вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" серпня 2025 р. Справа№ 927/1128/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025
у справі № 927/1128/24 (суддя Демидова М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро»
про стягнення 54 220,21 грн, -
11.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» (далі - позивач, ТОВ «Ромир-Трейд») звернулося до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» (далі - відповідач, ТОВ «Братіца Агро») про стягнення 18220,21 грн суми попередньої оплати та 36 000,00 грн штрафу.
Позов обґрунтований тим, що відповідач не повернув попередню оплату, здійснену позивачем відповідно до умов договору купівлі-продажу №130624 від 13.06.2024, а крім того, відмовився від поставки товару за договором у зв'язку з чим має сплатити штраф, передбачений п. 3.2 договору.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі №927/1128/24 позовні вимоги задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 18 220,21 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» 36 000,00 грн штрафних санкцій, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору, 21 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, у відповідача існувала заборгованість за Договором №130624 купівлі-продажу від 13.06.2024 на загальну суму 18220,21 грн, яка була погашена відповідачем під час розгляду справи Господарським судом Чернігівської області.
Враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій у розмірі 36000,00 грн є обґрунтованими.
Місцевий господарський суд також дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга, обґрунтована тим, що апелянт не відмовлявся відвантажити сплачений товар позивачу, відповідно до умов договору №130624 від 13.06.2024, однак на адресу відповідача позивачем було направлено лист з проханням повернути помилково перераховані кошти у розмірі 157894,74 грн.
Враховуючи, що відповідач повернув помилково перераховані кошти за договором №130624 від 13.06.2024, то за твердженнями останнього між сторонами відсутні договірні відносини.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 справу № 927/1128/24 передано колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демидової А.М., суддів Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.
02.04.2025 суддя Демидова А.М. заявила самовідвід від розгляду справи №927/1128/24. Заява судді про самовідвід заявлена з метою недопущення сумнів у її неупередженості, що можуть виникнути у зв'язку з тим, що родич її близької особи розглядав дану справу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 заяву судді Демидової А.М. про самовідвід від розгляду справи № 927/1128/24 задоволено. Матеріали апеляційної скарги у справі № 927/1128/24 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/1128/24. Розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Товариству з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 25 квітня 2025 року. Витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1128/24.
14.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 залишити без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач посилається на наявність між сторонами договірних зобов'язань, на виконання яких позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 157 894,74 грн з призначенням платежу - оплата за пшеницю згідно з договором №130624 від 13.06.2024, та які не були повернуті відповідачем у повному розмірі.
21.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №927/1128/24.
22.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.
Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 13.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» (далі - продавець) укладено договір купівлі-продажу №130624 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (товар), а покупець - прийняти і оплатити цю продукцію. Вартість товару вказується в рахунку-фактурі, що є невід'ємною частиною даного договору і діє на момент відвантаження товару. Ціни включають вартість товару, тари, упакування й маркування, ПДВ. Ціни вказуються в накладних і рахунках-фактурах. В необхідних випадках, якість та ціна товару зазначається в додаткових угодах, які стають невід'ємною частиною договору.
Товар поставляється на умовах вивезення транспортом покупця зі складу продавця (п. 2.1 договору).
Строк відвантаження товару зазначається у додатковій угоді. Після закінчення терміну поставки, продавець не звільняється від обов'язку поставити товар. Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від отримання недопоставленого товару, письмово попередивши про це продавця (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору для підтвердження поставки продавцем надаються наступні документи: рахунок-фактура на товар, що поставляється за договором із зазначенням кількості товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати; видаткова та податкова накладна на відвантажений товар у відповідності до діючого законодавства України; податкова накладна реєструється в Єдиному державному реєстрі податкових накладних у термін, зазначений згідно з чинним законодавством та тільки після затвердження її головним бухгалтером покупця.
За умовами п. 3.1 договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця після відвантаження товару в ТЗ покупця та на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата проводиться у 2 етапи: 86% вартості товару сплачується після отримання рахунку та підписаного договору, додаткових угоди; остаточний розрахунок 14% проводиться протягом 3-х днів після реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та після отримання всіх оригіналів документів. Якщо продавець відмовляється відвантажити сплачений товар та повертає перераховані йому кошти, то він повинен сплатити штрафну санкцію у розмірі 20% від суми непоставленого товару.
Зобов'язання покупця зі сплати товару вважається виконаним в момент списання коштів з банківського рахунку покупця, відповідно до реквізитів, вказаних продавцем у рахунку-фактурі (п. 3.3 договору).
Даний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2024 (п. 7.1 договору).
13.06.2024 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, відповідно до п. 1 якої товаром, що поставляється, є пшениця у загальній кількості 25 тон загальною вартістю без ПДВ 157894,74 грн, ПДВ - 22105,26 грн, загальна вартість з ПДВ - 180000,00 грн.
Пунктом 2 зазначеної додаткової угоди №1 визначено якісні показники, яким мав відповідати товар, що буде поставлятися.
Відповідно до п. 4 додаткової угоди №1 адресою доставки товару є Чернігівська область, Корюківський р-н, с. Феськівка.
Згідно з п. 5 додаткової угоди №1, строк відвантаження товару до 13.07.2024 включно. Після закінчення терміну поставки, продавець не звільняється від обов'язку поставити товар на суму отриманої передплати. Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від отримання недопоставленого товару, письмово попередивши про це продавця.
Судом першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, встановлено, що на виконання умов договору та додаткової угоди, позивачем на користь відповідача сплачено 157 894,74 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №220820238315 від 14.06.2024 (призначення платежу: оплата за пшеницю згідно договору №130624 від 13.06.2024), що становить 86% вартості товару.
26.06.2024 позивач звернувся до відповідача листом №26-06-24/1, зі змісту якого вбачається, що позивач просив повернути помилково перераховані кошти відповідно до договору № 130624 від 13.06.2024 у сумі 157894,74 грн.
Відповідач частково повернув позивачу кошти на загальну суму 139 674,53 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №749 від 02.07.2024 на суму 120000,00 грн та №757 від 15.07.2024 на суму 19674,53 грн.
25.10.2024 позивач звертався до відповідача з листом №25-10-24/1, в якому просив повернути грошові кошти у сумі 18220,21 грн, перераховані за договором №130624 від 13.06.2024.
В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 18220,21 грн.
Зважаючи на вказане, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача 18220,21 грн суми попередньої оплати за товар та 36000,00 грн штрафу відповідно до п. 3.2 договору, за відмову відвантажити оплачений позивачем товар.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи як окремо так і в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами апеляційної скарги та наявністю підстав для скасування ухваленого судом першої інстанції рішення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №13624 купівлі-продажу від 13.06.2024, який за правовою природою є господарським договором поставки.
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку, не визнаний недійсним, отже, є обов'язковим для сторін.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Умовами п. 3.2 договору передбачено, що оплата проводиться у 2 етапи: 86% вартості товару сплачується після отримання рахунку та підписаного договору та додаткових угоди; остаточний розрахунок 14% проводиться протягом 3-х днів після реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та після отримання всіх оригіналів документів.
Зобов'язання покупця зі сплати товару вважається виконаним в момент списання коштів з банківського рахунку покупця відповідно до реквізитів, вказаних продавцем у рахунку-фактурі (п. 3.3 договору).
Судом встановлено, що позивачем перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 157 894,74 грн.
26.06.2024 позивач звернувся до відповідача з листом від №26-06-24/1, в якому просив повернути помилково перераховані кошти згідно договору № 130624 від 13.06.2024 у сумі 157894,74 грн.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково повернув кошти позивачу у розмірі 139674,53 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №749 від 02.07.2024 на суму 120000,00 грн та №757 від 15.07.2024 на суму 19674,53 грн.
Втім, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом інша частина коштів у розмірі 18 220,21 грн відповідачем позивачеві повернута не була.
Разом з тим, після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідачем було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 18 220,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №830 від 31.12.2024.
Враховуючи, що сума основного боргу у розмірі 18 220,21 грн була сплачена відповідачем, після звернення позивача з позовом до суду, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження в справі № 927/1128/24 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 18220,21 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тобто в зв'язку з відсутністю предмета спору.
Однак з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується, оскільки 03.02.2025 позивачем через систему «Електронний суд» до суду подано заяву про відмову від частини позовних вимог, у зв'язку з задоволенням їх відповідачем після пред'явлення позову.
Перевіривши зазначену заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява відповідає вимогам ст. 191 ГПК України, а тому підлягає прийняттю у зв'язку з чим справа №927/1128/24 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 18220,21 грн підлягає закриттю на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тобто у зв'язку з відмовою позивача від позову і прийняттям судом такої відмови.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 36 000,00 грн штрафу за відмову відвантажити сплачений товар, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою виникнення обов'язку у відповідача щодо сплати штрафу у розмірі 36000,00 грн, є п. 3.2 договору.
Відповідно до п. 3.2 договору якщо продавець відмовляється відвантажити сплачений товар та повертає перераховані йому кошти, він повинен сплатити штрафну санкцію у розмірі 20% від суми непоставленого товару.
За твердженнями позивача, йому стало відомо, що відповідач не може належним чином виконати умови договору та поставити товар у встановлені строки, з дотриманням якісних показників, а тому звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплачених грошових коштів.
Водночас, судом першої інстанції не враховано, що основною умовою для застосування штрафних санкцій у розмірі 20% від суми непоставленого товару, на переконання колегії суддів, є саме відмова відповідача відвантажити сплачений товар.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують відмову відповідача відвантажити сплачений товар, як того вимагають умови п. 3.2 договору.
Судом звертається увага на те, що термін поставки товару за умовами додаткової угоди спливав лише після 13.07.2024.
Колегією суддів враховано, що повернення коштів, сплачених позивачем як попередня оплата, не підтверджують відмову відповідача відвантажити товар, оскільки таке повернення відбулося на вимогу позивача.
Крім того, позивач, окрім усних пояснень про неспроможність відповідача поставити обумовлений договором товар, жодних належних доказів не надавав, як то відповідні листи, претензії щодо непоставлення належного товару чи розірвання договору у зв'язку з такою обставиною.
Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний сплатити штрафну санкцію у розмірі 20% від суми непоставленого товару, оскільки не поставив позивачу обумовлений сторонами товар та повернув суму попередньої оплати є таким, що не відповідає встановленим обставинам у даній справи.
Виходячи з викладених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу у розмірі 36000,00 грн підлягає скасуванню.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн.
Крім того, відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ст. 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Так, при поданні заяви про відмову від частини позовних вимог позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн.
Крім того, при поданні відзиву на позовну заяву відповідач просив стягнути на свою користь судові витрати у розмірі 15000,00 грн.
Частина 8 статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем та відповідачем докази понесення ними витрат на професійну правничу допомогу подані до ухвалення рішення суду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу:
- в сумі 21000,00 грн позивачем подано копії: ордеру серії ВН № 1409029 від 10.12.2024, договору про надання юридичних послуг №01.04-12/24МК, акту виконаних робіт (наданих послуг) від 03.02.2025, звіту щодо обсягу та вартості витраченого ефективного часу адвоката від 03.02.2025, рахунок на оплату №04 від 04.12.2024 на суму 21000,00 грн; платіжну інструкцію кредитного переказу коштів №220820242234 від 05.12.2024 на суму 21000,00 грн;
- в сумі 15000,00 грн відповідачем подано: договір про надання правничої допомоги від 07.01.2025, довідку-розрахунок про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату №1 від 07.01.2025, квитанцію до прибуткового касового ордера №01-01/25 від 07.01.2025, ордер серії СВ №1112846.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ст. 1 вказаного Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоча і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений у самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» та адвокатом Костричем М.П. укладено договір про надання юридичних послуг №01.04-12/24МК (далі - договір від 04.12.2024), відповідно до п. 1.2. якого предметом є юридичні послуги щодо вивчення та підготовки документів (в тому числі процесуальних), розробка правової позиції, необхідної для звернення до відповідного господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» про стягнення грошових коштів (суми попередньої оплати за товар у розмірі 18 220,21 грн, яка не була повернута, а також штрафів, пені, відсотків річних та ін.), а також представництво інтересів клієнта в рамках судового спору по цій справі.
Відповідно до п. 5.1. договору від 04.12.2024 винагорода, яка підлягає сплаті клієнтом за послуги, що надаються за цим договором, становить 21 000,00 грн. Зазначена у цьому пункті сума грошових коштів сплачується клієнтом одноразово єдиним платежем за домовленістю сторін на підставі рахунку, що виставляється адвокатом.
Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання зобов'язань (п. 10.1. договору від 04.12.2024).
03.02.2025 сторонами підписано звіт щодо обсягу та вартості витраченого ефективного часу адвоката та акт виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до яких адвокатом виконані такі роботи:
- зустріч з клієнтом, консультація клієнта стосовно ситуації, що виникла з ТОВ «Братіца Агро» за договором поставки (30 хв) 2100,00 грн;
- вчинення документів, необхідних для складання позовної заяви про стягнення з ТОВ «Братіца Агро» суми попередньої оплати за товар, підготовка позовної заяви, формування. Оформлення та подача пакету документів (позовної заяви про стягнення з ТОВ «Братіца Агро» суми попередньої оплати за товар з додатками) до Господарського суду Чернігівської області (4 год) 16800,00 грн;
- підготовка заяви про відмову від частини позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, подача цієї заяви до Господарського суду Чернігівської області (30 хв) 2100,00 грн. Всього 21000,00 грн.
Для оплати наданих послуг адвокатом виставлено ТОВ «Ромир-Трейд» рахунок №4 від 04.12.2024 на суму 21 000,00 грн, який оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №220820242234 від 05.12.2024.
