Справа № 461/9890/24 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б
Провадження № 22-ц/811/870/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
28 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 лютого 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у грудні 2024 року акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - «Ідея Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 132 174 грн 12 коп.
Позов обґрунтовано тим, що 09 жовтня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № М75.00206.010450845, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 100 000 грн 00 коп., зі сплатою 74, 99 % річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач виконав свої зобов'язання згідно умов кредитного договору, що підтверджується меморіальними ордерами. Однак, відповідач не виконує свої зобов'язання, передбачені договором, внаслідок чого станом на 13 листопада 2024 року утворилась заборгованість в розмірі 132 174 грн 12 коп. У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, 04 вересня 2024 року на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань. Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов'язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги до нього будуть здійснені заходи щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 лютого 2025 року прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за договором кредиту №М75.00206.010450845 від 09 жовтня 2023 року в розмірі 118 508 грн 76 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» сплачений судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в березні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суду та прийняти нове рішення, яким розстрочити його виконання шляхом погашення заборгованості рівними частинами строком на 12 місяців, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду,неповно з'ясував обставини справи, у зв'язку із чим дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання. Зокрема, суд не з'ясував, а тому і не врахував матеріальний стан відповідача та соціальні обставини. Він є інвалідом 3 групи, отримує пенсію по інвалідності в розмірі 2 361 грн 00 коп., відтак немає достатньо доходів для погашення кредитної заборгованості. Інший заробіток має мінливий характер. Упродовж 2024 року він перебував 5 разів на стаціонарному лікуванні. На його утриманні перебуває батько, який є людиною похилого віку, інвалідом 2 групи. На частку відповідача в нерухомому майні звернуто стягнення. Це майно є спільною власністю відповідача з його дружиною ОСОБА_2 , та їх єдиним місцем проживання, в якому проживає 4 осіб. Вказує на те, що оскільки введення в країні воєнного стану є форс-мажорною обставиною, таке також може бути підставою для відстрочення виконання рішення суду. Враховуючи наведене вважає неправильними висновки суду про те, що ним не доведено виняткових обставин для розстрочення виконання рішення суду. Одноразове стягнення суми заборгованості може призвести до порушення прав заявника на соціальний захист, оскільки залишить його без засобів до існування. Не враховано судом те, що відповідач частково визнав борг. Надання розстрочки не завдасть шкоди інтересам позивача, оскільки договір кредиту передбачав помісячний графік його погашення впродовж 24 місяців. У випадку розстрочення, відповідач зможе планомірно погасити заборгованість.
В квітні 2025 року від АТ «Ідея Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що відповідач мав вже інвалідність на момент укладення кредитного договору. Його діагноз поставлений також до моменту отримання кредиту. Утримання ним батька похилого віку належним чином не підтверджено. Обмеженість у фінансових ресурсах не може бути підставою для розстрочення виконання рішення суду, адже обумовлено виключно його небажанням працевлаштуватись. Відповідач, отримуючи кредит, повинен був усвідомлювати свій майновий стан, задля його повернення. Не надано доказів виникнення у нього форс-мажорних обставин. Відтак, відповідачем не доведено підстав для розстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.
Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.
Враховуючи, що сторони не з'явились в судове засідання, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Перелік справ, які підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
За приписами частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Законом України від 19 червня 2024 року № 3831-IX «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», зокрема, пункти 1, 2, частини шостої статті 19 викладено в такій редакції:
«Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб».
Це Закон набрав чинності 19 липня 2024 року.
Пунктом 2 Розділу II. Прикінцеві положення цього Закону установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позовна заява подана до місцевого суду 12 грудня 2024 року, провадження у справі відкрито ухвалою суду від 18 грудня 2024 року.
Ціна позову, визначена позивачем в позовній заяві, становить 132 174 грн 12 коп.
Відповідно до положень частини дев'ятої статті 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі - 3 028 гривень.
Відтак, у справі, що переглядається ціна позову (132 174,12) перевищує тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840,00 (3 028,00х30)).
Аналіз змісту ухвали про відкриття провадження у справі свідчить, що така не визнавалась судом малозначною як справа незначної складності.
За таки обставин, оскаржене рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового.
Щодо вирішення спору по суті.
Частиною першою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу
Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Аналіз змісту відзиву на позовну заяву, правом на подання якого скористався відповідач, свідчить, що у ньому останній визнає позов частково, а саме в частині стягнення з нього заборгованості в розмірі 119 008 грн 76 коп., вважаючи безпідставною заборгованість в розмірі 132 174 грн 12 коп., проте не подав жодного доказу, зокрема, контррозрахунку на спростування такого розміру заборгованості, що є його процесуальним обов'язком.
Не містить жодних доводів щодо неправильного розрахунку заборгованості і подана відповідачем апеляційна скарга.
Відтак, наявні підстави для задоволення позовних вимог у заявленому розмірі, виходячи із складових такої заборгованості.
Щодо розстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Пунктом 2 частини сьомої статті 265 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина перша статті 267 ЦПК України).
За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (частина перша статті 435 ЦПК України).
Підстави для відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміни способу і порядку виконання рішення наведені також в статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», за приписами частини першої якої за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 33 Закону України «Про виконавче провадження»).
Однак, вирішення судом питання про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення при його ухваленні (пункт 2 частини сьомої статті 265, частина перша статті 267 ЦПК України) не тотожне встановленню порядку виконання рішення суду при розгляді процесуального питання, пов'язаного з виконанням судового рішення (стаття 435 розділу VI ЦПК України).
Проте, оскільки положення статті 267 ЦПК України не містять підстав надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, підлягають застосуванню підстави, визначені статтею 435 ЦПК України та статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
З аналізу викладених норм убачається, що ними не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядає справу може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.
Проте, за змістом вказаних норм права відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не може перевищувати одного року з дня його ухвалення.
Водночас, обов'язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 9901/598/19.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Оцінюючи наведені відповідачем обставини для розстрочення виконання рішення суду, колегія суддів доходить висновку, що вони не можуть бути підставою для застосування такого інституту, виходячи з такого.
Наявність у відповідача статусу інваліда 3 групи, отримання ним лише пенсії по інвалідності, перебування на його утримані іншої особи похилого віку, не свідчать про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду, адже ним не надано суду доказів неспроможності підшукати роботу та працевлаштуватись на роботу, яка йому дозволена з урахування його стану здоров'я.
Звернення стягнення на частку відповідача в нерухомому майні, яке є його спільною власністю з дружиною - ОСОБА_2 , та їх єдиним місцем проживання, в якому проживає загалом 4 осіб, котре відбулося у зв'язку із невиконанням ними інших своїх зобов'язань, також не може свідчити про достатність підстав для розстрочення виконання рішення суду у справі, що переглядається.
Сама по собі збройна агресія росії проти України, та введений у зв'язку із цим воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання, що у справі котра переглядається в апеляційному порядку, відповідачем не доведено.
У цьому зв'язку, колегія суддів також враховує, що безпідставне розстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення необхідно скасувати, ухвалити нове про задоволення позову, а в задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду належить відмовити.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Згідно зі частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що рішення скасовано, з ухваленням нового про задоволення позову, підстави для розподілу судових витрат, котрі понесла особа, яка подала апеляційну скаргу, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 лютого 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 132 174 грн 12 коп., яка складається із заборгованості за простроченим боргом в розмірі 91 890 грн 46 коп. та заборгованості за простроченими процентами в розмірі 40 283 грн 66 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір в розмірі 3 028 грн 020 коп., сплачений за подання позову.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 серпня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич