судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. щодо постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2025 року в справі № 638/13533/20 (провадження № 61-13175св24)
за позовом Комунального підприємства «Жилкомсервіс» до ОСОБА_1 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року, заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2024 року, ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року, ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року.
З жовтня 2020 року в провадженні Дзержинського районного суду міста Харкова перебувала зазначена справа.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2023 року визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Штих Т. В. та передано заяву про відвід разом з матеріалами справи на розгляд іншому судді.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2024 року позов КП «Жилкомсервіс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Жилкомсервіс» заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території в розмірі 8 509,41 грн.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з усіма цими судовими рішеннями відповідач оскаржив їх в апеляційному порядку.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року три апеляційні скарги ОСОБА_1 в частині оскарження ухвал Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 травня 2024 року, від 11 грудня 2023 року та від 13 грудня 2023 року повернуто ОСОБА_1 .
Повертаючи апеляційні скарги на ці ухвали, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі ухвали не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року визнано необґрунтованим відвід суддів Харківського апеляційного суду Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М. та передано справу на автоматизований розподіл для визначення складу колегії суддів для розгляду заяви про відвід.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів.
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2024 року змінено в частині розподілу судових витрат шляхом компенсації позивачу судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1387,32 грн за рахунок держави. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, ухвали Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова мотивована тим, що ухвали суду першої інстанції щодо визнання необґрунтованої заяви про відвід судді, відмови в задоволенні заяви про відвід судді та залишення заяви про перегляд заочного рішеннябез задоволення відповідач оскаржив в апеляційному порядку разом із рішенням суду та в одній апеляційній скарзі, як передбачає частина друга статті 353 ЦПК України, тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про повернення апеляційних скарг в частині оскарження цих ухвал.
При цьому, у зв'язку зі скасуванням цих ухвал, доводам касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті, а також ухвал Харківського апеляційного суду від 11 та 17 жовтня 2024 року Верховний Суд оцінки не надавав.
З такими висновками колегії суддів погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Частина перша статті 353 ЦПК України передбачає перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Водночас частиною другою цієї статті встановлено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Отже, ЦПК України поділяє ухвали суду першої інстанції на два види, а саме: ухвали, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, та ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.
Тлумачення статті 353 та пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України свідчить про те, що під поняттям «ухвала суду першої інстанції, що може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду» розуміється, що така ухвала підлягає оскарженню як окремий процесуальний документ, тоді як поняття «ухвала суду першої інстанції, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду» означає, що така ухвала взагалі не може бути предметом апеляційного перегляду як окремий процесуальний документ, але заперечення на цю ухвалу можуть бути включені безпосередньо до апеляційної скарги на рішення суду.
При цьому поняття «заперечення» та «апеляційна скарга» у розумінні ЦПК України не є тотожними.
У чинному ЦПК України поняття «заперечення» найчастіше використовується як заява по суті справи (частина перша статті 174, статі 178, 180 ЦПК України), у якій учасники справи наводять свої пояснення, міркування, аргументи щодо предмета спору, та як заява з процесуальних питань (частина перша статті 43, стаття 182 ЦПК України), у якій учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.
Аналізуючи наведене, можна зробити висновок, що поняття «заперечення», що вживається у частині другій статті 353 ЦПК України, є по своїй суті аргументами учасника справи щодо незгоди з певними процесуальними діями суду (у даному випадку - відмови у задоволенні клопотань), які він викладає в апеляційній скарзі на рішення суду.
Водночас суд апеляційної інстанції в такому випадку здійснює розгляд апеляційної скарги саме на рішення суду, під час якого перевіряє та надає оцінку, у тому числі, включеним до апеляційної скарги запереченням (аргументам) учасника справи на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, і в разі встановлення, що постановлення такої ухвали призвело до неправильного вирішення справи по суті, суд апеляційної інстанції з огляду на положення статей 374, 376 ЦПК України має повноваження скасувати або змінити рішення суду, а не ухвалу.
Наведене також узгоджується з встановленими статтею 354 ЦПК України строками на апеляційне оскарження, згідно з якою апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. З цього випливає, що якщо ухвала суду, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, постановлена до ухвалення рішення у справі (наприклад, за місяць), то є всі підстави вважати, що особа, яка подає апеляційну скаргу на таку ухвалу разом з рішенням суду, пропустить строк на її оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Отже, якщо апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, незалежно від часу її подання, така апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції.
При цьому повернення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, не обмежує право учасника справи на судовий захист, оскільки таке право реалізовується шляхом подання апеляційної скарги на відповідне рішення суду, до якого учасник справи має право включити заперечення на таку ухвалу.
Оскільки ухвали суду першої інстанції про визнання необґрунтованою заяви про відвід судді, відмови в задоволенні заяви про відвід судді та залишення заяви про перегляд заочного рішеннябез задоволення не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув апеляційні скарги на ці ухвали відповідачу.
З огляду на викладене, вважаю, що оскаржувані ухвали Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2024 рокупідлягали залишенню без змін.
Разом з тим, враховуючи те, що в оскаржуваній постанові Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам відповідача щодо незаконності, на його думку, ухвал суду першої інстанції про визнання необґрунтованою заяви про відвід судді, відмови в задоволенні заяви про відвід судді та залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, не перевірив, чи не призвело постановлення таких ухвал до неправильного вирішення справи по суті, Верховний Суд мав би скасувати лише постанову суду апеляційної інстанції й направити справу на новий розгляд до апеляційного суду для перевірки цих обставин.
Суддя М. Ю. Тітов