ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.08.2025Справа № 910/6238/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка"
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА"
про стягнення 128 353,19 грн
Представники сторін: не викликалися
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (далі - Товариство), яке є правонаступником Фізичної особи-підприємиці Король Тетяни Федорівни (далі - Підприємиця) на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №11 від 16.01.2025, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі - Державне підприємство) 128353,19 грн, з яких: 72 400,00 грн - основний борг, 41 641,79 грн - інфляційні втрати, 8396,42 грн - 3% річних та 5 914,98 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати вартості переданого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 позовну заяву Товариства залишено без руху, встановивши останньому строк для усунення її недоліків.
03.06.2025 через загальний відділ діловодства суду від Товариства надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6238/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
30.06.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
17.07.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 18.07.2025) Державне підприємство подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що:
- договір про відступлення права вимоги (цесії) №11 від 16.01.2025 було укладено всупереч пункту 12.1. договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 - без письмового погодження Державного підприємства;
- договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 є нікчемним в силу положень частини 2 статті 215 ЦК України та пункту 4 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на момент укладення вказаного договору), оскільки спірний правочин було укладено пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір.
Також Державне підприємство просило суд поновити процесуальний строк для подання відзиву.
21.07.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подала відповідь на відзив, в якій не погодилася із запереченнями Державного підприємства, мотивуючи тим, що укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) №11 від 16.01.2025 не суперечить підпункту 6.3.3. пункту 6.3. та пункту 12.1. договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, оскільки зобов'язання не були передані Товариству, а були виконані Підприємицею самостійно;
- за договором про відступлення права вимоги (цесії) №11 від 16.01.2025 були передані саме права, а не зобов'язання за договором №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021;
- укладення між Товариством та Підприємицею договору про відступлення права вимоги (цесії) №11 від 16.01.2025 не було заборонено чинним законодавством України, а тому охоплює випадки можливості передання документів, які визначені у пункті 12.2. Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021;
- положення Закону України "Про публічні закупівлі" не поширюються на спірні правовідносини, оскільки договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 було укладено у відповідності до положень Порядку закупівель підприємствами Державного концерну "Укроборонпром", затверджений наказом Державного концерну "Укроборонпром" від 29.11.2019 №333 (у редакції наказу від 25.02.2021 №76);
- положеннями вказаного Порядку не передбачено визнання договору нікчемним у випадку спливу 20-ти днів на укладення Договору.
Розглянувши клопотання Відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За умовами пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 була доставлена до електронного кабінету Відповідача 11.06.2025, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа від 11.06.2025.
Оскільки останнім днем для подання відзиву було 26.06.2025, а тому відзив Державного підприємства від 17.07.2025 було подано поза межами процесуального строку, встановленого частиною 1 статті 251 ЦК України.
Відповідно до статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Таким чином, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, забезпечення рівності прав та обов'язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, керуючись приписами частини 1 статті 119 ГПК України, суд дійшов висновку про поновлення Відповідачу строку на подачу відзиву.
Також судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 встановлено Позивачу строк для подання відповіді на відзив: протягом п'яти днів з дня отримання відзиву, але не пізніше 02.07.2025.
З огляду на те, що відзив було отримано Позивачем лише 17.07.2025 і судом поновлено строк для його подачі, суд вважає за необхідне на підставі частини 2 статті 119 ГПК України з власної ініціативи також продовжити Товариству строк на подачу відповіді на відзив до 21.07.2025.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства частково обґрунтованими.
30.03.2021 між Державним підприємством (за текстом договору - Покупець) та Підприємицею (за текстом договору - Продавець) було укладено договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець зобов'язується по Договору поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації) або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору. Найменування товару: сельсин-трансформатор, электродвигатель. Код ДК : 021-2015 34731000-0.
Загальна ціна цього Договору на момент його укладення складає 72 400,00 грн (без ПДВ) (пункт 3.1. Договору).
За умовами пункту 3.2. Договору ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання Договору та передбачена в Специфікації до Договору або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього Договору зміні в односторонньому порядку не підлягає.
У відповідності до пункту 4.1. Договору розрахунки проводяться наступним шляхом:
- Продавець передає Покупцю рахунок для оплати замовленої продукції.
- Покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку) проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній Специфікації або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору окремо.
Оплата по Договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та НОМЕР_1 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами Договору.
Положеннями пункту 5.6. Договору визначено, що право власності на Товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження Товару перехопить від Продавця до Покупця, після проходження вхідного контролю на складі Покупця за участі, в разі залучення 615 Військового представництва Міноборони України, якщо не передбачено інше.
За умовами підпункту 6.3.3. пункту 6.3. Договору Продавець зобов'язаний не передавати свої зобов'язання за Договором третім особам та не укладати договори/угоди про заміну сторона з такими особами.
У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку (пункт 7.2. Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами і діє терміном на один рік, а в частіші виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх Сторонами (пункт 10.1. Договору).
Відповідно до пункту 10.2. Договору Сторони встановили, що умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, ч. 3 ст. 631 ЦК України.
Згідно з пунктом 12.1. Договору Сторони погодились, що текст Договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються Договору, є конфіденційними і не можуть передавитись третім особам без попередньої письмової згоди іншої Сторони Договору.
Положеннями пункту 12.2. Договору встановлено, що дане застереження не розповсюджується у випадку, коли передавання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання Договору або сплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов'язання Сторін Договору.
За умовами Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021) Підприємниця зобов'язалася передати Державному підприємству товари загальною вартістю 72 400,00 грн (без ПДВ).
Положенням Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021) також визначено умови оплати: 100% оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві Покупця та підписання Договору на підставі рахунку, виставленого за заявкою Покупця.
Підприємицею було виставлено Державному підприємству рахунок-фактуру №0001831 від 30.03.2021 на загальну суму 74 400,00 грн.
Обумовлені Договором №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 товари вартістю 74 400,00 грн були поставлені Державному підприємству, що підтверджується видатковою накладною №0000322 від 08.04.2021.
Вищезазначена видаткова накладна була підписана уповноваженими представниками Сторін та скріплена печаткою Підприємиці без жодних претензій та/або зауважень.
Надалі, 16.01.2023 між Підприємицею (за текстом договору - Цедент, Первісний кредитор) та Товариством (за текстом договору - Цесіонарій, Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №11, за умовами якого у порядку та на умовах, визначених Даним Договором, Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, який було укладено між Цедентом і Державним підприємством (за текстом договору - Боржник). Новий кредитор набуває (приймає) від належного Первісному кредитору право грошової вимоги згідно Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами від (Боржника), а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання усіх грошових коштів, які належать до сплати Боржником Первісному кредитору, в тому числі основний борг у сумі 72 400,00 грн та інші можливі нарахування відповідно до Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами. Із цього Договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, то виникли з Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.
Підприємиця зверталася до Державного підприємства з повідомленням від 24.01.2023, в якому повідомила про укладення, зокрема договору про відступлення права вимоги (цесії) №11 від 16.01.2023, за яким набуло право грошової вимоги за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021.
Проте жодних доказів оплати вартості поставленого товару за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 Державним підприємством не було надано.
У зв'язку з несплатою Державним підприємством вартості поставленого товару за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, Товариство, як правонаступник Підприємиці, звернулося з даним позовом до суду.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як було встановлено судом, 30.03.2021 між Державним підприємством (за текстом договору - Покупець) та Підприємицею (за текстом договору - Продавець) було укладено договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець зобов'язується по Договору поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації) або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору. Найменування товару: сельсин-трансформатор, здектродвигатель. Код ДК : 021-2015 34731000-0.
Заперечуючи проти задоволення позову, Державне підприємство вказувало, що вказаний правочин є нікчемним в силу положень частини 2 статті 215 ЦК України та пункту 4 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на момент укладення вказаного договору), оскільки спірний правочин було укладено пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).
Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі №729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - "з початку"), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - "по закону", "у силу закону"). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - "на підставі своєї посади"), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі №635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною 5 статті 216 ЦК України.
Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на монет укладення Договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021) договір про закупівлю є нікчемним у разі укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п'ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладання договору може бути продовжений до 60 днів (частина 6 статті 33 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно з інформацією про закупівлю UA-2021-02-16-001090-c, наявній на офіційній сторінці "Prozorro" (https://prozorro.gov.ua/uk/search/tender?text=UA-2021-02-16-001090-c), повідомлення про намір укласти договір було опубліковано 04.03.2021.
Таким чином, Договір №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 було укладено пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю.
Разом із цим, за положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" цей Закон застосовується до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.
Замовники, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать: юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (пункт 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі").
За положеннями Договору та інформації про закупівлю UA-2021-02-16-001090-c вбачається, що вартість предмета закупівлі не перевищує 200 тисяч гривень.
Крім цього, зі змісту Конкурсної документації на закупівлю ДК 021:2015 Код 34730000-3 (Частини повітряних літальних апаратів) (UA-2021-02-16-001090-c) вбачається, що дана процедура не підпадає під дію Закону України "Про Публічні закупівлі".
Також, за твердженнями Позивача договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 було укладено у відповідності до положень Порядку закупівель підприємствами Державного концерну "Укроборонпром", затверджений наказом Державного концерну "Укроборонпром" від 29.11.2019 №333 (у редакції наказу від 25.02.2021 №76).
Отже, доводи Державного підприємства про нікчемність договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 є необґрунтованими та відхиляються судом.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
Отже, укладення Підприємицею та Державним підприємством договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Положеннями статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 689 ЦК України).
За умовами пункту 5.6. Договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 право власності на Товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження Товару перехопить від Продавця до Покупця, після проходження вхідного контролю на складі Покупця за участі, в разі залучення 615 Військового представництва Міноборони України, якщо не передбачено інше.
Як було раніше встановлено судом, на виконання вищезазначеного правочину Підприємицею було поставлено Державному підприємству товар на загальну суму 72 400,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №0000322 від 08.04.2021, яка була підписана уповноваженими представниками вказаних осіб та скріплена печаткою Підприємиці без жодних претензій та/або зауважень.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з пунктом 4.1. Договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 розрахунки проводяться наступним шляхом:
- Продавець передає Покупцю рахунок для оплати замовленої продукції.
- Покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку) проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній Специфікації або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору окремо.
Оплата по Договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та НОМЕР_1 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами Договору.
Положенням Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021) визначено умови оплати: 100% оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві Покупця та підписання Договору на підставі рахунку, виставленого за заявкою Покупця.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, вартість товару мала бути оплачена не пізніше (останній день оплати) 25.05.2021.
Однак, вартість поставленого товару не була сплачена, жодних доказів оплати матеріали справи не містять та не були надані Відповідачем.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням Державним підприємством своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 щодо оплати вартості поставленого товару у розмірі 72 400,00 грн, строк оплати якого настав, суд дійшов висновку про наявність у Відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі.
Також у зв'язку із несвоєчасною оплатою, Позивачем заявлено до стягнення 41 641,79 грн інфляційних втрат та 8396,42 грн 3% річних, нарахованих за період з 27.05.2021 по 07.04.2025 на суму боргу у розмірі 72 400,00 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання.
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Перевіривши розрахунок вказаних компенсаційних виплат, суд вважає його обґрунтованим, а тому з Відповідача підлягає стягненню 41 641,79 грн інфляційних втрат та 8396,42 грн 3% річних.
Крім цього, у зв'язку із несвоєчасною оплатою Відповідачем вартості поставленого товару, Позивачем заявлено до стягнення 5 914,98 грн пені, нарахованої за період з 27.05.2021 по 27.11.2021 на суму боргу у розмірі 72 400,00 грн.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
За умовами пункту 7.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку
У силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (абзац 1 частини 3 статті 254 ЦК України).
Перевіривши розрахунок вказаної штрафної санкції, суд вважає його необґрунтованим, оскільки Позивачем не враховано, що прострочення розпочалося з 26.05.2021, а тому останній день шестимісячного строку нарахування пені спливає 26.11.2021.
При цьому, виходячи з положень статті 14 та частини 2 статті 237 ГПК України, суд не може вийти за межі початку строку, визначеного Позивачем.
Отже, за розрахунком суду, обґрунтований розмір пені складає 5 881,26 грн, нарахованої за період з 27.05.2021 по 26.11.2021 на суму боргу у розмірі 72 400,00 грн.
