28 серпня 2025 року Чернігів Справа № 620/7389/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Дубіної М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
30.06.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 30.06.2025), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо проведення повного розрахунку - невиплату йому в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі;
стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.09.2024 по 09.03.2025 (за шість місяців), в розмірі 250 131,14 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що при звільненні з 09.09.2024 зі служби з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) з ним відповідачем не було проведено повного розрахунку, тому у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 02.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки станом на 23.05.2022 (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 ) звільнення позивача з військової служби не відбулось, а фактично відбулась зміна місця проходження військової служби на ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), у зв'язку з чим, виключаються правові підстави для застосування до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, нарахування та виплати йому середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в різних органах Державної прикордонної служби України. Звільнився з військової служби з НОМЕР_4 прикордонного загону (віи?ськова частина НОМЕР_3 ).
Так, у відповідності до наказу НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.09.2024 № 871-ОС у зв'язку зі звільненням з військової служби, був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону. Остаточною датою закінчення військової служби, цим наказом було визначено 09.09.2024.
Наказ начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.09.2024 № 871-ОС, яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09.09.2024 не містив інформації про повне грошове забезпечення: розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, винагород, нарахування і виплати індексації грошового забезпечення та інше.
У день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а саме 09.09.2024, грошове забезпечення, допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, нараховані та виплачені не у повному розмірі.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 03.02.2025 у справі №620/16022/24, яке набрало законної сили, зокрема, було зобов'язано:
НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.05.2020 по 23.05.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет Украіїни на 2022 рік» станом на 01.01.2022, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
НОМЕР_4 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.06.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вище зазначеного рішення суду військова частина НОМЕР_2 провела 11.06.2025 виплату ОСОБА_1 частини належного йому грошового забезпечення в розмірі 133 040, 50 грн, що підтверджено: копією листа НОМЕР_1 прикордонного загону від 12.06.2025 № 09/8364-25-Вих; копією платіжної інструкції від 10.06.2025 № 5573 та випискою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» від 11.06.2025 про зарахування коштів на картковий рахунок позивача.
ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 09.09.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України, звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Разом з тим, такі питання врегульовані КЗпП України.
Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В той же час, згідно статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України, 19.07.2022, і після цього.
Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Тож, належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Під час судового розгляду цієї адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні 09.09.2024, а виплату на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі №620/16022/24, яке стосувалось нарахування і виплатити на користь позивача грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за віи?ськовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, відповідачем було проведено 11.06.2025.
Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, згідно із копією архівноі? відомості з січня по грудень 2024 року ОСОБА_1 розмір його грошового забезпечення становив: 1) за липень 2024 року - 39 801,13 грн. 2) за серпень 2024 року - 45 879,00 грн.
Разом грошове забезпечення за липень та серпень 2024 року становить 85 680,13 грн.
Для обчислення середнього заробітку з 09.09.2024 за шість місяців не виплати грошового забезпечення в повному обсязі (09.03.2025) необхідно застосовувати показник 1 381,94 грн в день (85 860,13/62 днів).
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплати середній заробіток за час затримки розрахунку з 09.09.2024 по 09.03.2025 терміном 181 дні (шість місяців), що становить 250 131,14 грн (1 381,94 грн. * 181 днів).
Водночас, з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті КЗпП України, з урахуванням таких критеріїв:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
При цьому, розмір середнього заробітку може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об'єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.
Враховуючи викладене, зважаючи, що на виконання рішення суду відповідачем більше ніж через 3 місяці після набрання чинності вказаним вище рішенням суду та більше ніж через 9 місяців після звільнення, було виплачено недоплачену позивачу компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 7 504, 00 грн (3% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 250 131,14 грн).
Покликаючись на вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, в період дії якого Збройні сили України, Національна поліція України відповідно до Конституції України здійснюють покладені на них завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а видатки державного бюджету насамперед спрямовуються на здійснення першочергових заходів щодо укріплення обороноздатності держави та виплату грошового забезпечення діючим військовослужбовцям, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 7 504, 00 грн буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Враховуючи викладене вище в сукупності, зважаючи, що обов'язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7 504, 00 грн, з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Судові витрати не підлягають розподілу, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо проведення повного розрахунку - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.09.2024 по 09.03.2025 (за шість місяців) у розмірі 7 504, 00 грн, з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_6 , місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2 ).
Суддя Марія ДУБІНА