про повернення позовної заяви
28 серпня 2025 року № 320/41480/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали адміністративного позову “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ», яке є відокремленим підрозділом акціонерного товариства “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Представник позивача “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ», яке є відокремленим підрозділом акціонерного товариства звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, у якому просить суд:
-визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2025 №UA1000002025210 на суму 268 633, 65 грн.;
-визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2025 №UA1000002025211 на суму 1 410 326, 70 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи 19.08.2025 визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Суд, перевіривши матеріали позовної заяви, документи долучені до справи, дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України заява повертається у випадку, коли позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Відповідно до частини другої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України (частина сьома статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 43 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття адміністративної процесуальної правосуб'єктності.
Відповідно до частини 1 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Частиною 3 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Зважаючи на визначену статтею 43 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну процесуальну правосуб'єктність, для реалізації своїх прав та обов'язків як учасника справи, визначених статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України, юридична особа повинна мати правоздатність та дієздатність, які виникають з моменту створення юридичної особи та припиняються з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Адміністративна правосуб'єктність є основним, базовим елементом адміністративно-правового статусу особи й саме вона зумовлює можливість юридичної особи бути учасником адміністративних правовідносин та визначає обсяг її прав та обов'язків.
Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Суд зауважує, що закріплене у зазначеній статті поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно-правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб. Розгляд поняття юридичної особи неможливий без визначення ознак юридичної особи, що дають змогу відрізнити юридичну особу від будь-яких інших формувань, об'єднань, філій і представництв, які не можуть визнаватися суб'єктами цивільного права.
До основних ознак юридичної особи належать: державна реєстрація факту створення юридичної особи, наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем у суді.
Всі зазначені вище ознаки мають бути наявними в сукупності і відсутність хоча б однієї з них не дає можливості виокремити самостійну юридичну особу.
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 Цивільного кодексу України).
Значення державної реєстрації юридичних осіб, організація цієї реєстрації, повнота єдиного реєстру юридичних осіб, достовірність відомостей, які вносяться в державний реєстр, полягає в тому, що така реєстрація забезпечує можливість отримання необхідної інформації господарюючими суб'єктами. Така інформація важлива для розв'язання питань про укладення договорів, формування господарських зв'язків, ведення господарських операцій. Вона сприяє формулюванню усталеності економічного обороту. Юридична особа вважається створеною з моменту реєстрації в єдиному державному реєстрі і з цього моменту набуває правоздатності. Реєстрації підлягають і подальші зміни правового статусу юридичної особи.
Згідно з частиною 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного реєстру запису про її припинення (частина 4 статті 91 ЦК України).
У відповідності до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 83 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Згідно з частиною 4 статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV, встановлено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом (п.4 ч.1 ст. 1).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV (далі також - Закон № 2709-IV) цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи, з огляду на вимоги статті 25 цього Закону вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
Статтею 27 Закону №2709-IV передбачено, що особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.
Відповідно до частин другої та третьої статті 95 Цивільного кодексу України відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Відокремлені підрозділи не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники відокремлених підрозділів призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 Цивільного кодексу України).
Отже, відокремлені підрозділи юридичної особи утворюються для виконання допоміжних операцій поза місцем знаходження самої юридичної особи в тих місцях, де знаходження такого відокремленого підрозділу забезпечить зручність налагодження зв'язків, виконання певних дій, на які він уповноважений юридичною особою, в тому числі виконання юридичних дій.
На відміну від філій представництва не виконують фактичних дій, компетенція їх обмежена виконанням юридичних дій від імені юридичної особи. Представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи. Відповідальність за дії представництв і їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці представництва.
Таким чином, представництва, хоча й є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи й власною юридичною правосуб'єктністю вони не наділені.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність - це можливість особи бути носієм певних процесуальних суб'єктивних прав і обов'язків, у тому числі процесуальних суб'єктивних прав та обов'язків сторони справи, а відтак, особи, які є сторонами в адміністративному процесі, обов'язково повинні бути наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю. Відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, не наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю.
У поданій позовній заяві в якості позивача зазначено: “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ», яке є відокремленим підрозділом акціонерного товариства “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ», при цьому позов підписано адвокатом Івченком Дмитром Юрійовичем.
На підтвердження повноважень адвоката як уповноваженого представника “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ», яке є відокремленим підрозділом акціонерного товариства “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ» подано засвідчену копію ордера на надання правничої допомоги серії АХ № 1217371 від 15.08.2025.
Суд зазначає, що “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ», яке є відокремленим підрозділом акціонерного товариства не має статусу юридичної особи. а відтак не має адміністративної процесуальної правосуб'єктності (право- і дієздатності), що, у свою чергу, позбавляє його права на звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно, позивачем у цій справі є Акціонерне товариство ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (юридична особа).
Пунктом 3 частини 4 статті 169 КАС України, встановлено, що у разі подання позову особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви.
Суд, враховуючи вищенаведені норми законодавства у взаємозв'язку з встановленими обставинами відсутності у представництва статусу юридичної особи, наголошує, що представництво, яке не є юридичною особою, не має адміністративної процесуальної правосуб'єктності (право- і дієздатності), а відтак позбавлене права на звернення до суду з позовною заявою.
Наведене узгоджуються із позицією Верховного Суду, зазначеній в постанові від 27.07.2024 у справі № 640/31489/21.
Суд вважає необхідним зазначити, що Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі “De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16.12.1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі “Bellet v. France» від 04.12.1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі “Дія 97 проти України» від 21.10.2010 року).
Як зазначалось, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України заява повертається у випадку, коли позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
За таких обставин, з огляду на вказане відсутність адміністративної процесуальної дієздатності у відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України має наслідком повернення позовної заяви.
На підставі наведеного та керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ», яке є відокремленим підрозділом акціонерного товариства “ОЗАЛТИН ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШІРКЕТІ» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - вважати неподаною та повернути позивачу разом з усіма доданими до неї документами.
Копію позовної заяви залишити в суді (ч. 6 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Вісьтак М.Я.