27 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3133/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоград Херсон»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 (Богацька Н. С. - головуюча, судді: Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза»
до: (1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоград Херсон»; (2) ОСОБА_1
про визнання недійсними договору
(за участю представника відповідача-1 - Тихоша Д.С. )
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» (далі - ТОВ «Авто-Плаза», позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоград Херсон» (далі - ТОВ «Автоград Херсон», відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідачка-2) про визнання недійсним договору від 28.12.2021 купівлі-продажу 27/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю автосервісу (СТО з приміщенням по продажу автомобілів) за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний договір).
2. Мотивує позов тим, що спірний договір має фраудаторний характер, оскільки укладений між пов'язаними особами (подружжям) та з метою уникнення виконання відповідачем-1 зобов'язання перед позивачем з повернення суми позики, стягнутої за судовим рішенням.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції
3. Господарський суд Одеської області рішенням від 13.01.2025 в позові відмовив. Мотивував своє рішення наступним:
- оспорюваний договір укладений в період, коли ще не мало місце прострочення відповідачем-1 виконання зобов'язання перед позивачем;
- хоча продаж майна за спірним правочином і здійснено між пов'язаними особами (чоловіком та дружиною), однак такий правочин є оплатним;
- станом на момент розгляду справи, виконавче провадження з примусового стягнення коштів з відповідача-1 на користь позивача не закінчене, виконавчий документ до стягувача не повернуто, тобто виконавець не встановив відсутність майна відповідача, на яке може бути звернуто стягнення;
- позивач не довів відсутність у відповідача-1 будь-якого іншого майна, за рахунок якого можливе примусове погашення заборгованості перед позивачем.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
4. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 29.04.2025 рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову. Визнав недійсним спірний договір.
5. Висновок суду апеляційної інстанції про фраудаторний характер спірного договору ґрунтувався на тому, що: (1) правочин укладений між пов'язаними особами; (2) на момент укладення спірного договору відповідач-1 мав невиконане грошове зобов'язання перед позивачем; (3) докази, надані на підтвердження обставин відсутності у ТОВ «Автоград Херсон» іншого майна, за рахунок якого він міг виконати зобов'язання перед позивачем, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем-1 на спростування цих обставин.
Касаційна скарга
6. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
7. Узагальнені доводи касаційної скарги
8. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.11.2022 у справі №902/1023/19; у справах №916/3600/15, №904/4262/17, №912/2007/18 №910/7976/17, №904/7905/16, №910/8357/18, №04/1410/5026/2337/2011, №905/2030/19 (905/2445/19), №405/1820/17, №754/2450/18 про те, що однією з ознак фраудаторності правочину є подальша неплатоспроможність боржника, що перешкоджає задоволенню вимог кредитора. Натомість суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінку дійсному майновому стану відповідача-1 на момент укладення спірного правочину, тобто не встановив одного з визначальних критеріїв, необхідних для кваліфікації правочину як фраудаторного.
9. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм частини 2 статті 36, пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» щодо необхідності закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу внаслідок встановлення виконавцем факту відсутності майна у боржника, як передумови для визнання недійсним договору з підстав його фраудаторності, зокрема відсутності іншого майна за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги стягувача.
Позиція Верховного Суду
10. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
11. Між тим, частиною четвертою цієї статті ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами і вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
12. У свою чергу частиною 2 статті 313 ГПК України передбачено, що порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
13. Враховуючи наведені положення процесуального закону, Верховний Суд зазначає таке.
14. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
15. За приписами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
16. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
17. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
18. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
19. Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
20. Так, предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, відповідно до якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
21. Частиною 1 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
22. Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
24. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
25. Так, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21).
26. Крім того, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України).
27. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, вказала, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
29. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина 1 статті 24 ЦК України).
30. За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).
31. Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
32. Згідно з абзацом 2 статті 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
33. Згідно з частиною 1 статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
34. У частинах 1, 2 статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
35. Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
36. Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
37. Відповідно до частини 3 статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
38. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
39. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
40. Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, від 24.04.2018 у справі № 303/5186/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 21.09.2019 у справі № 922/4239/16, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц.
41. Отже, з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця (ФОП) фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.
42. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку
43. Відповідно до частини 1 статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.
44. Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
45. У цій справі ТОВ «Авто-Плаза» заявило вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автосервісу, який укладений між ТОВ «Автоград Херсон» та громадянкою ОСОБА_1 .
46. За оскаржуваним договором ОСОБА_1 придбала нерухоме майно саме як фізична особа, хоча таке майно і використовувалось його відчужувачем - ТОВ «Автоград-Херсон» у господарській діяльності.
47. Таким чином, для вирішення питання про юрисдикційність спору у цій справі судам слід було з'ясувати чи виступає чи не виступає фізична особа ОСОБА_1 , як сторона у спірних правовідносинах, суб'єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.
48. Між тим з оскаржуваної постанови та установлених обставин справи не слідує, що ОСОБА_1 має статус підприємця та діє у спірних правовідносинах як суб'єкт господарювання.
49. Навпаки із позову ТОВ «Авто-Плаза» вбачається, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу звернута ним до ОСОБА_1 саме як до фізичної особи, яка набула у власність нерухоме майно, будучи дружиною директора ТОВ «Авторгад Херсон».
50. Отже, спір про право у цій справі виник з правовідносин, які не є господарськими, адже відповідач-2 не виступає у спірних правовідносинах як суб'єкт господарювання, оскільки не має статусу підприємця. При цьому з огляду на приписи частин 1, 2 статті 50 ЦК України, частин 1, 3 статті 128 ГК України відсутність у ОСОБА_1 статусу підприємця виключає можливість використання придбаного нею майна для підприємницької діяльності.
51. З огляду на наведене спір у цій справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
52. Таким чином, спір у справі № 916/3133/24 суди попередніх інстанцій розглянули з порушенням правил юрисдикції господарських судів, що є обов'язковою підставою для скасування прийнятих ними рішень.
53. З огляду на те, що суд касаційної інстанції виявив порушення правил юрисдикції господарських судів, що є безумовною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у цій справі, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд не розглядає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
54. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
55. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу (частина 1 статті 313 ГПК України).
56. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
57. Керуючись вказаними приписами, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішення і постанови та про закриття провадження у цій справі у зв'язку із тим, що спір у ній не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
58. На виконання приписів частини 2 статті 231 ГПК України суд касаційної інстанції роз'яснює, що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією.
Судові витрати
59. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Керуючись статтями 231, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоград Херсон» задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у справі № 916/3133/24 скасувати.
3. Провадження у справі №916/3133/24 закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.