Вищенаведені документи у сукупності підтверджують факт понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у справі на зазначену ним суму 21000,00 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що 07.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» (клієнт) та адвокатом Минець Олександром Васильовичем (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги (далі - договір від 07.01.2025), відповідно до п. 1.1 якого адвокат зобов'язується надавати клієнту юридичні послуги, в обсязі та на умовах, передбачених даним договором з метою здійснення правового забезпечення інтересів клієнта, а клієнт зобов'язується прийняти їх та провести своєчасну оплату.
Відповідно до п. п. 4.1. - 4.3. договору від 07.01.2025 вартість послуг адвоката становить: згідно з квитанцією. Оплата послуг адвоката здійснюється наступним чином: 100% суми договору сплачується протягом одного дня з моменту підписання даного договору, із розрахунку 2000,00 грн за годину.
Сторони зобов'язані підписати акт здачі-приймання послуг протягом двох днів з моменту передачі замовнику роботи, обумовленої п. 2.1 даного договору.
Відповідно до довідки - розрахунку про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату №1 від 07.01.2025, адвокату Минець О.В. підлягає до виплати 15000,00 грн за надання правової допомоги ТОВ «Братіца Агро», а саме: надання консультації з питань позовної заяви ТОВ «Ромир-Трейд» до ТОВ «Братіца Агро» про стягнення 18220,21 грн попередньої оплати та 36000,00 грн штрафу - 3 години;
- складання відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України ТОВ «Ромир-Трейд» до ТОВ «Братіца Агро» про стягнення 18220,21 грн попередньої оплати та 36000,00 грн штрафу - 5 годин;
- приймання участі в судових засіданнях при розгляді справи.
Сума у розмірі 15000,00 грн сплачена відповідачем адвокату готівкою із розрахунку 2000,00 грн за годину, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №01-01/25 від 07.01.2025.
Вищенаведені документи у сукупності підтверджують факт понесення відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу у справі на зазначену ним суму 15000,00 грн, яка встановлена у формі погодинної оплати.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи із принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268), від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Разом з тим суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 та Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі №913/50/22, від 09.04.2024 у справі № 910/11443/22, від 14.03.2024 у справі № 904/141/20.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформульовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
Сторони не скористалися правом подати заперечення щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, на переконання суду апеляційної інстанції, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
До того ж, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Апеляційний господарський суд при вирішенні заяви враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Проаналізувавши подані сторонами докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, установивши своєчасність подання заявниками заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу і доказів на підтвердження понесених витрат, врахувавши доведеність обставин надання адвокатами правової допомоги, а також результати перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що зазначені витрати позивача в розмірі 21000,00 грн та відповідача в розмірі 15000,00 грн відповідають критеріям реальності, розумності та співмірності, та є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Враховуючи закриття провадження в частині позовних вимог у зв'язку з задоволенням їх відповідачем після пред'явлення позову, відмову у задоволенні позовної заяви, задоволення апеляційної скарги, фактичний обсяг послуг, наданих адвокатами Кострич М.П. та Минець О.В. в суді першої інстанцій, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, господарський суд апеляційної інстанції із урахуванням вимог статей 123, 126, 129, ч. 3 ст 130 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяв про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та стягнути на користь ТОВ «Ромир-Трейд» витрати у розмірі 7140,00 грн, а на користь ТОВ «Братіца Агро» - витрати у розмірі 9900,00 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведені положення законодавства, встановлені обставини у справі, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню із прийняттям у справі нового рішення, яким прийняти відмову позивача від позову, закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення 18220,21 грн основного боргу, відмовити у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» про стягнення 36000,00 грн.
Згідно ч. 14 ст.129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати останнього на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/1128/24 задовольнити.
2. Прийняти відмову позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» від частини позовних вимог у справі №927/1128/24 щодо стягнення заборгованості у розмірі 18220,21 грн.
3. Закрити провадження в частині позовних вимог у справі №927/1128/24 щодо стягнення заборгованості у розмірі 18220,21 грн.
4. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/1128/24 скасувати.
5. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» про стягнення 36000,00 грн штрафу залишити без задоволення.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» (вул. Дружня, 24, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600, код 41217124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» (вул. Адміральська, 9/1, м. Миколаїв, 54001, код 41507739) 7140 (сім тисяч сто сорок) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромир-Трейд» (вул. Адміральська, 9/1, м. Миколаїв, 54001, код 41507739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіца Агро» (вул. Дружня, 24, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600, код 41217124) 9 900 (дев'ять тисяч дев'ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
8. Доручити Господарського суду Чернігівської області видати наказ на виконання даної постанови.
9. Матеріали справи № 927/1128/24 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко