адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
19.08.2025 Справа № 917/550/25
Суддя Мацко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, вул. Антона Грицая, 1, м. Полтава, 36000 в інтересах держави
до відповідача Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, пров. Підлісний, 6, с. Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область, 38732
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Турбота" Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, пров. Підлісний, 6, с. Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область, 38732
про зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності
Секретар судового засідання Токар А.В.
Представники: згідно протоколу судового засідання
19.03.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про зобов'язання вжити заходи щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №63231, що розташоване за адресою: вул. Садова,6 с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область.
Ухвалою від 24.03.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 24.04.2025 року на 10:00 год. та задовольнив клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Турбота" Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
07.04.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву ; 10.04.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив. Інші заяви по суті спору до суду не надходили.
24.04.2025 року суд підготовче засіданні відкладено на 13.05.2025 року. 13.05.2025 року суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.06.2025 . У судовому засіданні 10.06.2025р. суд розпочав розгляд справи по суті та оголосив протокольну ухвалу про перерву до 01.07.2025р. У зв'язку з перебуванням судді Мацко О.С. у відпустці засідання суду 01.07.2025 року не відбулося.
Ухвалою від 04.08.2025 року суд призначив продовження розгляду справи по суті в судове засідання на 19.08.2025 року, про що були повідомлені всі учасники справи.
Третя особа правом на подачу пояснень та участю представника в судових засіданнях не скористалася, належним чином повідомлялась судом про дати і час судових засідань.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
Відповідно до паспорта та облікової картки захисної споруди цивільного захисту ПРУ № 63231 знаходиться за адресою: вул.Садова 6, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область, загальною площею - 437,5 кв.м., місткість осіб 100 чол. Місце розташування: вбудоване. Дата прийняття в експлуатацію - 1983 рік. Кількість входів 3. Належить КП «Турбота» Новоселівської сільської; ради Полтавського району Полтавської області.
Згідно інформації Виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, наданої до Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, захисна споруда є підвальним приміщенням в житловому будинку, яке розташоване за адресою: вул..Садова.6, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область.
Вищезазначений житловий будинок перебував на балансі Комунального підприємства «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області відповідно до Акту від 01.10.2021.
Даний об'єкт нерухомого майна було передано до комунальної власності Надержинщинською сільською радою Полтавського району Полтавської області (яка увійшла в склад Новоселівської територіальної громади) установами БВК - 16, КВК - 29, НВК 65 .
Згідно наданого Виконавчим комітетом Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області переліку державного житлового Фонду, переданого до комунальної власності Надержинщинської сільської ради установами БВК - 16, КВК - 29, НВК - 65 зазначено в т.ч. вул. Садова,6,16 кв. ж. б-к, 3,9,13,16, площа підвалу - 421,4 кв.м.
Відповідно до рішення 13 сесії сьомого скликання Новоселівської сільської ради від 23.06.2020 року «Про реорганізацію Комунального підприємства «Житлово-комунальний комбінат с. Божківське» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області шляхом приєднання до комунального підприємства «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області встановлено, що КП «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ: 31908713) є правонаступником всіх прав та обов'язків КП «ЖКК с. Божківське» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Комісії з реорганізації КГ1 «ЖКК с. Божківське» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області протягом двох місяців з дня прийняття даного рішення, провести повну інвентаризацію всього майна, активів, зобов'язань даного суб'єкта діяльності та скласти передавальний акт і подати його на затвердження Новоселівській сільській раді Полтавського району Полтавської області не пізніше ніж через 2 місяці з дня прийняття даного рішення.
Відповідно до Статуту КП «Турбота» Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, затвердженого вищеназваним Новоселівської сільської ради від 23.06.2020, підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади села Новоселівка Полтавського району Полтавської області відповідно до рішення 21-ої (позачергової) сесії Новоселівської сільської ради 23 скликання від 26.02.2002 (п. 1.2). Засновником Підприємства є Новоселівська сільська рада (п. 1.3). Відповідно до абз. 2 п. 6.1 розділу 6 Статуту, майно Підприємства є комунальною власністю Новоселівської сільської ради і закріплюється за Підприємством на праві повного господарського відання.
Комісія створена відповідно до вищевказаного рішення Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області склала акт прийому - передачі матеріальних цінностей станом на 01.01.2021, де зазначено в т.ч. житловий будинок з тех. паспортом по вул. Садова,6 балансовою вартістю 1852092,68 грн.
