Дата документу 26.08.2025 Справа № 335/2694/24
Єдиний унікальний №335/2694/24 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І.
Провадження № 22-ц/807/1397/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
26 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Полякова О.З., Кухаря С.В., Бєлової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Говіної Лариси Володимирівни на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільним сумісним майном квартири та поділу її шляхом визнання права власності в рівних частках, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільним сумісним майном квартири та поділу її шляхом визнання права власності в рівних частках.
В обґрунтування позову зазначив, що з 2014 року позивач та відповідач проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання вони вели спільний бюджет, були пов'язані спільними побутом та взаємними правами та обов'язками. При цьому, позивач був офіційно працевлаштований та утримував фінансово родину, а відповідач займалась сімейним господарством, та була повністю на утриманні позивача.
01 липня 2021 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2021 року, посвідчений приватним Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Якіб'юк Ю.А., зареєстрований в реєстрі за № 2862 та оформленого на ім'я ОСОБА_2 .
Позивач брав участь у проведенні спільних витрат, придбані майна в інтересах сім'ї, в тому числі купівлі спільної квартири, проведення місця реєстрації їх у новій квартирі, за спільні кошти здійснювали у ній ремонтні роботи, купували меблі, оздоблювали помешкання, сплачували за комунальні послуги тощо.
19 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 39.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України на всій території України введено воєнний стан. Задля збереження життя відповідачка поїхала на територію Єгипту, а позивач залишився в Україні, займався господарством, за власні кошти робив ремонт у вищезазначеній квартирі.
04 грудня 2023 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя шлюб між сторонами було розірвано. На теперішній час угоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, між ними не досягнуто, оскільки відповідачка не бажає визнавати права позивача на володіння, користування та розпорядження спільним майном, що залишилось у володінні відповідача.
На підставі вищевикладеного позивач просив суд встановити факт проживання однією сім'єю з колишньою дружиною як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та ведення за цей час спільного господарства. Визнати спільним сумісним майном за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 і поділити її шляхом визнання за позивачем і відповідачем в порядку поділу майна права власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_2 набута на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Нарохою О.В., зареєстрованого в реєстрі за №163. Стягнути на його користь судовий збір з відповідачки.
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Говіна Лариса Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи містять достатньо доказів проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та введення спільного господарства. Вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю позивачем заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін. Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які підтверджують факт тривалого спільного проживання у статусі подружжя без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та планування майбутнього. Свідчення свідків (у тому числі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) і матеріали справи підтверджують, що позивач і відповідачка проживали як подружжя, мали спільний побут, здійснювали купівлю квартири саме як житло для спільного проживання. Кошти на купівлю квартири, оформленої на ім'я відповідачки, були спільно накопичені та вкладені сторонами. Суд не врахував правову позицію Верховного Суду у подібних справах щодо правової природи «фактичного шлюбу», спільного проживання осіб без реєстрації шлюбу, що породжує правовідносини, подібні до подружніх.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Вертелецький М.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції надавши правову оцінку поданим позивачем доказам, виснував про відсутність підстав вважати, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існували відносини, притаманні подружжю, після 2014 року і до дати реєстрації ними шлюбу 19.01.2022 року. При цьому, показання свідків не є достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2021 року, укладений між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., зареєстрований в реєстрі за №2862, ОСОБА_2 придбала квартиру, загальною площею 31.1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . За домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 816825, 00 гривень.
Відповідно до п. 3.7 договору Покупець повідомляє, що на момент придбання вищезазначеної квартири він у зареєстрованому шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах не перебуває і грошові кошти, що витрачаються ним на придбання вищевказаної квартири, не є спільною сумісною власністю, а є його особистою власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти ( чи їх частку), витрачені на купівлю вищезазначеної квартири, у тому числі відповідно до ст. ст. 65, 74, 97 Сімейного Кодексу України, відсутні, а продавці підтверджують, що їм цей факт відомий(а.с.23-25).
Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 липня 2021 року, Індексний номер витягу: 264001257 за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна: квартира, загальною площею 31.1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, квартири, серія та номер 2862, виданий 01.07.2021, видавник: Якіб'юк Ю.А. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу (а.с.26).
Згідно з висновком про ринкову вартість нерухомого майна суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 , ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_3 розташованої на четвертому поверсі п'ятиповерхового цегляного житлового будинку, загальною площею 57,34 кв.м., житловою - 31,1 кв.м., станом на 22 лютого 2024 року склала 1 677 988,00 грн. (без ПДВ) (а.с.31).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 19 січня 2022 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстровано шлюб, актовий запис № 39, сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 19 січня 2022 року (а.с.15).
Відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2023 року по справі 335/10908/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний (а.с.19-22). Рішення набрало законної сили 04 січня 2024 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення посилався на те, що він та відповідачка з 2014 року по 19 січня 2022 року проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Позивач брав участь у проведенні спільних витрат, придбані майна в інтересах сім'ї, в тому числі купівлі спільної квартири, за спільні кошти здійснювали у ній ремонтні роботи, купували меблі, оздоблювали помешкання, сплачували за комунальні послуги.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Для того, щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23 (провадження № 61-13925св24).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що "у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)".
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
У справі, що переглядається, на підтвердження позовних вимог, а саме факту проживання з відповідачкою однією сім'єю у період з січня 2014 року до 19 січня 2022 року, позивач надав суду такі докази: копії квитанцій про сплату комунальних послуг, довідку Пенсійного фонду України (форма ОК-5) від 24 лютого 2024 року (а.с.16-18), яка містить відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , за клопотанням позивача в суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , до апеляційної скарги позивач надав фотознімок, на якому зображені сторони.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, позивач не довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з відповідачкою, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.
Суд надав належну оцінку наданим позивачем доказам, зокрема, довідці Пенсійного фонду України (форма ОК-5) від 24 лютого 2024 року (а.с.16-18), яка містить відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , однак довідка не відображає спільного бюджету. Також за клопотанням позивача в суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 втім їх покази розцінювати, як беззаперечний доказ факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю не можна.
Зазначені покази свідків мають лише узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту проживання сторін разом та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю у розумінні статті 3 СК України..
Позивачем не надано до суду платіжних інструкцій чи виписок з банківських карток, які б могли свідчити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купували разом зокрема речі, меблі, техніку, робили ремонт у спільному житлі, разом проводили час.
До суду не надано банківських виписок, які б могли свідчити про матеріальну підтримку один одного як подружжя, або про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільний бюджет.
У свою чергу, матеріали справи не містять даних, що вказана квартира була придбана із залученням коштів позивача, так як матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження цих обставин.
Напроти, в п. 3.7 договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2021 року зазначено, що покупець ОСОБА_2 повідомляє, що на момент придбання квартири за адресою: АДРЕСА_4 вона у зареєстрованому шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах не перебуває і грошові кошти, що витрачаються нею на придбання вищевказаної квартири, не є спільною сумісною власністю, а є її особистою власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти ( чи їх частку), витрачені на купівлю вищезазначеної квартири, у тому числі відповідно до ст. ст. 65, 74, 97 Сімейного Кодексу України, відсутні, а продавець підтверджують, що їм цей факт відомий ( а.с. 23).
Позивач ОСОБА_1 не визнавав в цій частині договір купівлі-продажу спірної квартири недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним
Суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідачка має власне джерело доходів на підтвердження чого до матеріалів справи долучила копію закордонного паспорту громадянина України, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Mersedes-Benz реєстраційний номер НОМЕР_2 , копії квитанцій про оплату комунальних послуг за спірну квартиру АДРЕСА_2 .
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за спірний період сторони були зареєстровані за різними адресами місця проживання, а саме позивач за адресою: АДРЕСА_5 . Відповідачка за адресою: АДРЕСА_6 , гуртожиток, лише в 2021 році вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ( а.с. 7-9, а.с.12-13).
Таким чином, як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1 та наданих ним доказів не можна дійти висновку про наявність спільних обов'язків саме як подружжя, тому судом першої інстанції вірно встановлено, що проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю між вказаними особами після 2014 року і до дати реєстрації ними шлюбу 19 січня 2022 року не підтверджені належними доказами.
При цьому, показання свідків не є достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.
За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіку та жінці, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, правомірно зазначивши, що позивач не надав до суду передбачених статтями 77, 78 ЦПК України належних та допустимих доказів на підтвердження доводів своєї позовної заяви.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтувалися позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні суду першої інстанції, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
Щодо долучених фотографій до апеляційної скарги, на яких зображені сторони, то слід зауважити, що ці фотографії самі по собі не є безумовним доказом факту проживання однією сім'єю. Навіть періодичний неодноразовий спільний відпочинок осіб не є достатніми для визнання факту проживання їх однією сім'єю без реєстрації шлюбу у розумінні статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України). В даному ж випадку наявність одного фоту зі спільного відпочинку жодним чином не підтверджує сімейні відносини між сторонами. Ухвалення рішення на користь позивача на підставі наданих фотографій, без наявності інших ознак сім'ї: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю є безпідставним (аналогічний висновок є у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15).
Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у апеляційній скарзі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, вони зводяться до переоцінки доказів, а також незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду та не дають підстав вважати, що судом було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Говіної Лариси Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 27 серпня 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Поляков О.З. Кухар С.В.