26 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 307/4848/24 пров. № А/857/33526/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Березюка Д.О.,
представника позивача Ціпле І.Ю.,
представника відповідача Олексія В.В.,
розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Бряник М.М.,
час ухвалення рішення - не вказано,
місце ухвалення рішення - м. Тячів,
дата складання повного тексту рішення - не вказано,
12 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просила скасувати постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 1713721 від 21.03.2024 за ч.1 ст. 121 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що на початку листопада 2024 року у неї арештували картковий рахунок, про вказаний арешт вона дізналася з СМС-повідомлення, яке надійшло на мобільний телефон та в якому було вказано, що ініціатором накладення арешту є органи Державної виконавчої служби. Після цього, 05.11.2024, відвідавши Тячівський районний відділ державної виконавчої служби та отримавши копію оскаржуваної постанови їй стало відомо, що підставою для блокування (арешту) карткового рахунку є постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1713721 від 21 березня 2024 року, прийнята поліцейським Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Юришинець В.В. Оскаржуваною постановою встановлено, що близько 19 год. 58 хв. ОСОБА_1 , керувала транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Тячів по вул. Шапошнікова, із непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушила п. 31.4.3 «в» Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП. Згідно вищевикладеної постанови на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. Вважає, що притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню. Просить, поновити строк оскарження постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності.
Ухвалою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення вказаних у даній ухвалі недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
18 листопада 2024 року позивач подала заяву про усунення недоліків, в якій зазначила, що оскаржувана постанова була складена відповідачем без її участі та відома.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, які беруть участь у справі.
На адресу Тячівського районного суду Закарпатської області надійшло клопотання від представника відповідача про залишення позову без розгляду. У клопотанні представник відповідача стверджує, що позивач знала про притягнення її до адміністративної відповідальності ще в момент складання та оголошення їй оскаржуваної постанови та не була позбавлена можливості звернутися з відповідним позовом до суду раніше, за таких обставин нею пропущено строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказав, що обізнаність позивача про оскаржувану постанову підтверджується відеозаписом, на якому відображено присутність позивача під час складання постанови. Окрім цього звертає увагу, що позивачу було відправлено копію даної постанови рекомендованим листом, а тому позивач мала право звернутися з позовом раніше. Посилання позивача в позовній заяві про поновлення строку на той факт, що про порушення своїх прав вона дізналася лише 05.11.2024, після перебування у Тячівському районному відділі ДВС, де їй стало відомо, що підставою для блокування карткового рахунку являється постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1713721 від 21.03.2024, вважає таким, що не може бути підтвердженням факту пропуску строку оскарження. Звертає увагу, що будь-яких доказів наявності об'єктивних причин, що перешкоджали своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, позивачем не надано, а тому просить адміністративний позов залишити без розгляду на підставі ч.4 ст. 123 КАС України.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2024 року клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Отже, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду законодавець пов'язує з днем, вручення такого рішення (постанови). з огляду на значну тривалість часу, який минув з дати постановлення оскаржуваної постанови та який становить понад вісім місяців, суд не може залишити поза увагою встановлені під час розгляду справи, обставини. Так, судом першої інстанції встановлено, що постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2024 у справі №307/1246/24, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122-2 КУпАП. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження ОСОБА_1 про те, що про оскаржувану постанову вона дізналася лише 05.11.2024, не знайшли свого підтвердження. Будь-яких причин, що об'єктивно, всупереч волі позивачки перешкоджали їй вчасно звернутися до суду з адміністративним позовом, нею не наведено, і матеріали справи не свідчать про наявність таких. При цьому підстави вказані позивачем у позовній заяві з посилання на арешт карткових рахунків та те, що позивач дізналася про накладення адміністративного стягнення від працівників Тячівського відділу державної виконавчої служби, не свідчать про поважність пропуску нею строку звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду. Зокрема, зазначає, що звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1713721 лише після блокування її рахунку, тобто поза межами 10-денного строку на оскарження такої постанови, встановленого статтею 286 КАС України, оскільки про таку постанову не було їй нічого відомо. Вказує, що оскаржувану постанову винесено її без її участі та відома. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не досліджував обставин складення та вручення оскаржуваної постанови, не витребував і не та не пересвідчився, чи дійсно вона підписувала оскаржувану постанову та що така їй вручалась, хоча саме на ці обставини вона покликалась стверджуючи про поважність причин пропуску встановленого законом строку.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Вказує, що позивач була присутня під час складення оскаржуваної постанови, що підтверджується відеозаписом.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, у своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до пункту 8 частини 1 статіт 240 КАС України.
Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею 286 КАС України.
Відповідно до ч. 2 статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Тобто, вказаною нормою законодавець визначив десятиденний строк звернення до суду з адміністративним позовом з дня ухвалення відповідного рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
В обґрунтування висновків про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
При цьому, слід враховувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З матеріалів справи слідує, що звертаючись до суду з адміністративним позовом позивач заявляла клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначила обставини, з якими пов'язує поважність причин пропуску строку звернення до суду. Зокрема, вказала, що отримала оскаржувану постанову серії ЕНА №1713721 від 21 березня 2024 року лише 05.11.2024, відвідавши Тячівський районний відділ державної виконавчої служби. Зазначала, що оскаржувану постанову винесено її без її участі та відома, факт її отримання не підтверджується жодними доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без розгляду не з'ясував, не дослідив та не дав правової оцінки вказаним обставинам та, відповідно, не навів у своєму рішенні будь-якого обґрунтування неприйняття доводів позивача, а обмежився лише посиланням, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення з даним позовом до суду не можуть бути визнані поважними.
Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що позивач особисто була присутня в судовому засіданні 16.04.2024 під час розгляду № 307/1246/24 та надавала пояснення, що підтверджує те, що їй було відомо про постанову серії ЕНА №1713721 від 21 березня 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту вказаної постанови слідує, що у справі № 307/1246/24 Тячівським районним судом розглядався протокол про адміністративне правопорушення, який було складено відносно ОСОБА_1 за обставинами події, яка мала місце 21.03.2024 о 19 годині 38 хвилин в м. Тячів по вул. Шапошнікова, тобто в день постановлення оскаржуваної постанови у цій адміністративній справі серії ЕНА №1713721 від 21.03.2024 о 20 год. 04 хв.
Однак, вказана постанова у справі № 307/1246/24 стосується адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, така постанова суду жодним чином не підтверджує факту вручення ОСОБА_1 постанови серії ЕНА №1713721 від 21 березня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП.
Крім того, в наявній в матеріалах справи копії постанови серії ЕНА №1713721 від 21 березня 2024 року в графі «Підпис особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, запис про відмову від підпису або отримання копії постанови» відсутній будь-який підпис (а.с.8).
Суд апеляційної інстанції критично оцінює наведені відповідачем доводи щодо надіслання позивачу копії оскаржуваної постанови, оскільки останній зазначає про направлення позивачу оскаржуваної постанови 12.01.2023, що передує даті винесення цієї постанови 21.03.2024.
Також необгрунтованими є посилання відповідача на відеозапис від 21 березня 2024 року, оскільки на такому відеозапису не зафіксовано факту прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Згідно із ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Проте, постанова серії ЕНА №1713721 від 21 березня 2024 року позивачу не була вручена та у 3-денний строк не була направлена по пошті. Вищевказану постанову, що не спростовано відповідачем, отримано позивачем лише 05.11.2024.
Таким чином, у даному випадку, строк оскарження вказаної постанови необхідно обчислюватися з дати її отримання, тобто з 05 листопада 2024 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції не з'ясував, не дослідив і не встановив фактичних обставин, за яких позивач своєчасно не реалізував своє право на звернення до суду з даним позовом, і не надав їм належної оцінки, а наведені відповідачем обставини жодним чином не підтверджують факт вручення позивачу оскаржуваної постанови.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 320, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 307/4848/24 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у справі № 307/4848/24 в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. за наступними реквізитами «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача; код класифікації доходів бюджету 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін