13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 279/87/21
провадження № 61-10509св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Коростенська міська рада Житомирської області, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кондратюк Олексій Анатолійович, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 листопада 2023 року у складі судді Коваленко В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Коростенська міська рада Житомирської області, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру), в якому просили:
визнати частково недійсним та скасувати рішення Коростенської міської ради від 04 квітня 2019 року № 1436 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» у частині погодження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0230, що розташована на АДРЕСА_1 , та надання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ;
визнати частково недійсним та скасувати рішення Коростенської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1288 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» у частині погодження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0225, що розташована на АДРЕСА_1 , та надання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_4 ;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 1810700000:01:004:0230;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 1810700000:01:004:0225.
На обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що в 2006 році Приватне підприємство (далі - ПП) «Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня» розробило проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража на АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1810700000:01:004:0076.
Рішенням Коростенської міської ради від 16 березня 2016 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0024 га, для передання у власність ОСОБА_1 та передано у власність вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаража.
У 2012 році розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,0013 га, для будівництва та обслуговування індивідуального гаража на АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1810700000:01:004:0178.
Рішенням сесії Коростенської міської ради від 23 серпня 2012 року ОСОБА_2 передано земельну ділянку, площею 0,0013 га, для будівництва і обслуговування індивідуального гаража.
У серпні 2020 року позивачі помітили, що на їх земельних ділянках розпочалося капітальне будівництво гаража сторонніми особами.
Як з'ясувалося, частини земельних ділянок позивачів було незаконно, на переконання позивачів, передано у власність.
Частина земельної ділянки ОСОБА_3 , кадастровий номер 1810700000:01:004:0230, та частина земельної ділянки ОСОБА_4 , кадастровий номер 1810700000:01:004:0225, на час передання у власність відповідачам перебували у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у складі належних їм земельних ділянок.
Під час надання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у власність спірних земельних ділянок відповідні компетентні органи, а саме ГУ Держгеокадастру, зобов'язані перевірити, чи не накладаються спірні земельні ділянки на земельні ділянки інших осіб, що не було зроблено, тому надалі Коростенська міська рада прийняла незаконні рішення в частині затвердження проєктів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у власність відповідачів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 28 листопада 2023 року позов задовольнив частково.
Визнав частково недійсними та скасував:
рішення Коростенської міської ради від 04 квітня 2019 року № 1436 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» у частині погодження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0230, що розташована на АДРЕСА_1 , та у частині надання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ;
рішення Коростенської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1288 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» у частині погодження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0225, що розташована на АДРЕСА_1 , та у частині надання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_4 .
Скасував:
державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 1810700000:01:004:0230;
державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 1810700000:01:004:0225.
Місцевий суд, взявши до уваги висновок земельно-технічної експертизи від 11 лютого 2022 року № 385/02-2022, встановив порушення права позивачки ОСОБА_2 , оскільки земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 частково накладаються на земельну ділянку, належну ОСОБА_2 . Водночас дійшов висновку, що накладень земельних ділянок, кадастрові номери 1810700000:01:004:0230 і 1810700000:01:004:0225, експертиза не встановила і матеріали справи не підтверджують, тому виснував, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд керувався тим, що надання Коростенською міською радою дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з подальшим переданням цих земельних ділянок у власність відповідачів свідчить про порушення законного інтересу позивачки ОСОБА_2 , яка на той час була власником земельної ділянки, частини якої увійшли до складу переданих у власність відповідачів земельних ділянок.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову та ефективність вимог щодо скасування рішення міської ради та скасування реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки.
В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що накладення земельних ділянок має місце шляхом накладення координат, однак, чи має місце фактичне накладення меж земельних ділянок, експерт не встановлював.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у позасудовому порядку не зверталися до уповноваженого органу із клопотанням про усунення технічних помилок щодо меж та координат їх земельних ділянок.
Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обрали неналежний спосіб захисту їх прав.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначали, що висновки судової експертизи відповідають дійсним обставинам справи та узгоджуються із інформацією, зазначеною у листі ГУ Держгеокадастру від 25 вересня 2020 року № к-756/2-918/6-20.