У той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Як було раніше встановлено судом, 16.01.2023 між Підприємицею (за текстом договору - Цедент, Первісний кредитор) та Товариством (за текстом договору - Цесіонарій, Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №11, за умовами якого:
- пункт 1: у порядку та на умовах, визначених Даним Договором, Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, який було укладено між Цедентом і Державним підприємством (за текстом договору - Боржник). Новий кредитор набуває (приймає) від належного Первісному кредитору право грошової вимоги згідно Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами від (Боржника), а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання усіх грошових коштів, які належать до сплати Боржником Первісному кредитору, в тому числі основний борг у сумі 72 400,00 грн та інші можливі нарахування відповідно до Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами. Із цього Договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, то виникли з Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.
- пункт 2: з моменту укладення даного Договору Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають з умов Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами;
- пункт 3: станом на дату цього Договору розмір основної заборгованості (основної суми боргу) Боржника становить 72 400,00 грн.
- пункт 4: право вимоги до Боржника згідно Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 не обмежується лише правом стягнення основної суми боргу, а також включає в себе інші нарахування, передбачені Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 та чинним законодавством (неустойка (пеня), проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, інфляційні втрати, тощо). Новий кредитор повністю одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати під Боржника належного виконання зобов'язань за Договором купівлі-пролажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 у сумі 72 400,00 грн, а також додатково 3% річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій, передбачених умовами Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, та чинним законодавством України. До Цесіонарія переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків Боржника (за наявності таких);
- пункт 5: після відступлення прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору Первісний кредитор позбавляється права пред'являти до Боржника претензії та грошові вимоги, які виникли за визначеним цим Договором неоплаченим договорам, на підставі якого виникла заборгованість;
- пункт 6: право вимоги, що підступається Цесіонарієві, засвідчується Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 та Специфікацією №1 до Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, усіма іншими Додатками, Додатковими угодами та Специфікаціями до Договору (за наявності таких), видатковою накладною №0000322 від 08.04.2021, Довіреністю №402 від 05.04.2021;
- пункт 7: копії документів, визначених у пункті 6 даного Договору, та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, цю відступається за Даним Договором, передаються Цедентом Цесіонарію у момент підписання Сторонами даного договору;
- пункт 10: Цедент відповідає перед Цесіонарієм за недійсність переданого за даним Договором права вимоги, але не відповідає за невиконання Боржником свого обов'язку.
Заперечуючи проти задоволення позову, Державне підприємство вказувало, що договір відступлення права вимоги (цесії) №11 від 16.01.2023 було укладено всупереч положенням пунктів 12.1., 12.2. Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами підпункту 6.3.3. пункту 6.3. Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 Продавець зобов'язаний не передавати свої зобов'язання за Договором третім особам та не укладати договори/угоди про заміну сторона з такими особами.
Згідно з пунктом 12.1. Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021 Сторони погодились, що текст Договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються Договору, є конфіденційними і не можуть передавитись третім особам без попередньої письмової згоди іншої Сторони Договору.
Положеннями пункту 12.2. вказаного Договору встановлено, що дане застереження не розповсюджується у випадку, коли передавання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання Договору або сплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов'язання Сторін Договору.
За положеннями Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, у Підприємиці виник обов'язок з поставки товарів.
Також як було встановлено судом, Підприємиця за вказаним договором виконала свій обов'язок з поставки товару. Отже, будь-яких не виконаних обов'язків постачальника за договором поставки немає, що також не спростовано сторонами.
Зважаючи на вказане, а також виходячи з положень договору відступлення права вимоги (цесії) №11, суд дійшов до висновку, що наслідком укладення спірного договору було відступлення саме права, а не обов'язку.
Водночас, суд звертає увагу Відповідача на те, що передання третім особам без попередньої письмової згоди іншої Сторони Договору тексту Договору, будь-яких матеріалів, інформації та відомостей, які стосуються Договору, у випадку відступлення права вимоги не є порушенням умов Договору, оскільки заміна кредитора у зобов'язанні внаслідок цесії передбачено чинним законодавством України та не заборонене.
З огляду на викладене вище, при укладанні Договору відступлення права вимоги (цесії) №11 не було порушено положень пунктів 12.1., 12.2. Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021.
