Справа №641/5034/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1810/25
Категорія: ч.2 ст.149 КК України
26 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , 2003 року народження, на 60 днів, тобто до 20 вересня 2025 року, з визначенням суми застави в розмірі 242 240 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до неї більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, або зменшити розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що стороною обвинувачення не доведено існування передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України ризиків.
Зазначила, що не має намірів уникати правосуддя, переховуватись від суду чи залишати територію України, фізично або психологічно впливати на учасників кримінального провадження, змушувати їх змінювати їх свої показання або відмовитись від них, скоювати інші кримінальні чи адміністративні правопорушення.
Зобов'язується дотримуватись правил знаходження під арештом або заставою, не зривати судові засідання та з'являтись вчасно на першу вимогу прокурора або суду, здати за необхідності усі документи.
Позиції учасників апеляційного провадження
Прокурор, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Захисник, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явилась, у телефонному режимі присила проводити розгляд справи за її відсутності.
Обвинувачена, будучи повідомленою належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надала.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, за яке може бути призначено покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у сфері злочинів проти волі, честі та гідності особи, а саме вербування людини, вчинене з метою сексуальної експлуатації, з використанням уразливого стану особи, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Стосовно тверджень обвинуваченої про не підтвердження ризику переховування від суду і незаконного впливу чи тиску на свідків, колегія суддів зазначає, що ризик це подія, яка імовірно може настати за наявності певних підстав, а перебування ОСОБА_6 під вартою мінімізує зазначені ризики.
За таких обставин, посилання обвинуваченої на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Додатково ризик переховування від суду підтверджується тим, що обвинувачена не має реєстрації в м. Харкові, натомість зареєстрована в Одеській області, фактично мешкає у м. Львові, а кримінальне провадження здійснюється у м. Харкові.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а тому суд не може погодитись з доводами обвинуваченої щодо дієвості інших запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою з визначенням розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченою ОСОБА_6 її процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Відповідно положень до ст.182 КПК України, суддя, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченої, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, визначив мінімальний розмір застави для забезпеченням виконання обвинуваченою своїх обов'язків, передбачених КПК України, відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України, саме 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: