27 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/1354/23(918/1108/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025
у справі № 918/1354/23(918/1108/24)
за позовом ОСОБА_2
до відповідачів:
- ОСОБА_1
- ОСОБА_3
- ОСОБА_4
про визнання недійсними правочинів та витребування майна
у межах справи №918/1354/23
про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 17.01.2024, зокрема, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та оприлюднено на офіційному вебсайті повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
В подальшому ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.03.2025, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/1354/23(918/1108/24) в межах провадження у справі про неплатоспроможність у порядку спрощеного позовного провадження та призначене судове засідання для розгляду справи по суті.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.04.2025 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна залишено без розгляду.
В обґрунтування ухвали суд зазначив, що позивач, який належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи без участі його представника не подав, відтак позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.04.2025 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд вдався до суто формального тлумачення пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України і без належного обґрунтування дійшов висновку про наявність процесуальних підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
На переконання апеляційного суду, з огляду на те, що суд явку особисто позивача обов'язковою не визнавав, то у даному випадку відсутні підстави вважати наявними обставини для залишення позову без розгляду у зв'язку із нез'явленням представника позивача в судове засідання по суті спору.
Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував, яким чином неявка позивача в судове засідання перешкодила розгляду та вирішенню заявленого ним спору по суті, враховуючи, що суд відповідно до ухвали про призначення цього засідання явку особисто позивача обов'язковою не визнав.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 скасувати, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.04.2025 залишити в силі, скасувати захід забезпечення позову.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм процесуального права - частини 4 статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19, від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, від 12.02.2020 у справі № 904/11194/15.
Крім того зазначає, що передбачений законом перелік спорів, який вирішує господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про неплатоспроможність, є виключним, а справа за поданим позовом з немайновим спором щодо правочинів, яких позивач боржник ОСОБА_2 не укладав, не може розглядатися Господарським судом Рівненської області оскільки такому непідсудна. Позивач не обмежений в тому щоб подати позов до суду якому така справа підсудна.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечує проти вимог та доводів касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просить залишити її без задоволення, постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова апеляційного суду, ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою позовну заяву про визнання недійними правочинів та витребування майна залишено без розгляду.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів господарсько-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пункт 4 частини п'ятої статті 13 ГПК України визначає, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України.
Права та обов'язки учасників справи наведені у статті 42 ГПК України. В пункті 2 частини першої названої статті передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (частина третя статті 1230 ГПК України).
Статтею 202 ГПК України визначено наслідки неявки у судове засідання учасника справи. Згідно з частинами першою, третьою цієї норми неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справи за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки у судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Водночас у силу частини четвертої статті 202 ГПК України у разі неявки позивача у судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
У системно-логічному зв'язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, учасник справи має право брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника); не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов'язковою.
Тобто, як свідчить аналіз наведених норм, учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано.
Аналіз змісту наведених норм процесуального закону свідчить про те, що обов'язковими умовами для застосування передбачених частиною четвертою статті 202, пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання, є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності.
У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, нормами статей 202, 226 ГПК передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.
При цьому саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і лише в тому разі, якщо його нез'явлення перешкоджає розгляду справи, суд відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК може визнати явку позивача обов'язковою та викликати його у судове засідання.
Водночас частина четверта статті 202, пункт 4 частини першої статті 226 ГПК не містять вимог про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з'явитися у судове засідання саме у зв'язку з визнанням судом його явки обов'язковою та викликом до суду.
Крім того, положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК не пов'язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з'явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, будучи належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Однак наведене не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов'язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з'явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.03.2023 у справі №910/17906/21.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 сформовано правовий висновок щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України без встановлення заборон чи обмежень судам у кожному конкретному випадку надавати оцінку діям сторін у справі та іншим обставинам, і, відповідно, визначати подальші процесуальні дії, які суди повинні вчинити для розгляду кожної конкретної справи.
Формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у частині четвертій статті 202 ГПК України, та формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення.
Водночас у разі, якщо позивач не з'явився в судове засідання, однак, повідомив суду інформацію про причини своєї неявки, суд має здійснити оцінку поважності таких причин.