Відповідно до актів оцінки стану готовності вказаної захисної споруди цивільного захисту від 16.03.2022, 20.03.2023, 14.08.2023, 25.10.2023, проведеної за участі спеціаліста з ОП та ЦЗ населення Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Кузьменко О.І., поліцейського офіцера громади СВГ Полтавського РУН Гора І.В., Головного фах. ВОЗ 11,3 та НПЗ Полтавського РУ Малюк Є.М. , сховище № 63231 перебуває у комунальній власності, балансоутримувачем є КП «Турбота», оцінюється як обмежено готове для використання за призначенням.
Відповідно до висновку актів оперативного огляду об'єкта щодо можливості його використання для укриття населення від 03.06.2023 ПРУ № 63231 - придатне для укриття населення.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не міститься інформації про вказане сховище.
Згідно листа ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» встановлено, що технічна інвентаризація ПРУ 63231, що розташоване за адресою: вул. Садова,6 с.Божківське, Полтавський район, Полтавська область, не здійснювалась .
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказував, що Новоселівською сільською радою упродовж більше 4 років після передачі до комунальної власності Надержинщинською сільською радою Полтавського району Полтавської області (яка увійшла в склад Новоселівської територіальної громади) право комунальної власності Новоселівської територіальної громади на вказане протирадіаційне укриття не оформлено та не зареєстровано, що, з урахуванням доданих до позовної заяви доказів, свідчить про ухилення Новоселівської сільської ради від виконання покладених на неї законодавством обов'язків. Обов'язковість державної реєстрації, у тому числі, покликана убезпечити право власності від неправомірних посягань та визначити правовий статус речей об'єктів нерухомого майна. Несвоєчасне проведення державної реєстрації речових прав може мати наслідком вибуття майна із власності територіальної громади, безпідставне заволодіння ним тощо.
Мотиви, якими керувався суд при прийнятті рішення:
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Приписами ч. 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.
Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий - відсутність такого органу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Поряд з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21.
Згідно із абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Приписами ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві повинен обґрунтувати визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц наведено правовий висновок, зокрема, про те, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 6, пп. 23-31 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільний захист - це комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.
Суб'єктами забезпечення цивільного захисту є центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання, громадські організації.
До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту; реалізація заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки суб'єктів господарювання комунальної форми власності; здійснення інших повноважень у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Відтак із наведених приписів законодавства випливає, що саме відповідач є суб'єктом забезпечення цивільного захисту на відповідній території в умовах введення на території України воєнного стану.
У постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень. Захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Так, прокурор подав позов до суду для спонукання органу місцевого самоврядування вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на приміщення сховища (протирадіаційного укриття) з метою забезпечення здійснення останнім його власних функцій, вказавши , що Новоселівська сільська рада, яка не вчинила відповідних дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем, тоді як інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції у спірних правовідносинах, відсутній.
Враховуючи те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначивши Новоселівську сільську раду відповідачем та заявивши вимоги про зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.
Викладеним спростовуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина перша).
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга).
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята).
Статтею 6 Кодексу цивільного захисту України визначено, що цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про національну безпеку України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України сховище - це герметична споруда, в якій створені умови для перебування людей та їх захисту протягом певного часу (не менше 48 годин) шляхом виключення або зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників, що можуть виникнути внаслідок надзвичайної ситуації, застосування зброї масового ураження та звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.
Цивільним захистом, відповідно до ст. 4 Кодексу цивільного захисту, є комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.
Згідно з ч. 5 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм списання з балансу міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними підприємствами та органами місцевого самоврядування багатоквартирних будинків, у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності визначається Порядком списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 301 (далі - Порядок № 301).
Пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (надалі - Порядку) визначено, що утримання захисних споруд - комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.
Відповідно до ч. 8 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Пунктом 9 Порядку передбачено, що утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами.
У відповідності до п. 3 Порядку балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.
Згідно пункту 10 Порядку балансоутримувач забезпечує утримання захисних споруд та інших споруд, що повинні використовуватися для укриття населення, а також підтримання їх у стані, необхідному для приведення у готовність до використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд.
Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільного захисту суб'єктами забезпечення цивільного захисту є серед інших, і органи місцевого самоврядування.
