25 серпня 2025 року
місто Київ
справа № 761/3508/24
провадження № 61-9636ск25
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ситнік О. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києвавід 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року всправі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання розірваною (припиненою) угоди (договору) про інвестування в організацію і здійснення підприємницької діяльності та
У липні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києвавід 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вимоги щодо форми, змісту касаційної скарги та додатків до неї передбачено в статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання правового висновку суду апеляційної інстанції щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, які цією нормою права врегульовано, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду від 06 листопада 2023 року в справі № 607/16725/22, від 30 листопада 2023 року в справі № 530/1297/21, від 26 грудня 2023 року в справі № 758/113/23).
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду
від 22 лютого 2022 року в справі 920/577/20 суд виснував, що під час касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими.
Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики.
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Касаційна скарга заявника не відповідає таким вимогам.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Водночас, підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, які є умовою зазначення такої підстави, не вказує.
Посилання заявника на постанови Верховного Суду в справах
№ № 522/1528/15-ц, 3699263/20-ц, 185/8179/22 не свідчить про виконання ним вимог статті 392 ЦПК України про зазначення підстав касаційного оскарження, оскільки стосуються загальних правил щодо судового захисту таправа на оскарження судових рішень.
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії касаційної скарги з доданими до неї додатками відповідно до кількості учасників справи.
Касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.
Суд роз'яснює, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Ситнік