Питання поважності причин є оціночним та залежить від доводів та/і доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.
У справі, що розглядається, згідно з встановленими судами обставинами, вбачається наступне:
- ухвалою суду від 21.03.2025, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1354/23(918/1108/24) в межах провадження у справі про неплатоспроможність у порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату судового засідання;
- ухвала суду направлена учасникам справи 24.03.2025 (список розсилки поштової кореспонденції а.с. 241 т.1) та ОСОБА_2 в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа) (а.с. 242 т.1).
Тобто позивача було належним чином повідомлено як про перебіг розгляду справи судом, так і про відповідні процесуальні дії суду.
Як зазначив суд першої інстанції, у судове засідання 14.04.2025 представники сторін не з'явилися, від відповідача -1 та відповідача - 2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки та подання відзиву. Представник позивача про причини неявки суд не повідомив, так само як і не подав заяву про розгляд справи без участі його представника.
З урахуванням вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність усіх обов'язкових умов для застосування передбачених частиною четвертою статті 202 та пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання у вигляді залишення позову без розгляду.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 18.11.2022 у справі №905/458/21, а саме:
- норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов'язок залишити позов без розгляду (пункт 8.4);
- відповідно до частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України виключенням для обов'язкового залишення позову без розгляду можуть вважатися обставини, якщо позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, суд розглядає справу по суті за умов, якщо: (1) позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та (2) його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. При цьому, суд може розглянути можливість вирішення спору за відсутності позивача (з'ясувати, чи не перешкоджає нез'явлення позивача вирішенню спору) лише якщо від позивача надійшло клопотання про такий розгляд (про розгляд справи за відсутності позивача). У разі, якщо від позивача до суду не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд не має права розглядати справу, а тому не зобов'язаний надавати оцінку наявності такої можливості (пункт 8.7).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, зазначив, що залишення позовної заяви ОСОБА_2 є передчасним, оскільки, в даному випадку, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував, яким чином неявка позивача в судове засідання 14.04.2025 перешкодила розгляду та вирішенню заявленого ним спору по суті, враховуючи, що суд відповідно до ухвали про призначення цього засідання явку особисто позивача обов'язковою не визнав.
Однак, як було зазначено вище, зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов'язковою. (Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19 та від 18.11.2022 у справі № 905/458/21).
Відповідно до постанови від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відійти від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.02.2020 у справі №904/11194/15 в частині можливості залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України лише у випадку, якщо суд викликав позивача у судове засідання і визнав його явку обов'язковою.
Колегія суддів відхиляє аргументи суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, як саме неявка позивача перешкоджала розгляду справи, оскільки об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15 зауважила, що наведені положення статей 202, 226 ГПК України не пов'язують можливість залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з'явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21 викладено висновки про те, що оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов'язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з'явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності (чого у даній справі встановлено не було).
Колегія суддів відзначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Тобто, з наведеного випливає, що з моменту відкриття провадження у справі, яка переглядається, з огляду на прецедентну практику Європейського суду, позивач був зобов'язаний з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, проте не з'явився в судове засідання на виклик суду, не повідомив суд про неможливість з'явитись у судове засідання, не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, колегія суддів вважає такими, що відповідають нормам ГПК України та практиці Верховного Суду висновки суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України.
Водночас, апеляційний господарський суд приймаючи оскаржувану постанову
припустився неправильного застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України та не врахував висновки, викладені у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21 та від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, і помилково скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
Щодо заявленої вимоги касаційної скарги про скасування заходу забезпечення позову колегія суддів зазначає, що ці доводи не були предметом апеляційного перегляду апеляційним господарським судом, висновків суду апеляційної інстанції щодо цих доводів оскаржувана постанова не містить, що унеможливлює надання судом касаційної інстанції оцінки цим доводам.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
З огляду на викладене касаційна інстанція вважає наведені у касаційній скарзі доводи достатніми для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції із залишенням у силі ухвали господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі № 918/1354/23(918/1108/24) скасувати, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.04.2025 у справі №918/1354/23(918/1108/24) залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий К.М. Огороднік
Судді С.В. Жуков
В.І. Картере