28 серпня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 698/128/24
Провадження № 22-ц/821/1585/25
Категорія: 310030000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа : Орган опіки та піклування Катеринопільської селищної ради Черкаської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Колісник Л.О. в приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області, повний текст рішення складений 26 червня 2025 року)у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Катеринопільської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
Короткий зміст позовних вимог
05 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Катеринопільської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що на протязі 2006-2012 років він проживав спільно однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3 , з якою перебували у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу, в смт. Катеринопіль Звенигородського району Черкаської області.
В період спільного проживання у них народилась дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В подальшому, спільне життя з відповідачем не склалося.
З квітня 2012 сторони припинили стосунки, а відповідачка переїхала до свого попереднього місця проживання - в м. Канів Черкаської області.
Згодом відповідачка зареєструвала шлюб з іншим чоловіком та проживає в с. Полствин Черкаського району Черкаської області.
Позивач вказує, що відповідачка відмовилася виховувати та утримувати спільну дитину, яка залишилась проживати разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , він самостійно, без участі матері опікується інтересами, потребами дитини та її вихованням, піклується про неї, забезпечує одягом, взуттям, харчуванням, розвиваючими іграми, дитячою літературою.
Відповідачка разом зі своєю неповнолітньою донькою не проживає, не приймає участі у її вихованні, батьківських обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, трудової чи іншої участі у вихованні дитини, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами та станом здоров'я, не піклується про фізичний духовний розвиток доньки, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та не створює умов для отримання нею освіти.
Вказує, що не чинив жодних перешкод для спілкування матері з дитиною.
Зважаючи на те, що відповідачка самоусунулась від своїх прав та виконання обов'язків щодо спільної дитини, свідомо ними знехтувала, позивач вважає за необхідне позбавити її батьківських прав.
Зазначає, що він має постійне місце роботи, характеризується за місцем роботи та проживання позитивно, має задовільний стан здоров'я.
Його дочка також має задовільний стан здоров'я, навчається в Катеринопільському ліцеї Звенигородського району Черкаської області.
Зверненню до суду передувало звернення в орган опіки та піклування виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради про надання висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 .
За наслідком розгляду заяви, орган опіки піклування з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, вивчивши зібрані документи за заявою позивача, вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважає, що наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав по відношенню до їх малолітньої дитини.
Крім того, зазначає, що дитина перебуває на його утриманні, але на даний час розмір його доходів є недостатнім для самостійного утримання ним дитини, тому він змушений звернутися із вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини.
Також вказує, що відповідачка не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , про що, відповідно, свідчить подана нею заява.
На підставі викладеного, позивач просив постановити судове рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем та стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від всіх видів доходів відповідачки щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 05.02.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.
Так, суд дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд врахував, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Судом не встановлено будь-яких даних, які б свідчили про нагальну необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та відповідно розрив сімейних зв'язків між дитиною та матір'ю.
Врахувавши конкретні обставини справи, інтереси дитини, суд дійшов висновку про недоцільність застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав. На переконання суду, за обставин встановлених судом, позбавлення батьківських прав матері не призведе до безумовного покращення життя неповнолітньої дочки. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, та дійшов висновку про відмову у позові в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи вимоги в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції виходив із відсутності домовленості між сторонами щодо утримання дитини, вважав, що право позивача на стягнення аліментів є безумовним та не може ставитися в залежність від позиції відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 18 липня 2025 року засобами поштового зв'язку, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав необгрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні судом обставин , що мають значення для справи, просив скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року в цій частині, ухваливши нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано беззаперечні та доведені факти про те, що після припинення в 2012 році між ним та відповідачкою відносин, остання переїхала в інше місто, а згодом зареєструвала шлюб з іншим чоловіком, при цьому, відмовилась виховувати та утримувати спільну з ним дитину.
Вказує, що з часу припинення відносин з відповідачкою й до теперішнього часу неповнолітня дитина проживає разом з ним та перебуває на повному його утриманні, він особисто займається її вихованням, слідкує за її здоров'ям, ним створені належні умови для проживання дитини.
Крім того, він не вчиняє будь-яких перешкод у спілкуванні відповідачки із дитиною.
Вважає, що відповідачка фактично самоусунулася від своїх прав та обов'язків щодо їх спільної дитини, свідомо ними нехтує.
Факт самоусунення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки та сама неповнолітня особа.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 від 18.09.2008 (а.с.9).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради від 05.01.2024 № 16/09-31 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . До складу його сім'ї входить: дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20).
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 з 10.09.2016 та 19.07.2018 відповідно (а.с. 11-12).
Як зазначено в акті обстеження умов проживання від 16.01.2024, складеного представниками Служби у справах дітей, с/радою проведено обстеження умов проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що в даному будинку проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - бабуся, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - тато, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочка, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - родич. Для проживання та виховання дитини створені належні умови. Мати ОСОБА_2 не бере участі у житті дитини з 2012 року (а.с. 13).
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_4 (дата народження вказана як ІНФОРМАЦІЯ_5 ), дитина навчається в 9 класі Катеринопільського ліцею №2 Звенигородського району Черкаської області. У навчальному закладі дитина навчається із першого класу. Батько приділяє належну увагу вихованню доньки, цікавиться її навчанням, поведінкою, відвідує класні та загальношкільні батьківські збори (а.с.14).
Відповідно до довідки Катеринопільського ліцею № 2 мати учениці 9-го класу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 контакту із закладом, де навчається дитина, не підтримує, із вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Дитина проживає спільно з батьком ОСОБА_1 , який приймає активну участь у вихованні дитини (а.с. 15).
Відповідно до висновку про стан здоров'я заявника від 09.01.2024 та довідки № 1 від 02.02.2024 КНП «Катеринопільська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_1 має задовільний стан здоров'я, за медичною допомогою до лікаря- психіатра-нарколога не звертався (а.с.16, 18).
З довідки-характеристики від 05.01.2024 № 15/09-31 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає без реєстрації зі своєю дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . За місцем проживання ОСОБА_1 характеризується з позитивної сторони, виховує та утримує дочку, має добрі стосунки із нею. Мати участі у вихованні дочки не бере з 2012 (а.с.19).
З характеристики та довідки про доходи від 02.01.2024 СТОВ «Вербівське» вбачається, що ОСОБА_1 працює в СТОВ «Вербівське» з 2021 року, за місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 20,21).
Згідно з довідкою № 3 від 02.01.2024 КНП «Катеринопільський центр первинно- медико- санітарної допомоги» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здорова, на «Д»-обліку не стоїть (а.с. 17).
Відповідно до заяви, посвідченої 08.01.2024 приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Вечірко Н.В., мати дитини - ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).
За висновком від 31.01.2024, складеним Катеринопільською селищною радою за результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів, орган опіки і піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 25).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що є сусідом ОСОБА_1 . Йому відомо, що із ОСОБА_1 проживає донька. Мати дитини живе окремо, де саме йому невідомо. Матір дитини він, свідок, жодного разу не бачив. Батько відводив доньку в дитячий садочок і школу. Також бачив, що дитину відводила бабуся і дідусь.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , пояснила, що ОСОБА_1 є її сусідом. Його донька ОСОБА_10 проживає з батьком дуже давно, перебуває на його утриманні. Крім того, вона , свідок, була вихователем у дитячому садочку. Її групу відвідувала ОСОБА_4 , яку приводив в садочок та забирав батько, який самостійно виховував дитину. Мати доньки жодного разу в садочок не приходила. Дитина ніколи не згадувала про матір. Їй відомо, що дитина має гарні стосунки з бабусею та татом.
В судовому засіданні в присутності педагога Катеринопільського ліцею №2 Звенигородського району Черкаської області ОСОБА_11 було заслухано думку дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав, в іншій частині рішення суду не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в апеляційному порядку не переглядає.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вимогам, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України регламентовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24 та багатьма іншими.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Тому, вирішуючи вимоги в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду даної справи не знайшли свого об'єктивного підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка відповідачки та її свідоме нехтування батьківськими обов'язками, які б свідчили про її ухилення від виховання дитини, і як наслідок, необхідність , застосування до неї крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до статті 164 СК України.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що стороною позивача не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов'язки по вихованню дитини, при цьому, доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, на адресу суду не надано.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, висновок органу опіки та піклування грунтується лише на доводах однієї сторони - батька дитини, наданих ним документах та базується лише на тому, що дочка сторін проживає разом з позивачем, у батька із дитиною склалися добрі стосунки. При цьому, на засідання комісії з питань захисту прав дитини Катеринопільської селищної ради самі сторони та їх дитина не запрошувались.
Є необгрунтованими доводи апеляційної скарги, що факт самоусунення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків підтверджений показами допитаних в судовому засіданні свідків та самою неповнолітньою дитиною, оскільки вказані докази не можуть беззаперечно свідчити про наявність підстав для остаточного позбавлення матері батьківських прав. Як зазначалося раніше, відсутність доказів вжиття інших заходів реагування щодо матері дитини з метою зміни її ставлення до дочки, не дає підстав для вжиття найбільш суворого заходу впливу на неї, як позбавлення батьківських прав.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Суд першої інстанції не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини.
Також є необгрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив в позбавленні відповідачки батьківських прав та не прийняв до уваги, що з часу припинення відносин з відповідачкою й до теперішнього часу неповнолітня дитина проживає разом з позивачем та перебуває на повному його утриманні, виключно позивач займається її вихованням, слідкує за її здоров'ям, ним створені належні умови для проживання, оскільки вказані доводи свідчать про факт належного виконання ним, як батьком дитини, батьківських обов'язків та не є достатньою підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітньої дитини.
Суд першої інстанції правильно керувався тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу у разі доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку на краще. Достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав судом першої інстанції не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дитини зберегти зв'язок між матір'ю та донькою, не позбавляючи відповідачки батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При ухваленні рішення судом обгрунтовано не було взято до уваги заяву відповідачки про згоду на позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_10 , оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Отже, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо доньки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Інші доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Катеринопільської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков