14 серпня 2025 року м.Дніпросправа № 280/11655/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Кругового О.О., Головко О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 280/11655/24 (суддя Артоуз О.О., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач) від 27 червня 2024 року: №0653092-2410-0829-UA23060070000082704, №0653093-2410-0829-UA23060070000082704. Також позивач просив стягнути на його користь понесені витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що у його власності перебуває кватира площею 55,91 кв.м. та квартири загальною площею 87,4 кв.м. Контролюючий орган спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначив податкове зобов'язання за вказаними об'єктами нерухомості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без урахування рішення Запорізької міської ради №5 від 28 січня 2015 року “Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» щодо пільги у вигляді зменшення бази оподаткування. З цих підстав позивач вважає оскаржені рішення відповідача протиправним.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено. Судом визнано протиправними та скасовані оскаржені позивачем рішення відповідача. Також судом вирішено питання розподілу судових витрат та стягнено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору та витрати, понесені на правничу допомогу у розмірі 2000 грн..
Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником об'єктів нерухомого майна: частки квартири загальною площею 55,91 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації права власності 11.05.2005) та квартири загальною площею 87,4 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, при формуванні податкових зобов'язань база оподаткування становила 143,31 кв. метрів. Відповідно, розрахунок податку було здійснено виходячи із загальної площі квартир у розмірі 143,31 кв. м, пільги у розмірі 60 кв.м та ставки податку - 67 грн за 1 кв.м..
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, відповідно до статті 266 ПКУ проведено розрахунок податку на об'єкти нерухомого майна за 2023 рік та сформовані податкові повідомлення-рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які разом з розрахунком відправлені платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства. Відповідач акцентує увагу на тому, що листом від 11 серпня 2021 року вих. № 5849/0/20-21 Державної регулятивної служби України встановлено, що рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 “Про встановлення податку на майно» (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме у підпункті 2.4.1 пункту 2.4 Положення) має ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та суперечить принципам державної регуляторної політики, визначених статтею Закону № 1160.
Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві стверджує, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та прийняв законне і обґрунтоване рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.
У відзиві позивач також заявив клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на праві власності належать:
-квартира АДРЕСА_3 площею 87,4 кв.м.;
- 1/2 квартири АДРЕСА_4 площею 27,96 кв.м. (загальна площа квартири 55,91 кв.м.).
Загальна площа належних у 2023 році позивачу об'єктів нерухомого майна становила 115,36 кв.м.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області проведено розрахунок податку на об'єкт нерухомого майна за 2023 рік та сформовано податкові повідомлення - рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:
-від 27.06.2024 №0653092-2410-0829-UA23060070000082704 на суму 3404,14 грн. щодо об'єкту - квартири АДРЕСА_3 площею 87,4 кв.м.;
-від 27.06.2024 №0653093-2410-0829-UA23060070000082704 на суму 1088,82 грн. щодо об'єкту - 1/2 квартири АДРЕСА_4 площею 27,96 кв.м. (загальна площа квартири 55,91 кв.м.).
Вказані податкові повідомлення - рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки направлено на адресу позивача 18.11.2024 та отримано ним 30.11.2024.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що органом місцевого самоврядування в межах наданих повноважень встановлено нульову ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста Запоріжжі щодо об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, у тому числі у 2023 році, зокрема, квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м. У власності позивача перебувають квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м, а саме становить 115,36 кв.м., тому ставка податку для таких об'єктів житлової нерухомості у 2023 році дорівнює нулю.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені статтею 266 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст.266 ПК України).
У відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп. 266.6.1 п.266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Абзацом сьомим підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Пунктом 266.4 статті 266 ПК України встановлені пільги із сплати податку.
За приписами пп.266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Відповідно до пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
При цьому за приписами п.30.9 ст.30 ПК України податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.
Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України).
До повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, в тому числі, встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом (пп.12.4.1 п.12.4 ст.12 ПК України).
Отже, суд дійшов правильного висновку, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості.
При цьому, розмір такого податку хоча і визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, проте не може перевищувати 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
В даному випадку спір виник у зв'язку із не застосуванням відповідачем рішення Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015, яким затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), яке є чинним на час розгляду справи.
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради № 5 (надалі - Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за № 5, від 26.02.2016 за № 30, від 25.08.2016 за № 50, від 21.12.2016 за № 49, від 26.04.2017 за № 51, від 27.05.2020 за № 49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв.м;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м)
Крім того, згідно з Положенням про податок на майно, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості на 60 кв.м;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 120 кв.м;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири /квартир та житлового будинку/будинків, в тому числі їх часток), - на 180 кв.м.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року), за 1 кв.м бази оподаткування.
Отже, органом місцевого самоврядування в межах наданих повноважень встановлено нульову ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста Запоріжжі щодо об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, у тому числі у 2023 році, зокрема, для квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м.
Водночас, у випадку, якщо загальна площа об'єктів оподаткування перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, пільга з податку не надається.
З матеріалів справи судом встановлено, що загальна площа належних позивачу об'єктів оподаткування - квартир становила 115,36 кв.м.
В той же час, відповідачем при розрахунку податку податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік, застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування - 60 кв.м.
Проте, згідно Положення про податок на майно до позивача має бути застосована пільга у вигляді зменшення бази оподаткування на 120 кв.м.
Рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 “Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» та № 30 від 26.02.2016, якими встановлено нульову ставку податку для квартир площа яких не перевищує 120 кв. метрів, не скасоване, а відтак - є діючим у спірному періоді нормативним актом і повинне застосовуватись до правовідносин, які є предметом розгляду по даній справі.
Відповідач наполягає, що Положення не може бути застосовано у спірних відносинах як таке, що не відповідає положенням Податкового кодексу України, тому при прийнятті рішень з питань місцевих податків та зборів, у тому числі, податку на нерухому майно, відмінне від земельної ділянки, органам місцевого самоврядування слід керуватися правилами, встановленими Податковим кодексом України.
Дійсно, виходячи з наведених вище норм права, делеговане міській раді право встановлювати ставки податку на майно повинно реалізовуватися відповідно до вимог Податкового кодексу України, яким визначено ставки податку, об'єкти оподаткування, база оподаткування.
Втім, в даному випадку зміст рішення Запорізької міської ради не дає підстав стверджувати, що зазначена в затвердженому цим рішенням Положенні база оподаткування є відмінною від тієї, що визначена Податковим кодексом України.
Вказаним Положенням №5 міською радою встановлено ставку податку відносно, зокрема, квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м, а саме: нульову ставку.
Встановлення нульової ставки податку до таких об'єктів житлової нерухомості не суперечить положенням пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, яким визначено саме граничний (максимальний) розмір ставки податку (1,5% розміру мінімальної заробітної плати), а не її мінімальний розмір.
Згідно позиції Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №817/2019/17, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 сформував висновок, відповідно до якого, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Таким чином, оскільки загальна площа належного позивачу майна - квартир не перевищує 120 кв.м., то, відповідно, нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2023 рік на загальну суму 4492,96 грн. є протиправним.
Посилання податкового органу на лист Державної регулятивної служби України від 11.08.2021 року вих. № 5849/0/20-21 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки листом не може бути скасовано акт органу місцевого самоврядування.
Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік, є протиправними та підлягали скасуванню.
Відповідач у справі не довів суду правомірності своїх рішень, а тому у суду першої інстанції були підстави для задоволення позовних вимог і скасування таких рішень.
В апеляційній скарзі відповідач не наводить доводів та своєї незгоди з вирішеним судом питанням розподілу судових витрат за надання правничої допомоги, а тому суд апеляційної інстанції не перевіряє та не надає оцінки обґрунтованості та правильності висновків суду в цій частині.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, навів підстави, за яких дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача, прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування такого рішення відсутні. Апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та клопотання позивача про стягнення на його користь за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у сумі 3 000 грн., суд виходить з наступного.
Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 10.12.2024 № 10/12 (а.с.15-16), до відзиву на апеляційну скаргу долучено акт №2 надання послуг до договору від 10.12.2024 на суму 3 000 грн.. Зміст послуги адвоката - складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №280/11655/24, в акті зазначено, що строки оплати за надані послуги - 30 робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням у справі.
Отже, надані позивачем письмові докази свідчать про те, що у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції позивачу було надано послуги правничої допомоги, які оцінені сторонами договору у сумі 3 000 грн..
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Оцінюючи заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу, на предмет їх обґрунтованості та співмірності, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що переданий на вирішення суду спір є нескладним, з точки зору права, не потребує вивчення значної нормативно-правової бази. Фактично послуги адвоката, на стадії апеляційного провадження, полягали у підготовці та поданні відзиву на апеляційну скаргу, суть якого фактично зводиться до обставин, що були і підставами заявленого позову. Тобто, у суду відсутні підстави вважати, що у спірному випадку адвокатом було витрачено значний час та докладено значних зусиль задля “супроводження цієї справи» (так зазначено в додатковій угоді) в суді апеляційної інстанції.
В той же час, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що у зв'язку з виникненням цього спору позивач був змушений звертатися до суду, у зв'язку з чим йому надавалася правнича допомога, що підтверджено матеріалами справи.
З цих підстав, оцінивши у контексті названих процесуальним законом критеріїв співмірності зазначений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обґрунтованим та співмірним із складністю цією справи є заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу у сумі 1 000 грн., в решті клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 280/11655/24 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 44118663) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя О.О. Круговий
суддя О.В. Головко