житомирський апеляційний суд
Справа №279/1305/19 Головуючий у 1-й інст. Коренюк В. П.
Категорія 5 Доповідач Григорусь Н. Й.
28 серпня 2025 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.
суддів Талько О.Б., Коломієць О.С.
секретаря
судового засідання Болейко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 279/1305/19 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - комунальне підприємство «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради про визнання права власності на об'єкт нерухомості
за апеляційною скаргою керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Коренюка В.П. у м. Коростень
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в якому просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю - торгівельний павільйон, загальною площею 282,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що ним на відведеній у встановленому законом порядку земельній ділянці (договір оренди земельної ділянки від 14.12.2017) проведено будівництво нежитлової будівлі - торгівельного павільйону, загальною площею 282,4 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується даними декларації про початок виконання будівельних робіт від 20.12.2011 та даними технічного паспорта на нежитлову будівлю торгівельного павільйону.
Оскільки відповідачем відмовлено у документальному оформленні права власності на дану будівлю, просив визнати за ним відповідне право у судовому порядку.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 червня 2019 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі керівник Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що своїм рішенням суд першої інстанції підмінив дії та рішення компетентних органів державної влади, до повноважень яких входить, зокрема, вирішення технічних питань - прийняття в експлуатацію будівель і споруд. Позивач ОСОБА_1 доказів свого звернення до органів державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації в порядку досудового врегулювання справи до суду не надав.
Крім того, вказаний орган не залучений до участі у справі в якості відповідача, що відповідно до приписів п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Від представника позивача адвоката Костюкевич-Тарнавської О.В. надійшли письмові пояснення, в яких вона вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.
Від представника Державної інспекції архітектури та містобудування України Лісової Н.Ш.К. надійшли пояснення, в яких вона просить апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, розгляд справи проводити у її відсутності.
В судовому засіданні представник Житомирської обласної прокуратури Слівінський О.О. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Костюкевич-Тарнавська О.В. апеляційну скаргу вважали необґрунтованою та в її задоволенні просили відмовити.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20 грудня 2011 року ОСОБА_1 подано декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме будівництво торгівельного павільйону на місці торгівельного кіоску по АДРЕСА_2 . Документ, що посвідчує право замовника на земельну ділянку - договір оренди від 02.11.2010 №209 (а.с. 33-38 т. 1).
За договором оренди земельної ділянки від 14 грудня 2017 року Коростенською міською радою Каленському О.С. було надано у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_2 . Договір укладено на один рік. (а.с. 39-43 т. 1).
Відповідно до технічного паспорту на нежитлову будівлю торгівельного павільйону загальна площа даного нерухомого майна становить 282,40 кв.м (а.с. 45-54 т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 6 вересня 2017 року № 396 з метою впорядкування адреси присвоєно земельній ділянці по АДРЕСА_2 адресу: АДРЕСА_3 (а.с. 52 т. 1).
Листом №02-14/801 від 16.04.2019 виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області відмовив ОСОБА_1 у оформленні права власності на згаданий торгівельний павільйон, оскільки позивачем не були надані документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, що підтверджують присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, а також відомості про земельну ділянку (а.с. 55 т. 1).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази та їх оцінка вказують на наявність підстав для визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Правові підстави та процедура прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна (органом державного архітектурно-будівельного контролю) врегульовано Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 за №461.
Органом, який був уповноважений на виконання даних функцій на час розгляду справи в суді першої інстанції була Державна архітектурно-будівельна інспекція, яка в подальшому була ліквідована постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №218 та утворено центральний орган виконавчої влади - Державну сервісну службу містобудування України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 23.12.2020 № 1340 утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Проте, позивачем не надано доказів його звернення до органу державного архітектурно-будівельного контролю з приводу прийняття в експлуатацію збудованого ним торгівельного павільйону. Як випливає із матеріалів справи, відсутність документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, є однією із причин відмови ОСОБА_1 у оформленні права власності на згаданий торгівельний павільйон виконавчим комітетом Коростенської міської ради.
Отже, не дотримавшись визначеної законом процедури прийняття в експлуатацію збудованого ним торгівельного павільйону, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом при тому, що до компетенції останнього не входить з'ясування питань відповідності збудованого позивачем об'єкта нерухомості будівельним нормам та стандартам та відсутності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості, що дозволяло би позивачу реалізувати своє право власності на дане майно.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, Декларації про початок виконання будівельних робіт від 20 грудня 2011 року загальна площа об'єкту становить 198,6 кв.м (а.с. 6-11 т. 1), натомість згідно Технічного паспорту площа збудованого об'єкту нерухомості - 282,4 кв.м (а.с. 12-18 т. 1).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.
За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відтак наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Разом з тим, за нормою частини третьої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
З контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.
Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.
Проте матеріали даної справи не містять повної інформації щодо статусу земельної ділянки, на якій розташована спірна будівля торгівельного павільйону.
Так, у Декларації про початок виконання будівельних робіт від 20 грудня 2011 року зазначено, що право замовника, тобто ОСОБА_1 на земельну ділянку посвідчується договором оренди від 02 листопада 2010 року, строк дії якого не вказаний (а.с. 9 т. 1).
За договором оренди земельної ділянки від 14 грудня 2017 року Коростенською міською радою позивачу було надано у строкове платне користування (на один рік) земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_2 (а.с. 39-43 т. 1).
Як вбачається зі змісту листа виконкому Коростенської міської ради від 04.05.2018 №02-17/1075 ОСОБА_1 фактично відмовили у виділенні земельної ділянки у користування на умовах оренди (а.с. 20 т. 1).
Отже, у справі, яка переглядається, місцевий суд не врахував наведених вище вимог статтей 331, 376 ЦК України та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на збудований об'єкт нерухомості.
Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь апелянта сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про визнання права власності на об'єкт нерухомості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 1321,50 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 29 серпня 2025 року