При цьому, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Доводів визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) №11 матеріали справи не містять та не були надані Відповідачем, відтак вважається, що вказаний правочин є дійсним (правомірним).
Оскільки Товариство є правонаступником Підприємиці за зобов'язаннями, які виникли на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-160/3 від 30.03.2021, Державне підприємство зобов'язано сплатити на користь Товариства 72 400,00 грн основного боргу, а також 8 396,42? грн 3% річних, 41 641,79 грн інфляційних втрат та 5 881,26 грн пені.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, Товариство просило суд стягнути з Державного підприємства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження вимоги про стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн, Товариством було додано копії: договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, додаткової угоди №1 від 01.02.2021, №2 від 30.12.2022, №3 від 29.12.2023 до вказаного договору, Акту приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-00000108 від 30.06.2025, розрахунку суми гонорару (Додаток №1 до вказаного Акту), рахунку-фактури №СФ-00000108 від 30.06.2025, платіжної інструкції №8965 від 30.06.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №864 від 27.12.2011 Жечивим Сергієм Олександровичем та ордеру серії АР №1249091 від 12.05.2025, виданим Адвокатським бюро "Сергія Жечева" на ім'я зазначеного адвоката.
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
01.02.2021 між адвокатом Адвокатським бюро "Сергія Жечева" (за текстом договору - Адвокатське бюро) та Товариством (за текстом договору - Клієнт) було укладено договір, предметом якого є надання Адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (пункт 1.1.).
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що гонорар Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється Актом приймання-передачі наданої правової допомоги.
Додатковою угодою №1 до Договору-доручення Сторони узгодили вартість послуг, зокрема, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, зустрічного позову, апеляційної скарги, касаційної скарги (незалежно від витраченого часу) - 5 000,00 грн за один документ.
30.06.2025 між Клієнтом та Адвокатським бюро підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-00000108 від 30.06.2025 (складання позовної заяви по справі №910/6238/25) на суму 5 000,00 грн.
Підписавши та скріпивши печатками вказані акти, Клієнт засвідчив відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг.
Отже, вищевказаними доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатським бюро Позивачу послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі 5 000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Разом із цим, 30.06.2025 Адвокатським бюро було виставлено Товариству рахунок-фактуру №СФ-00000108 від 30.06.2025 на суму 5 000,00 грн, який був повністю сплачений останнім, що підтверджується платіжною інструкцією №8965 від 30.06.2025.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом з тим, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві Державне підприємство вказувало на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеним, оскільки Адвокатське бюро представляє позивача в інших справах, зокрема №910/6249/25, №910/6242/25, №910/6980/25, №910/6979/25, внаслідок чого правова позиція вже була сформована та не потребувала додаткового часу для підготовки позову.
Однак суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки правовідносини у вищезазначених справах виникли на підставі різних правочинів, а тому потребують індивідуального дослідження доказів, підготовки письмових доказів та, відповідно, підготовки на їх основі індивідуальних позовних заяв.
Також, стверджуючи про аналогічність поданих Товариством аналогічних позовних заяв у вищезазначених справах, Державне підприємство не надало копій відповідних позовних заяв та договорів.
Твердження Відповідача щодо підписання позовної заяви директором Товариства не свідчить, що Адвокатське бюро не здійснювало підготовку відповідної заяви по суті справи. Більше того, такі доводи Відповідача спростовуються доданими Позивачем доказами, зокрема, Актом приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-00000108 від 30.06.2025 та розрахунком до нього.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Виходячи із часткового задоволення позову, у відповідності до статті 129 ГПК України, витрати Позивача на професійну правничу допомогу складають 4 998,69 грн (128319,47 грн х 5000,00 грн/128 353,19 грн) та покладаються на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітряних сил, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (70454, Запорізька область, Запорізький район, селище Малокатеринівка, вулиця Хортицька, будинок 31Д; ідентифікаційний код 24510970) 72 400 (сімдесят дві тисячі чотириста) грн 00 коп. основного боргу, 41 641 (сорок одну тисячу шістсот сорок одну) грн 79 коп. інфляційних втрат, 8 396 (вісім тисяч триста дев'яносто шість) грн 42 коп. 3% річних, 5 881 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн 26 грн пені, 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн 20 коп. судового збору та 4 998 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 69 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