27 серпня 2025 року
м. Київ
справа №320/35419/23
адміністративне провадження № К/990/34106/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №320/35419/23 за позовом Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,
Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Північного офісу Держаудитслужби від 01 вересня 2023 року №262610-13/6411-2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року, позов задоволено.
12 серпня 2025 року до Суду надійшла касаційна скарга Північного офісу Держаудитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №320/35419/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року N 1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Скаржник, посилаючись на підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначає, що суд першої інстанції відніс цю справу до категорії справ незначної складності та розглянув в порядку спрощеного позовного провадження помилково, оскільки позивачем оспорювалися невиконані ним пункти вимоги, якими встановлено фінансові порушення на загальну суму 27828059,75 грн, в тому числі фінансових порушень, що призвели до втрат на загальну суму 14427628, 40 грн (усунуто під час ревізії на суму 277976, 94 грн) та фінансових порушень, що призвели до втрат на суму 13400431, 35 грн.
Проте, як випливає з ухвали про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції не визначав цю справу як справу незначної складності, а розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Також з оскаржуваних судових рішень убачається, що позовна вимога позивача не містить безпосередньої вимоги про стягнення конкретної суми грошових коштів.
Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду.
Судом також установлено, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Північного офісу Держаудитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №320/35419/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська О.В. Кашпур М.І. Смокович