Таким чином, вжиття заходів до державної реєстрації права комунальної власності на спірне протирадіаційне укриття є обов'язком Новоселівської сільської ради, в особі якої відповідна територіальна громада в силу положень ст. ст. 172, 327 ЦК України, ч. 1 ст. 10, ч. 5 ст. 16, ч. 1,5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», реалізує повноваження власника такого нерухомого майна з метою його належного утримання та використання за цільовим призначенням.
Як підтверджується поданими прокурором доказами, відповідачем тривалий час не вчинено жодних дій щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності Новоселівської сільської територіальної громади на захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття № 63228, що свідчить про ухилення відповідача від виконання вказаного обов'язку.
Водночас, захисна споруда в силу положень ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України є обмежено оборотоздатною річчю, позаяк не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну, що спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позов стосовно того, що квартири у житлових будинках, про які ід мова, приватизовані, тож приведення ПРУ у відповідність до вимог ДБН В.2.2.-5:2023 «захисні споруди цивільного захисту» призведе до порушення прав власності на майно.
Адже враховуючи, що спірне нежиле приміщення ГІРУ є самостійним об'єктом цивільних відносин, мас спеціальний правовий статус та порядок використання, в результаті приватизації квартир багатоквартирного житлового будинку їх мешканцями право спільної сумісної власності на таке приміщення не виникло (ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається» № 26-92 від 31.12.1992, абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» п. «г» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»).
Відповідно до положень статті 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучеогороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української PCP) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Нежиле приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду, є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Захисні споруди цивільного стану не набули статусу допоміжного, а є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, у зв'язку з чим в результаті приватизації квартир їх мешканцями право власності останніх на таке приміщення не виникло. Таким чином, навіть у разі коли приміщення фізично є частиною будівлі, що належить на праві спільної власності жителям будинку, таке приміщення може бути окремим самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, а в даному випадку об'єктом цивільного захисту.
Із правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.04.2023 у справі № 924/438/22 вбачається, що колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що співвласники багатоквартирного будинку № 18 на вул. Шевченка у м. Нетішині не могли набути права власності на спірне приміщення протирадіаційного укриття, оскільки останнє не призначене для забезпечення експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинків, за своїми функціональними особливостями не є допоміжним, станом на дату побудови будинку та введення його в експлуатацію, а також на дату створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку і дотепер свого функціонального призначення не змінювало та з комунальної власності за відповідними рішеннями й актами не вибувало, на користь співвласників багатоквартирних будинків не відчужувалось, чим спростовуються відповідні доводи касаційної скарги.
За вказаних обставин, встановлена судом бездіяльність відповідача щодо державної реєстрації права комунальної власності та визначення балансоутримувача захисних споруд призводить до неможливості забезпечити їх належний технічний стан, який дозволяв би привести укриття у готовність до використання за призначенням, що становить небезпеку для життя і здоров'я громадян, особливо в умовах воєнного стану, має наслідком невиконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, порушує інтереси держави (територіальної громади) та встановлені державою гарантії із забезпечення конституційних прав громадян на захист життя і здоров'я.
Статтею 55 Конституції України встановлено право кожного на захист своїх прав і свобод у судовому порядку.
Реалізуючі конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно із ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до приписів ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 924/438/22 дійшла висновку про задоволення позовної вимоги Прокурора щодо зобов'язання міської ради вчинити дії з державної реєстрації права комунальної власності на приміщення протирадіаційного укриття, яке розташоване в багатоквартирному житловому будинку, з метою усунення правової невизначеності статусу об'єктів цивільного захисту та застосування ефективного способу цивільного захисту у спірних правовідносинах, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
За приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
З огляду на викладене позовні вимоги суд задовольняє повністю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн. покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Зобов'язати Новоселівську сільську раду Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21046791, адреса: провулок Підлісний, будинок 6, с. Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область) вжити заходи щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту - Протирадіаційне укриття № 63231, яке розташоване за адресою: вул. Садова,6, с. Божківське, Полтавський район, Полтавська область.
3.Стягнути з Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21046791, адреса: провулок Підлісний, будинок 6, с. Новоселівка, Полтавський район, Полтавська область) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул.1100-річчя Полтави,7, реєстраційний рахунок № UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код СДРПОУ 02910060, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 3028 грн.
Видати накази із набранням цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено і підписано 28.08.2025р.
Суддя О.С.Мацко