20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 502/819/13-ц
провадження № 61-2689св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаркової Наталії Робертівни на ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року в складі колегії суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.
в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та
Короткий зміст заяви
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду із заявою про виправлення помилки у виконавчих листах, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11 вересня 2015 року ухвалою Кілійського районного суду Одеської області задоволено заяву ПАТ «Ощадбанк» про виправлення помилки у виконавчому листі та поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Виправлено помилку у виконавчому листі в справі № 502/819/13-ц за позовом
ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та видано два виконавчих листа на кожного з боржників.
Поновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчих листів на виконання рішення Кілійського районного суду Одеської області від 09 липня
2013 року в справі № 502/819/13-ц за позовом ПАТ «Ощадбанк» до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
14 лютого 2025 року ухвалою Одеського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала мотивована тим, що вапеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 про ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2015 року дізнався від колишньої дружини наприкінці листопада 2024 року,після чого 09 грудня 2024 року уклав договір про надання йому правової допомоги з адвокатом Шарковою Н. Р. 09 грудня 2024 року адвокат Шаркова Н.Р. в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Кілійського районного суду Одеської області з заявою про надання їй доступу до матеріалів справи №502/819/13-ц в електронному вигляді; доступ адвокату Шарковій Н. Р. до справи надано 10 грудня 2024 року, апеляційну скаргу подано 11 грудня 2024 року. Керуватися потрібно не тим, коли адвокат Шаркова Н.Р. ознайомилася зі справою в електронному вигляді, а тим, що ОСОБА_6 про оскаржувану ухвалу дізнався, як вказано в апеляційній скарзі, від дружини ОСОБА_3 наприкінці листопада 2024 року та лише 09 грудня 2024 року виявив намір укласти договір про надання йому правової допомоги з адвокатом Шарковою Н. Р. для оскарження ухвали. Отже, подана 11 грудня 2024 року представником Шарковою Н. Р. в інтересах ОСОБА_1 апеляційна скарга є поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга не містить обґрунтування поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження ухвали суду від 11 вересня 2015 року, про яку, як стверджує сам ОСОБА_1 , йому стало відомо у листопаді 2024 року. В порядку виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху інші підстави для поновлення строку також не зазначено, прохання продовжити строк для «пошуку» доказів доведеності поважності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження безпідставне.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаркова Н. Р. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 є учасником справи, який не повідомлений про її розгляд. Він не був обізнаний про наявність справи загалом, заочне судове рішення про солідарне стягнення з нього боргу та про оскаржувану ухвалу, якою поновлений строк для пред'явлення виконавчих листів до виконання. Текст ухвали Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2015 року заявник отримав лише 10 грудня 2024 року. У цьому випадку річний преклюзивний строк не застосовується.
Суд першої інстанції із травня 2013 року був обізнаний про те, що ОСОБА_1 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , однак продовжував надсилати повістки за цією адресою, хоча мав здійснити оголошення про виклик у пресі.
Суд не застосував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18, про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» зазначає, що про наявність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції ОСОБА_1 дізнався наприкінці листопада 2024 року та лише 09 грудня 2024 року виявив намір укласти договір про надання йому правової допомоги з адвокатом Шарковою Н. Р. для оскарження ухвали. Отже, подана 11 грудня 2024 року представником Шарковою Н. Р. в інтересах ОСОБА_1 апеляційна скарга є поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження. За умовами кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язаний повідомити банк про зміну реєстрації свого постійного місця проживання, однак таких дій не вчинив. Тому повістки направлялися за адресою, зазначеною в кредитному договорі. Крім того, ОСОБА_1 достеменно обізнаний про наявність заочного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, адже в жовтні 2015 року у виконавчому провадженні сплатив судовий збір на виконання цього рішення суду. Із листопада 2019 року до 26 жовтня 2022 року накладалися арешти на майно ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження щодо стягнення кредитної заборгованості в розмірі 340 285,13 грн на підставі заочного рішення.
ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що ні вона, ні ОСОБА_1 не повідомлялися судом першої інстанції про розгляд справи. Постанова приватного виконавця надійшла на адресу її роботодавця лише 30 вересня 2024 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв'язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв'язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.
Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Згідно із статтею 354 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 рокув справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.
Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, -і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Апеляційний суд визнав неповажними наведені ОСОБА_6 причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2015 року, посилаючись на те, що про наявність оскаржуваної ухвали суду заявник дізнався від колишньої дружини наприкінці листопада 2024 року, проте апеляційну скаргу подав 11 грудня 2024 рокуз пропуском строку на апеляційне оскарження.
Верховний Суд не може погодитися з наведеними висновками, з огляду на таке.
Відповідно до статті 371 ЦПК України 2004 року стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
Згідно із статтею 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.
Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.
04 вересня 2015 року суддя Кілійського районного суду Одеської області призначив до розгляду заяву ПАТ «Ощадбанк» про виправлення помилки у виконавчих листах, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін.
Однак матеріали справи не містять повістки про виклик ОСОБА_1 в судове засідання 11 вересня 2015 року, де постановлено оскаржувану ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2015 року.
Крім того, в кредитному договорі ОСОБА_1 вказав своєю адресою проживання АДРЕСА_1 та за умовами договору (пункт 3.3.11) зобов'язувався повідомляти банк про зміну адреси реєстрації проживання.
За інформацією Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 15 травня 2013 року (т. 1, а. с. 38) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 знятий з обліку 03 вересня 2009 року в м. Південноукраїнськ Миколаївської обл.
Незалежно від зобов'язання ОСОБА_1 повідомляти банк про зміну адреси реєстрації проживання суд має керуватися вимогами процесуального закону щодо належного повідомлення учасників справи про час та місце її розгляду.
Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи (частина дев'ята статті 74 ЦПК України 2004 року).
Через оголошення у пресі ОСОБА_1 про розгляд справи не повідомлявся.
Також у справі відсутні будь-які підтвердження про доведення до відома ОСОБА_1 інформації щодо наявності заяви ПАТ «Ощадбанк» про виправлення помилки у виконавчих листах, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання. Копія цієї заяви із доданими документами ОСОБА_1 не надсилалася.
Відповідно до статті 222 ЦПК України 2004 року копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді. Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, копія такого судового рішення також надсилається цим органам та/або особам у строки та порядку, визначені цією статтею. Копії судових рішень повторно видаються за заявою особи за плату у розмірі, встановленому законодавством.
Копія ухвали Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2015 року направлялася ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (кореспонденція повернулася з відміткою «за зазначеною адресою не проживає).
Суд із 15 травня 2013 року обізнаний щодо непроживання боржника ОСОБА_1 за вказаною банком адресою, однак продовжив надсилати судову кореспонденцію (як заочне рішення по суті спору про стягнення заборгованості, так і ухвалу про виправлення помилки у виконавчих листах, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання) за цією адресою, не вирішивши питання щодо з'ясування точної адреси місця проживання чи місця перебування боржника в м. Південноукраїнську Миколаївської обл.
Отже, ОСОБА_1 не може вважатися особою, яка повідомлена про наявність заяви банку щодо виправлення помилки у виконавчих листах, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання, та про результати її розгляду.
ОСОБА_1 зазначав, що текст ухвали Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2015 рокуотримав 10 грудня 2024 року і наступного дня подав апеляційну скаргу.
Апеляційний суд вважав, що керуватися потрібно тим, що ОСОБА_1 про оскаржувану ухвалу дізнався, як вказано в апеляційній скарзі, від дружини ОСОБА_3 наприкінці листопада 2024 року та лише 09 грудня 2024 року виявив намір укласти договір про надання йому правової допомоги з адвокатом Шарковою Н. Р. для оскарження ухвали.
Відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно зі статтею 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Тобто визначення апеляційним судом початкового моменту перебігу п'ятнадцятиденного строку на оскарження ухвали суду як «наприкінці листопада 2024 року» не узгоджується з порядком обчислення процесуального строку, визначеного частиною другою статті 354 ЦПК України, що визначається конкретними днями, а не орієнтовною датою.
Апеляційний суд не вказав, яким чином ним обраховано строк на апеляційне оскарження ухвали Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2015 року, та чому він є пропущеним, з огляду на встановлені в справі обставини щодо неповідомлення заявника про розгляд заяви та невручення йому копії судового рішення.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження без належної оцінки обставин обізнаності заявника із наявністю заяви стягувача про виправлення помилки у виконавчих листах, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконанняі результатами розгляду цієї заяви, а аткож внаслідок неправильного застосування процесуальних норм щодо порядку обчислення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, суд апеляційної інстанції порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення (а саме ухвали суду) як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаркової Наталії Робертівни задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська