м. Вінниця
28 серпня 2025 р. Справа № 120/3244/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків. Серед іншого позивач акцентує увагу на тому, що земельні ділянки використовуються у господарській діяльності створеного останнім фермерського господарства, що, у свою чергу, покладає саме на юридичну особу обов'язок сплачувати відповідний податок.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Зокрема, акцентує увагу на тому, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено автоматичного переходу права користування земельними ділянками, які набуваються його членами.
До суду від головного управління ДПС у Вінницькій області надійшло клопотання про долучення доказів, а саме, інтегрованої картки платника податків по коду бюджетної класифікації 18010900.
Також головним управлінням ДПС у Вінницькій області надано письмові пояснення обов'язок зі сплати мінімального податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, покладається на позивача, як орендаря земельної ділянки. Окрім того вказує на судову практику.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Позивачем 11.08.2011 року створено фермерське господарство "Гнидюк-Агро", основним видом діяльності якого є КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Позивач станом на 2022 рік мав у користуванні такі земельні ділянки:
- 0525680800:05:001:0388, площа 21,8223 га, на підставі договору оренди від 21.03.2012 року, укладеного з Ямпільською РДА Вінницької області як орендодавцем;
- 0525680800:05:001:0401,площа 56,4894 га, на підставі договору оренди № 329 від 14.05.2015 року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем;
- 0525680800:05:002:0332, площа 6,9518 га, на підставі договору оренди № 322 від 14.05.2015 року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем;
- 0525680800:04:001:0360, площа 12,2236 га, на підставі договору оренди № 326 від 14.05.2015? року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем;
- 0525680800:06:001:0362, площа 4,0317 га, на підставі договору оренди від 21.03.2012 року, укладеного з Ямпільською РДА Вінницької області як орендодавцем;
- 0525680800:05:001:0399, площа 10,2798 га, на підставі договору оренди № 327 від 14.05.2015 року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем;
- 0525680800:05:002:0342, площа 10,3427 га, на підставі договору оренди № 325 від 14.05.2015 року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем;
- 0525680800:06:001:0374, площа 7,9672 га, на підставі договору оренди № 323 від 14.05.2015 року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем;
- 0525680800:06:001:0383,площа 32,2291 га, на підставі договору оренди № 328 від 14.05.2015 року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем;
- 0525680800:06:001:0361, площа 20,9584 га, на підставі договору оренди від 09.08.2011 року, укладеного з Ямпільською РДА Вінницької області як орендодавцем;
- 0525680800:05:001:0397, площа 6,4028 га, на підставі договору оренди № 324 від 14.05.2015 року, укладеного з ГУ Держземагенства у Вінницькій області як орендодавцем.
Головним управлінням ДПС у Вінницькій області проведено розрахунок загального мінімального податкового зобов'язання позивачеві як орендарю вищенаведених земельних ділянок та сформовано податкове повідомлення-рішення від 08.12.2023 року № 860558-24/02-27 за звітний період 2022 рік у сумі 579614,41 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно ст. 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Статтею 270 ПК України встановлено, що об'єктами оподаткування платою за землю є: об'єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об'єкт оподаткування".
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
Згідно п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Окрім того, Законом України від 30.11.2021 року № 1914 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов'язання.
Відповідно до п. 64 розділу XX "Перехідні положення" ПК України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов'язання, є 2022 рік.
Згідно з пп. 170.14.3. п. 170.14 ст. 170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/ користування.
Відповідно до пп. 170.14.1. п. 170.14 ст. 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Згідно з пп. 170.14.5. п. 170.14 ст. 170 ПК України до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.
Платниками податку до бюджету сплачується лише позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом. постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь.
Згідно з пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1, п. 38-1.3, 38-1.4 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов'язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
У разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Згідно з пп. 381.1.2 ст. 381 ПК України мінімальне податкове зобов'язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов'язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Мінімальне податкове зобов'язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (пп. 381.1.4 ст. 381 ПК України)
Згідно п. 381.3 ст. 381 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 381.4 ст. 381 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності/користування земельними ділянками повинні бути оформлені та зареєстровані відповідно до законодавства.
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV).
У ст.1 Закону № 973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 973-IV).
Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ч. 1 ст.7 Закону № 973-IV).
Частиною 1 ст. 12 Закону № 973-IV регламентовано, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;
2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (ч. 2 ст. 12 Закону № 973-IV).
Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 14 Закону № 973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.
Відповідно до ст. 19 Закону № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Так, відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, на яку, зокрема, робила посилання Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.06.2024 року у справі № 320/6885/23, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.
Суд наголошує, що з договорів оренди земельних ділянок, за користування якими позивачеві нараховано мінімальне податкове зобов'язання, судом встановлено, що такі надані для ведення фермерського господарства.
Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 року по справі № 320/6885/23 вказав, що у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб'єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов'язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов'язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.
Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
Беручи до уваги, що земельні ділянки, за які позивачеві нараховано оскаржуване податкове зобов'язання, фактично перебувають у користуванні саме юридичної особи фермерського господарства "Гнидюк-Агро", а позивач, який отримав такі земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, обов'язок щодо сплати мінімального податкового зобов'язання покладено саме на фермерським господарством, до якого перейшли права й обов'язки землекористувача.
Окрім того, як встановлено судом, фермерське господарство "Гнидюк-Агро" є платником єдиного податку четвертої групи.
Так, відповідно до декларації за період 2022 року фермерським господарством "Гнидюк-Агро" визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 579614,41 грн.
Суд зауважує, що у додатку 1 до декларації платника податків відображено усі земельні ділянки, якими користується ФГ.
Також у додатку 3 до декларації є розрахунок загального мінімального податкового зобов'язання за податковий звітний 2022 рік.
Водночас, скільки юридична особа сплатила більше податків ніж становить мінімальне податкове зобов'язання, то мінімальне податкове зобов'язання - не сплачується.
Відповідач безпідставно нарахував борг керівнику фермерського господарства як фізичній особі, оскільки в Україні не допускається подвійне оподаткування.
Окремо суд зауважує, що положення, що містяться у Статуті фермерського господарства не можуть нівелювати загальні норми права.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач належним чином не оформив передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, і відповідне право за фермерським господарством не зареєстроване, то суд зауважує таке.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певного майна, а не надає правомочності щодо його використання як такого.
Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за цих правовідносин. Відповідачем у справі не спростовано фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме фермерським господарством "Гнидюк-Агро", яким сплачуються всі необхідні податкові платежі.
З огляду на вказане, відсутність належного оформлення права користування земельною ділянкою, як цього вимагають приписи ст. 125, 126 ЗК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не є підставою для застосування подвійного оподаткування такої земельної ділянки.
Відтак, податкове повідомлення-рішення № 860558-24/02-27 від 08.12.2023 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд вважає, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150) про визнання протиправним та скасування рішення.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДПС у Вінницькій області № 860558-24/02-27 від 08.12.2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 5796,14 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович