26 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 700/560/24
провадження № 51 - 1119 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250000000175
від 01 травня 2024 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Лисянка Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 115 ч. 1 КК України,
за касаційними скаргами потерпілої ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 15 листопада 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лисянського районного суду Черкаської області від 15 листопада
2024 рокуОСОБА_6 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
01 травня 2024 року близько 18 години 30 хвилин ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння у будинку АДРЕСА_1 під час сварки на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, діючи з умислом на вбивство, наніс своєму брату ОСОБА_9 удар ножем у спину, а коли останній обернувся - завдав йому тим же знаряддям ще 3 удари в груди та 2 удари в живіт, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_9 помер.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2025 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 15 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційних скаргах, які за змістом є аналогічними, потерпіла ОСОБА_8
та захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просять змінити зазначені вище судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 зі ст. 115 ч. 1 на ст. 118 КК України, призначити йому за вказаним кримінальним законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, або ж скасувати вказані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції.
Зазначають, що конфлікт спровокував загиблий ОСОБА_9 , який наставляв
на ОСОБА_6 ніж, у зв'язку із чим останній, захищаючись і перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, вимушено застосував ніж, перевищивши межі необхідної оборони. Вказують, що ОСОБА_6 діяв не з умислом на вбивство брата, а з мотивів захисту від небезпечного посягання. Це підтверджується дослідженими доказами, які суд не врахував, та порушив вимоги ст. 350
КПК України, оскільки не розглянув клопотання потерпілої про зміну правової кваліфікації дій ОСОБА_6 зі ст. 115 ч. 1 на ст. 118 КК України.
Вважають, що неправильна кваліфікація дій ОСОБА_6 призвела до призначення йому занадто суворого покарання, при цьому судом не враховано ряд обставин, які його пом'якшують: вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного незаконним насильством та протиправною поведінкою потерпілого; щире каяття. Також судом не враховані позитивні характеристики ОСОБА_6 , його молодий вік, позицію потерпілої. Звертають увагу,
що ці обставини, у випадку перекваліфікації дій засудженого на менш тяжке кримінальне правопорушення, є підставою для його звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Вказують, що апеляційний суд не звернув увагу на наведені порушення, не перевірив та не надав вичерпних відповідей на доводи поданих апеляційних скарг, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
У запереченнях на касаційні скарги прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_10 просить залишити їх без задоволення через необґрунтованість наведених потерпілою та захисником доводів.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав касаційні скарги, вважав
їх обґрунтованими та просив задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважав касаційні скарги необґрунтованими
і просив залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання у касаційних скаргах, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, тобто
в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, послався на такі докази:
- показання ОСОБА_6 , який не заперечував, що вбив свого брата ОСОБА_9 , зазначивши, що це була самооборона;
- показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про обстановку
на місці події після вчинення злочину;
- протокол огляду місця події від 01 травня 2024 року про виявлення у будинку АДРЕСА_1 трупа чоловіка з різаними ранами
на тулубі. Під час огляду вилучено ніж, змиви крові, одяг, документи, мобільні телефони;
- протокол огляду предметів від 12 липня 2024 року, згідно з яким були оглянуті предмети, вилучені 01 травня 2024 року під час огляду місця події у вказаному вище будинку;
- протокол слідчого експерименту від 31 травня 2024 року з ОСОБА_6 , під час якого він показав та відтворив обставини злочину, зокрема
як ОСОБА_9 погрожував ножем та душив його;
- відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників ГРПП СПД № 2 Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області, на яких зафіксована обстановка на місці злочину та перебіг подій після прибуття туди працівників поліції;
- аудіозапис розмови ОСОБА_12 з диспетчером швидкої допомоги
на гарячій лінії «103»;
- висновки судово-медичних експертиз від 02 травня 2024 року № 05-9-02/109, від 09 липня 2024 року № 05-9-02/109-17 про локалізацію, характер, ступінь тяжкості, механізм утворення виявлених у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень. Зокрема, на його тілі виявлено 6 колото-різаних ран, які виникли від шестикратної дії плаского колюче-ріжучого знаряддя. ОСОБА_9 спричинені тяжкі тілесні ушкодження і причиною його смерті стала гостра крововтрата внаслідок колото-різаного поранення аорти;
- висновок судово-медичної експертизи від 11 липня 2024 року № 02-01/609
про виявлення у ОСОБА_6 саден на лівому колінному суглобі, правій лопатці, лівому плечі, 4-му пальці правої кисті;
- висновок судово-психіатричної експертизи від 19 червня 2024 року № 350
про те, що ОСОБА_6 на період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння та час проведення експертизи виявляв і виявляє ознаки органічного емоційно-лабільного розладу, що не позбавляло та не позбавляє його здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, не перешкоджає йому правильно сприймати обставини, які мають значення у справі, й надавати показання. Посилання ОСОБА_6 на те, що він не пам'ятає окремі обставини в період інкримінованого йому діяння, не свідчить про наявність
у нього тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки, не є ознакою неспроможності усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого
йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії
за ст. 115 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно
до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності
та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доводи касаційних скарг потерпілої і захисника про те, що місцевий суд порушив вимоги ст. 350 КПК України, оскільки не розглянув клопотання потерпілої про зміну правової кваліфікації дій ОСОБА_6 зі ст. 115 ч. 1 на ст. 118 КК України
є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Зокрема, заява потерпілої про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 надійшла
до суду першої інстанції 30 вересня 2024 року, тобто перед судовими дебатами,
які були розпочаті в судовому засіданні 18 жовтня 2024 року. У вказаному судовому засіданні захисник заявив аналогічне за змістом, як і заява потерпілої, клопотання про перекваліфікацію діяння, у зв'язку із чим, а також для підготовки захисника
до судових дебатів, розгляд було відкладено на 13 листопада 2024 року.
За результатом цього судового засідання суд видалився до нарадчої кімнати
для ухвалення вироку, який було проголошено 15 листопада 2024 року
(т. 3, а.к.п. 89-94, 122-124, 172-174, 176-177).
Як убачається із вироку, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи заяви потерпілої і клопотання захисника й навів мотиви залишення їх без задоволення,
не встановивши підстав для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 118
КК України.
Обґрунтовуючи свої висновки в зазначеній частині, місцевий суд врахував, що для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, потрібно здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити
їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Відповідно до ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені
з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної
і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб
чи органів влади. Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави. Згідно зі ст. 36 ч. 1 КК України така підстава характеризується двома елементами: вчиненням особою суспільно небезпечного посягання
та необхідністю його негайного відвернення або припинення. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками
не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру
і мають розцінюватись на загальних підставах.
У цій справі суд першої інстанції перевірив показання ОСОБА_6 , відповідно
до яких його брат ОСОБА_9 направив ніж в його бік, тому ОСОБА_6 спробував вирвати ніж з рук останнього. Зав'язалася бійка і ОСОБА_9 почав душити ОСОБА_6 , обхопивши рукою шию, і лише після цього останній почав наносити удари ОСОБА_9 ножем. Водночас докладних і послідовних показань про механізм нанесення ударів потерпілому ОСОБА_6 не надав, зазначивши, що не пам'ятає цих обставин. При цьому суд врахував, що на місці події під час фіксування обставин злочину ОСОБА_6 не заявляв про напад на нього ОСОБА_9 з ножем, а також не повідомляв про самооборону.
Крім того, як убачається із вироку, місцевий суд дослідив і врахував зміст ухвали Лисянського районного суду Черкаської області від 22 червня 2021 року
про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , обвинуваченого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України,
у зв'язку з примиренням з потерпілим ОСОБА_9 (справа № 700/354/21).
Як пояснив у суді ОСОБА_6 , ця справа щодо нього також стосувалася ножового поранення під час попереднього конфлікту з братом ОСОБА_9 ,
який його постійно провокував, що часто закінчувалося бійкою.
Спростовуючи доводи ОСОБА_6 щодо самозахисту, суд першої інстанції зазначив, що доказів, які б свідчили про завдання останнім ударів ножем внаслідок оборони від нападу брата, матеріали справи не містять. Твердження сторони захисту про наявність у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень у вигляді саден лівого колінного суглобу, правої лопатки, лівого плеча, 4-го пальця правої кисті суд визнав такими, що не підтверджують перебування ОСОБА_6 у стані оборони під час завдання ударів ножем ОСОБА_6 , а вказують на ознаки боротьби та бійки між ними. Аналіз показань ОСОБА_6 , сукупність встановлених під час судового розгляду обставин кримінального правопорушення, зокрема те, що між
ОСОБА_6 та ОСОБА_9 безпосередньо перед скоєнням кримінального правопорушення виникла конфліктна ситуація, яка полягала в надокучливому чіплянні й образах ОСОБА_9 , спосіб вчинення злочину, характер і локалізація спричинених останньому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень - шість ножових поранень, одне з яких завдано в спину, п'ять - у тулуб, три з них є проникаючими
в життєво важливі органи, від яких настала смерть, за висновком суду свідчать
про наявність у ОСОБА_6 прямого умислу на скоєння убивства ОСОБА_9 на ґрунті особистих неприязних відносин.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей
370, 374 КПКУкраїни.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив їхні доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок суворості, які аналогічні доводам касаційних скарг потерпілої та захисника, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Зокрема апеляційний суд, погодившись з висновками місцевого суду,
на спростування доводів апеляційних скарг щодо перебування ОСОБА_6
у стані необхідної оборони зазначив, що саме останній, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи з прямим умислом на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , під час словесної сварки, на ґрунті неприязних відносин, наніс останньому шість колото-різаних ударів ножем у життєво важливі органи.
Про такий умисел ОСОБА_6 свідчать його дії під час конфлікту, кількість заподіяних ножових поранень, їх локалізація, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
На спростування тверджень захисника про те, що ОСОБА_9 розпочав конфлікт, приніс з кухні ніж, погрожував ним, а потім душив ОСОБА_6 , апеляційний суд послався на висновок експерта від 09 липня 2024 року № 02-01/609, згідно з яким у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді саден
на колінному суглобі, правій лопатці, лівому плечі, пальці правої кисті,
і не встановлено ознак душіння й тілесних ушкоджень у вигляді колото-різаних ран.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені місцевим судом фактичні обставини свідчать про відсутність акту суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_9 , який за своїми об'єктивними ознаками міг би створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_6 , що в свою чергу могло викликати у останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди ОСОБА_9 .
За таких обставин апеляційний суд вказав, що відповідно відсутні і підстави вважати, що ОСОБА_6 , використовуючи ніж і завдаючи ним ОСОБА_9
6 ударів в життєво важливі органи, перебував у стані необхідної оборони та діяв
з перевищенням її меж. Натомість вчинення таких дій ОСОБА_6 свідчить про те, що він на ґрунті неприязних відносин зі своїм братом внаслідок образ, докорів
та чіплянь протягом тривалого часу, бажав заподіяти йому смерть і діяв
з відповідним умислом.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи потерпілої ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 про необхідність кваліфікації дій
ОСОБА_6 за ст. 118 КК України.
Посилання в касаційних скаргах на ряд постанов Верховного Суду
не є релевантними до цієї справи, в якій встановлено інші фактичні обставини вчинення злочину засудженим ОСОБА_6 .
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційні скарги потерпілої і захисника
з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку,
що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах потерпілої
і захисника, які є аналогічними доводам їхніх касаційних скарг, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував своє рішення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 115 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений винний у його вчиненні.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, наслідки, відомості про його особу, який раніше не судимий,
є військовослужбовцем, має на утриманні неповнолітню доньку, характеризується позитивно, проте одна з характеристик за місцем проходження служби
є негативною, обставини, які пом'якшують покарання, - неправомірна поведінка ОСОБА_9 та провокація ним конфлікту, надання останньому ОСОБА_6 допомоги безпосередньо після вчинення злочину, позицію потерпілої, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке є мінімальним згідно із санкцією ст. 115 ч. 1 КК України.
Підстав для застосування положень ст. 69 КК України та призначення
ОСОБА_6 більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією ст. 115 ч. 1
КК України, як і підстав для звільнення останнього від відбування покарання
з випробуванням згідно ст. 75 КК України, місцевий суд не встановив. Не встановив таких обставин і апеляційний суд, перевіривши вирок місцевого суду
за відповідними доводами апеляційних скарг потерпілої і захисника. Не вбачає підстав для застосування зазначених положень кримінального закону і колегія суддів касаційного суду.
Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром
є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційних скарг потерпілої і захисника, зміни судових рішень або ж їх скасування і призначення нового розгляду
в суді першої чи апеляційної інстанції, як вони про це просять, колегією суддів
не встановлено.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 15 листопада 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілої ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7
- без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3