03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2741/2025
11 червня 2025 року м. Київ
Справа № 755/8907/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Марфіної Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
У травні 2021 року позивач ОСОБА_3 звернулась з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_4 в сумі 4 171 791 грн. 78 коп., з яких: 4 000 000 грн. - заборгованість за договором безпроцентної позики від 12.02.2019 року; 137 600 грн. інфляційні втрати; 34 191 грн. 78 коп. - 3 відсотки річних, та 11 350 грн. сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 лютого 2019 року між сторонами було укладено договір безпроцентної позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в сумі 4 000 000 грн. та зобов'язався повернути позивачу грошові кошти у строк до 12 лютого 2021 року. Однак, у визначений за домовленістю між сторонами строк відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, борг до цього часу не повернув, тому позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року позовні вимоги про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором безпроцентної позики у розмірі 4 000 000 грн.; інфляційні втрати в сумі 137 600 грн. та три відсотки річних в сумі 34 191 грн. 78 коп. а всього 4 171 791 грн. 78 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 5675 грн. Повернуто ОСОБА_3 з державного бюджету судовий збір в сумі 5675 грн., який сплачено на підставі квитанції №ПН 1481 від 28.05.2021 року.
Не погоджуючись з рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що апелянт є громадянкою США та постійно там проживає. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба апелянта, ОСОБА_5 , яка за життя склала заповіт, відповідно до якого заповіла усе своє майно апелянту. До складу спадкового майна мала входити і 1/2 частка нежитлової будівлі площею 614, 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої була спадкодавець - ОСОБА_5 . Спадкодавець останні 9 років свого життя до самої смерті постійно проживала у США, де померла, а впродовж останніх 5 років свого життя Україну не відвідувала взагалі.
15.05.2020 року апелянт отримала постанову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мартинюк С.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, що актуальна інформація з Державного реєстру прав на нерухоме майно не підтверджує право власності спадкодавця на спадкове майно. За повідомленням нотаріуса з Державного реєстру прав на нерухоме майно вбачалось, що спадкове майно нібито належить на праві власності іншій особі - ОСОБА_4 , відповідачу у справі № 755/8907/21.
Згодом з'ясувалось, що вказане нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_5 не з її волі, шахрайським шляхом, через фіктивне створення юридичної особи та внесення до її статутного капіталу цього нерухомого майна, у зв'язку з чим апелянт звернулася до Подільського районного суду м. Києва з віндикаційним позовом до ОСОБА_4 , у задоволенні якого рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 р. у справі № 758/3258/21 було відмовлено та рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року.
Під час розгляду справи № 758/3258/21 апелянту стало відомо, що власник 1/2 частки нежитлової будівлі площею 614, 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , змінився. 02.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. було прийнято рішення (номер запису про право власності 45421566) про реєстрацію права власності на вказане приміщення за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, у зв'язку з цим апелянтом було подано віндикаційний позов вже до ОСОБА_6 до Подільського районного суду м. Києва, за яким було відкрито провадження у справі № 758/3599/22.
Під час розгляду вказаної справи 01.05.2024 року відповідач ОСОБА_6 надала суду відзив на позовну заяву, у якому вказала, що нерухоме майно, а саме - 1/2 частка нежитлової будівлі площею 614, 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути витребуване у неї в силу ч. 2 ст. 388 ЦК України, оскільки воно придбане за умовами проведення електронних торгів за ціною, визначеною в межах відповідного виконавчого провадження. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2021 року у справі № 755/8907/21 у позові було відмовлено.
Апелянт переконаний, що ініціювання спору у справі № 755/8907/21 мало штучний характер, з метою запобігання можливості витребувати 1/2 частку нежитлової будівлі в порядку віндикації та створення ілюзії добросовісності його набуття ОСОБА_6 .
Вважає, що суд неповно встановив обставини справи, не з'ясував справжніх умов отримання коштів, не дослідив питання наявності у позивача коштів в розмірі 4 000 000 грн. станом на 12.02.2019 року, потреби у їх отриманні відповідачем, підстав їх неповернення останньою, враховуючи «наявність» у відповідача спірного майна, на значно більшу суму тощо; судом не витребувані декларації сторін у справі, з метою підтвердження факту наявності та отримання коштів, адже вказані суми мали б бути задекларовані сторонами справи; суд не встановив, чи перебувала в шлюбі ОСОБА_3 та чи наявна письмова згода чоловіка на таку суму позики. Аналогічно стосується і відповідача ОСОБА_4 , яка не підтвердила факт витрачання отриманих коштів.
Стверджує, що ОСОБА_3 та її представник не приймали участі в судових засіданнях та не подали на огляд суду оригінал договору безпроцентної позики від 12.02.2019 року.
Відтак, все вказує на те, що був укладений фіктивний правочин, що в силу норм ст.216 ЦК України вказує на його нечинність.
Отже, несприятливі наслідки для апелянта від оскаржуваного рішення суду від 15 липня 2021 року у вказаній справі очевидні, адже сторони штучно ініціювали цей спір для позбавлення апелянта можливості витребувати нерухоме майно у ОСОБА_4 .
В судовому засіданні 09 квітня 2025 року представники скаржника ОСОБА_1 - Сидоренко І.О., ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити, надали пояснення по доводах апеляційної скарги. У вказаному судовому засіданні було оголошено перерву у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві.
В дане судове засідання представники скаржника не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, під розписку. 05 червня 2025 року адвокат Лой О.М. подав заяву про припинення його повноважень як представника ОСОБА_1
Адвокат Сидоренко І.О. подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, посилаючись на необхідність участі у слідчих діях в ДУ «Київський слідчий ізолятор». Проте вказане клопотання апеляційним судом було відхилено, враховуючи, що пояснення по скарзі були надані представниками скаржника в судовому засіданні 09 квітня 2025 року.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив закрити апеляційне провадження з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказані норми процесуального закону встановлюють порядок та спосіб апеляційного оскарження судового рішення, який можливий у тому разі, коли суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 2- 4392/09, постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 705/2-1281/2010 Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, постанові від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу.
При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків заявника, та лише після встановлення таких обставин переглянути справу за його апеляційною скаргою, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення від 15 липня 2021 року, суд першої інстанції вважав встановленим, що 12 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір безпроцентної позики у сумі 4 000 000 грн., що підтверджує розписка про отримання ОСОБА_4 суми позики за договором безпроцентної позики від 12 лютого 2019 року (а.с.8-10).
У травні 2021 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 в сумі 4 171 791 грн. 78 коп., з яких: 4 000 000 грн. - заборгованість за договором безпроцентної позики від 12.02.2019 року; 137 600 грн. інфляційні втрати; 34 191 грн. 78 коп. - 3 відсотки річних.
14 липня 2021 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_4 про визнання позовних вимог ОСОБА_3 та розгляд справи без її участі (а.с. 26).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд виходив з того, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернув, в порядку ст.1051 Цивільного кодексу України, відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення основної суми боргу в розмірі 4 000 000 грн., при цьому, суд враховував позицію відповідача, яка визнала позовні вимоги в повному обсязі, та не заперечила стосовно викладених позовних вимог позивача.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона участі в справі не приймала, проте оскаржуване рішення стосується її прав, інтересів та обов'язків, оскільки вона є спадкоємцем за заповітом нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. Г, загальною площею 614, 8 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . З метою прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї баби ОСОБА_5 , скаржник звернулася до нотаріуса, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірні приміщення скаржнику було відмовлено, у зв'язку з тим, що воно належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу. Як з'ясувала скаржник, 15 березня 2018 року ОСОБА_5 нібито передала спірне приміщення у статутний капітал ТОВ «Медіанта 2018», яке в свою чергу відчужило спірне приміщення у жовтні 2019 року за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 .
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про витребування з її володіння спірного нерухомого майна, проте рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року у задоволенні позову їй було відмовлено.
Пізніше скаржнику стало відомо, що на виконання саме оскаржуваного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року спірне нерухоме майно було продане за умовами проведення електронних торгів у виконавчому провадженні, та його власником стала ОСОБА_6 .
Тому враховуючи, що скаржник є спадкоємцем спірного нерухомого майна, яке вибуло з володіння спадкодавця ОСОБА_5 незаконним шляхом, а в подальшому реалізоване на електронних торгах на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 липня 2021 року про стягнення суми заборгованості з ОСОБА_4 , скаржник вважає, що оскаржуване рішення було прийняте на порушення її прав та охоронюваних законом інтересів, адже сторони штучно ініціювали цей спір для позбавлення скаржника можливості витребувати нерухоме майно.
На підтвердження тих обставин, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , представником скаржника надано:
- витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 14 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019100070000883, з якого вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Подільського управління поліції з заявою про те, що у невстановлений час та у невстановленому місці ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та державний реєстратор Ісаєв В.В. вступивши в злочинну змову, підробили підписи ОСОБА_5 та заволоділи майном, а саме нежитлової будівлі літ. Г, загальною площею 614,8 кв.м., яка розташована за адерсою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 (а.с. 49).
- копію рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Медіанта 2018», ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння, припинення права власності, визнання права власності, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування майна, суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що спірне майно вибуло із володіння ОСОБА_5 поза її волею.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині припинення речового права (права власності) ОСОБА_4 на спірне приміщення, визнання за позивачем права власності на спірне приміщення та скасування рішень приватного нотаріуса КМНО Буглак О.Г. та державного реєстратора Ісаєва В.В., суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги є похідними від вимоги про витребування майна, у задоволенні якої було відмовлено.
- копію постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 у справі № 758/3258/21 про залишення без змін рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року, якою встановлено, що спірне нерухоме майно було передано ОСОБА_5 у статутний капітал ТОВ «Медіанта 2018», яке стало його власником. В подальшому, 09 жовтня 2019 року, між ТОВ «Медіанта 2018» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_4 стала добросовісним набувачем спірного нежитлового приміщення.
- копію рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 червня 2024 року у справі № 758/3599/22, яким залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відповідно до яких станом на 17 вересня 2024 року право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 - частка та ОСОБА_10 - частка. (а.с.88).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц, особи, які не брали участі у справі, можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їхні права або обов'язки. За загальним правилом, у цих осіб немає правових підстав для апеляційного оскарження рішень суду, які лише в майбутньому можуть вплинути на права та обов'язки осіб, яких не залучали до справи. Отже, особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які саме на момент їх ухвалення безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду у справі, що переглядається, порушує права та інтереси ОСОБА_1 , колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки мотивувальна та резолютивна частина оскаржуваного рішення, на виконання якого було звернуто стягнення на належне відповідачу ОСОБА_4 нерухоме майно, спадкоємцем якого, як стверджує скаржник, вона є, не містять висновків або суджень суду про права та обов'язки ОСОБА_1 , вона не була учасником правовідносин, з приводу яких ухвалено рішення суду.
Оскаржуване рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики на момент його ухвалення безпосередньо не встановлює, не змінює та не припиняє права або обов'язки ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки скаржника, що є підставою для закриття апеляційного провадження.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Згідно з ч. 2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувались, тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Керуючись ст. ст. 268, 362, 367, 368, 381 - 383 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 28 серпня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.