Крім того, зазначали, що земельні ділянки відповідачам було надано в 2020 році. Коли позивачі помітили самовільне зайняття земельних ділянок відповідачами, вони звернулися до відповідачів і ознайомили їх з проєктною документацією і документами на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , однак ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розпочали будівництво гаражів, зокрема на земельній ділянці ОСОБА_2 , і продовжували його під час розгляду справи в суді.
Також вважали, що обраний ними спосіб захисту є належним та ефективним, не суперечить законодавству та наявній судовій практиці на час розгляду справи.
Житомирський апеляційний суд постановою від 17 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишив без задоволення, рішення місцевого суду - без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що висновком судової земельно-технічної експертизи встановлено, що земельні ділянки, кадастрові номери 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225, частково накладаються на земельну ділянку, кадастровий номер 1810700000:01:004:0178, власником якої є позивачка ОСОБА_2 , у розмірі 1,7 кв. м і 5,0 кв. м відповідно.
Колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду, що оскаржуваними рішеннями Коростенської міської ради від 04 квітня 2019 року № 1436 та від 29 листопада 2018 року № 1288 порушуються права позивачки ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0178.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо обрання неналежного способу захисту.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області додатковим рішенням від 15 липня 2024 року стягнув із ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн з кожної.
Стягнув із ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати за проведення судової земельно-технічної експертизи в розмірі 2 059,48 грн з кожної.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кондратюк О. А., просять скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 449/1165/17 щодо належного способу захисту прав позивачів, якщо межі їх земельних ділянок визначені з помилками.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок експерта щодо накладення земельних ділянок суперечить наявним у матеріалах справи проєктам землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам та відповідачам та не визначає накладення фактичних меж спірних земельних ділянок.
Позивачі не сплатили судовий збір за подання позовної заяви, однак місцевий суд порушив норми процесуального права, оскільки не залишив позов без руху, а відкрив провадження у справі. Питання щодо розстрочення чи звільнення від сплати судового збору суд не вирішував.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У липні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кондратюк О. А., на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
У 2006 році ПП «Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня» розробило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва індивідуального гаража на АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1810700000:01:004:0076 (а. с. 12, 227-249, т. 1).
Коростенська міська рада рішенням від 16 березня 2016 року затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0024 га, для передання у власність ОСОБА_1 та передала йому у власність цю земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаража (а. с. 10, т. 1).
У 2012 році ПП «Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня» розробило проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0013 га, для будівництва та обслуговування індивідуального гаража на АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1810700000:01:004:0178 (а. с. 15, 16, 209-226, т. 1).
Коростенська міська рада рішенням від 23 серпня 2012 року затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0013 га, для будівництва і обслуговування індивідуального гаража та передала цю земельну ділянку у власність ОСОБА_2 (а. с. 13, т. 1).
У 2018 році ТОВ «Еліт-Центр» розробило проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, загальною площею 0,0028 га, для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована на АДРЕСА_1 (а. с. 115, т. 1).
Коростенська міська рада рішенням від 04 квітня 2019 року № 1436 затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0028 га, для передання у власність ОСОБА_3 та передала їй у власність вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаража (а. с. 147, т. 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 квітня 2019 року № 164518643 про реєстрацію права власності 19 квітня 2019 року на підставі рішення Коростенської міської ради від 04 квітня 2019 року № 1436 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0028 га, кадастровий номер 1810700000:01:004:0230, (а. с. 145, т. 1).
У 2018 році ТОВ «Еліт-Центр» розробило проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,0028 га, для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 161, т. 1).
Коростенська міська рада рішенням від 29 листопада 2018 року № 1288 затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0028 га, для передання у власність ОСОБА_4 та передала їй у власність вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаража (а. с. 192, т. 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2019 року № 157525040 про реєстрацію права власності 22 лютого 2019 року на підставі рішення Коростенської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1288 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,0028 га, кадастровий номер 1810700000:01:004:0225 (а. с. 197, т. 1).
Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру від 08 вересня 2020 року № к-755/2-915/6-20 з відомостей Державного земельного кадастру випливає, що станом на 23 вересня 2020 року в межах земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0076, площею 0,0024 га, яка належить до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 відповідно до державного акта на земельну ділянку від 27 грудня 2006 року, серія ЯГ 768336, інші земельні ділянки або їх частини не розташовані (а. с. 28, 29, т. 1).
Згідно з листом ГУ Держгеокадастру від 25 вересня 2020 року № к-756/2-918/6-20 з відомостей Державного земельного кадастру випливає, що станом на 23 вересня 2020 року в межах земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0178, площею 0,0013 га, яка належить до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 відповідно до державного акта на земельну ділянку від 19 листопада 2012 року, серія ЯМ 366682, розташовані частини земельних ділянок, кадастрові номери 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225 (а. с. 30, 31, т. 1).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 11 лютого 2022 року № 385/02-2022 встановлено, що згідно з інформацією з Публічної кадастрової карти України земельна ділянка, кадастровий номер 1810700000:01:004:0076, не перетинається із земельними ділянками, кадастрові номери 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225, та розташована орієнтовно на відстані 59,18 м.
За результатами зіставлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 1810700000:01:004:0230, 1810700000:01:004:0225 та 1810700000:01:004:0178 (а. с. 11-33, т. 2) встановлено, що:
земельна ділянка, кадастровий номер 1810700000:01:004:0230, та земельна ділянка, кадастровий номер 1810700000:01:004:0178, частково перетинаються, площа накладення становить 1,7 кв. м, накладення в точках 1-2-3-4-1 зі сторонами 3,55 м-0,40 м-3,52 м-0,55 м (рисунок 13, виділено жовтим кольором із червоним штрихуванням, дослідницька частина висновку);
земельна ділянка, кадастровий номер 1810700000:01:004:0225, та земельна ділянка, кадастровий номер 1810700000:01:00460178, частково перетинаються, а площа накладення становить 5,0 кв. м, накладення в точках 2-3-5-6-2 зі сторонами 3,52 м-1,51 м-3,43 м-1,35 м (рисунок 13, виділено зеленим кольором із червоним штрихуванням, дослідницька частина висновку).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, З частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом касаційної скарги судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення позову ОСОБА_2 , у частині відмови у позові ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зчастинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17.
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
У справі, що переглядається, позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися з позовом, у якому просили:
визнати частково недійсними та скасувати рішення уповноваженого органу про надання у власність відповідачів земельних ділянок;
скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів на вказані земельні ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані частковим накладенням земельних ділянок відповідачів на земельні ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 згідно з державними актами про право власності на землю від 27 грудня 2006 року, серія ЯГ 768336, та від 19 листопада 2012 року, серія ЯМ 366682, відповідно та вже перебували у їх власності на час виділення спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яким земельні ділянки надано у власність рішеннями уповноваженого органу у 2019 році.
Суд першої інстанції рішенням, яке залишено без змін за результатами апеляційного розгляду, у частині вирішення позову ОСОБА_2 про визнання частково недійсними та скасування рішень уповноваженого органу про надання у власність відповідачів земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності відповідачів на ці земельні ділянки позовні вимоги задовольнив повною мірою.
Водночас у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив з огляду на недоведеність накладення земельних ділянок відповідачів на його земельну ділянку.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 , заявлені до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , обґрунтованими з огляду на встановлення часткового накладення земельних ділянок відповідачів, кадастрові номери1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225, на земельну ділянку, належну на праві власності позивачці ОСОБА_2 , кадастровий номер 1810700000:01:004:0178, та виснував про порушення її прав і задоволення її позовних вимог у спосіб, який вона заявила.
Апеляційний суд, оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про те, що спосіб захисту прав ОСОБА_2 є неналежним, виснував про ефективність обраного позивачкою ОСОБА_2 способу захисту її прав.
У доводах касаційної скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 посилаються на те, що суди безпідставно взяли до уваги та оцінили висновок судової земельно-технічної експертизи, який, на переконання заявниць, не є повним.
Крім того, з посиланням на загальні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 449/1165/17, зазначили про неналежний спосіб захисту прав позивачки ОСОБА_2 , з урахуванням того, що межі її земельної ділянки визначені з помилками. Визнання недійсними рішень Коростенської міської ради призведе до скасування правової підстави визнання за відповідачами права власності на земельні ділянки, які не з їх вини за координатами розташування частково накладаються на земельну ділянку позивачки ОСОБА_2 .
Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Верховний Суд переглядає судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог за позовом ОСОБА_2 .
Суди у справі установили, що спір виник, зокрема, між ОСОБА_2 як власником земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0178 (право власності посвідчено державним актом на земельну ділянку від 19 листопада 2012 року, серія ЯМ 366682), з однієї сторони, та ОСОБА_3 як власником земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0230 (право власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 квітня 2019 року № 164518643), і ОСОБА_4 як власником земельної ділянки, кадастровий номер 1810700000:01:004:0225 (право власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2019 року № 157525040), з іншої сторони, щодо часткового накладення земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на земельну ділянку ОСОБА_2
ОСОБА_2 звернулася з позовними вимогами до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання частково недійсними та скасування рішень Коростенської міської ради, якими відповідачам затверджено проєкти землеустрою та передано у власність спірні земельні ділянки; про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на ці земельні ділянки.
Водночас метою позову ОСОБА_2 є поновлення володіння її земельною ділянкою у межах, які вона вважає порушеними частковим накладенням земельних ділянок відповідачів.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 вказувала, що віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі.
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, яка ухвалена після подання касаційної скарги, виснувала про ефективність витребування як способу захисту прав особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, але таке витребування можливе лише у межах тієї частини земельної ділянки, що накладається на її земельну ділянку.
Правовідносини у справі, що переглядається, та у справі № 446/478/19 є подібними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 вирішувала питання щодо способу захисту прав законного володільця земельної ділянки, на яку частково накладаються земельні ділянки, що перебувають у власності інших осіб.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Віндикаційний позов дає змогу більшою мірою вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19).
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Водночас земельна ділянка, у частині якої наявні підстави для витребування, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
Вирішуючи питання про витребування частини земельної ділянки, що накладається, суд має враховувати, що виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта.
Крім того, суди, вирішивши позовні вимоги про визнання частково недійсними рішень Коростенської міської ради, не звернули уваги, що Коростенська міська рада не залучена до участі у справі відповідачем, а має статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, про що Коростенська міська рада зазначала у своєму відзиві на апеляційну скаргу (а. с. 53, т. 3).
Отже, вирішення спору судами шляхом задоволення позову про визнання частково недійсними рішень Коростенської міської ради, які вичерпали свою дію виконанням (сформовано витяги з Державного реєстру речових права), та державної реєстрації прав власності на спірні земельні ділянки, які лише частково накладаються на земельну ділянку позивачки, не забезпечило справедливого розгляду справи та порушило права відповідачів на справедливий суд, що передбачені статтею 6 Конвенції, оскільки позбавляє відповідачів права власності не тільки на ті частини земельних ділянок, які накладаються на земельну ділянку ОСОБА_2 , а й на ті частини земельних ділянок, які не є спірними і правомірність надання у власність яких ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не ставиться під сумнів.
У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, є необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленому після подання касаційної скарги, та виходу за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.
Тому Верховний Суд з урахуванням принципу процесуальної економії, для забезпечення гарантій прав сторін, які відповідно вимог до Конвенції мають бути практичними, ефективними та забезпечувати отримання остаточного вирішення спору без невиправданих зусиль з ініціювання інших проваджень, дійшов висновку про направлення справи у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції під час нового розгляду справи у частині вирішення позову ОСОБА_2 відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 12 ЦПК України має роз'яснити у разі необхідності учасникам справи, зокрема позивачці ОСОБА_2 , їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушеного права, та у разі наявності підстав урахувати вимоги статті 49 ЦПК України, які визначають процесуальні права та обов'язки сторін, зокрема щодо зміни предмета або підстав позову під час нового розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено: «За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
З урахуванням того, що рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 листопада 2023 року підлягає скасуванню, то додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області 15 липня 2024 року також належить скасувати.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
З урахуванням доводів касаційної скарги та з огляду на необхідність урахування відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у судовому рішенні, ухваленому після подання касаційної скарги, оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Додаткове рішення місцевого суду також належить скасувати.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
З урахуванням висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кондратюк Олексій Анатолійович, задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 листопада 2023 року, додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області 15 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді І. М. Фаловська
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік