Справа № 759/26107/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9956/2025
26 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Сіміча Миколи Олександровича в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року у складі судді Твердохліб Ю.О.,
у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У грудні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») звернулося в суд із позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 10004384141 від 04 вересня 2021 року в загальному розмірі 34 422 грн 53 коп та понесені судові витрати.
Позов обґрунтовано тим 04 вересня 2021 року за власного волевиявлення, із повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, з використанням сервісу оnlіnе-кредитування https://cashberry.com.ua/, відповідач подав Заявку на отримання кредиту.
Дана заява № 10004384141 від 04 вересня 2021 року знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб - сайті ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС». Електронний підпис накладено одноразовим ідентифікатором відповідача. Оскільки ним було обрано один із вищеперерахованих варіантів підписання Договору, тим самим підтверджено прийняття умов Договору про надання споживчого кредиту № 10004384141 від 04 вересня 2021 року.
04 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 10004384141, відповідно до якого відповідачу були перераховані кредитні кошти на банківську картку в сумі 8 900 грн.
ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» виконав свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту належним чином, у той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 556/ФК-22, відповідно до якого право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 10004384141 від 04 вересня 2021 року, укладеного між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та відповідачем перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Станом на дату звернення до суду з даним позовом, за договором про надання споживчого кредиту виникла заборгованість у розмірі 34 422 грн 53 коп, з яких 8 900 грн - заборгованість за тілом кредиту, 25 522 грн 53 коп - сума заборгованості за відсотками.
У зв'язку з вищевказаним позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року позов ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до укладеного договору про надання споживчого кредиту відповідачу 04 вересня 2021 року були перераховані кошти в сумі 8 900 грн на банківську картку № НОМЕР_1 .
Вказує, що перерахунок було здійснено на підставі п. 2.1. договору кредитної лінії № 81958 від 05 серпня 2021 року укладеного з ОСОБА_1 у безготівковій формі за реквізитами наданими позичальником кредитодавцю.
Зазначає, що факт перерахування коштів підтверджується листом АТ "ПУМБ" в рамках співпраці з ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» за № КНО-/55 від 08 серпня 2024 року та витягом з додатку до нього.
Крім того скаржник звертає увагу й на те, що йому невідомий повний номер картки відповідача, оскільки він вводився останнім та автоматично є зашифрованим і зберігається в самій платіжній системі, через яку здійснюються платежі і ні позивач, ні первісний кредитор не мають доступу до транзакцій по картковому рахунку відповідача, бо є фінансовими, а не банківськими установами.
Також вказує, що саме відповідач має можливість надати виписку за картковим рахунком № НОМЕР_1 й спростувати чи підтвердити зарахування коштів 04 вересня 2021 року в сумі 8 900 грн.
Заявлено окрім іншого в апеляційній скарзі позивачем також клопотання про витребування доказів із АТ «Перший Український Міжнародний Банк». Між тим ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року про відкриття апеляційного провадження відмовлено у задоволенні вказаного клопотання з підстав невідповідності вимогам ст. 84 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року залишено без розгляду ідентичне за змістом клопотання про витребування доказів подане позивачем, у якому уже було відмовлено.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зі справи вбачається, що 05 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» укладено договір кредитної лінії № 81958 (а.с. 33-38).
04 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» підписано спеціальні умови № 10004384141 до договору кредитної лінії № 81958 від 05 серпня 2021 року (а.с. 32-33).
Згідно п. 1.1. Спеціальних умов кредитодавець надає позичальникові кредит на наступних умовах: сума кредиту - 8 900 грн, первинний строк кредиту - 30 календарних днів, процентна стака - 1,37 відсотків день, базова процентна ставка - 2,37 відсотків в день.
Відповідно до пункту 2.1 договору кредит підлягає перерахунку на картковий рахунок позичальника.
Пунктом 1.6 договору визначена орієнтовна реальна процентна ставка на дату укладання цього договору складає 4742,93% річних, процентна ставка 1,14 % день.
05 вересня 2022 року укладено договір факторингу №556/ФК-22, згідно якого ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» відступило право вимоги за кредитним договором № 81958 від 05 серпня 2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (а.с. 40-44).
Наказом № 15-04-2024-1 від 15 квітня 2024 року ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» змінено найменування та скорочене найменування на ТОВ "КОМПАНІ ІНВЕСТ ФІНАНС" (а.с. 54).
Отже, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Згідно листа АТ "ПУМБ", долученого до матеріалів справи № КНО-/55 від 02 серпня 2024 року АТ "ПУМБ" підтверджує зарахування коштів згідно додатку до цього листа, а саме 04 вересня 2021 року на картку НОМЕР_1 на суму 8 900 грн (а.с. 46-47).
Відповідно до долученого позивачем розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №10004384141 від 04 вересня 2021 року вбачається, що станом на 03 січня 2022 року заборгованість становить 34 422 грн 53 коп (а.с. 26).
Також, 30 жовтня 2023 року вих. № 3148214194-АВ представником позивача на адресу відповідача було направлена досудова вимога, відповідно до якої останнього було повідомлено про відступлення прав вимоги згідно умов Договору факторингу 05 вересня 2022 року відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № 10004384141 від 04 вересня 2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та запропоновано сплатити дану заборгованість (а.с. 49).
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 кредиту, в тому числі і шляхом перерахування відповідної суми коштів на його картковий рахунок, зокрема, платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо. Також ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надано виписки з особового рахунку по кредитному договору.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Правилами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що договір кредитної лінії та спеціальні умови до нього підписано відповідачем з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, вказаний кредитний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
За таких обставин, по кредитному договору, укладеному з ОСОБА_1 , у письмовій формі було досягнуто згоду з істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження№ 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21.
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів.
При цьому ОСОБА_1 не спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
На переконання колегії суддів, доданими до позову документами, зокрема, копією електронного кредитного договору, електронної оферти (пропозиції укласти електронний договір), інформаційної довідки про перерахування кредитних коштів, підтверджуються існування між сторонами кредитних відносин.
Доказів того, що договір був укладений не відповідачем, враховуючи, що в даному договорі наявні персональні його персональні дані, такі як серія паспорта, дата його видачі, РНОКПП, суду не надано.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що застосування норм права, оцінка доказів є прерогативою суду. В цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатися відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, а не лише виключно випискою з особового рахунка позичальника.
При цьому суд зобов'язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244св18).
Суд першої інстанції зазначених вимог не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 34 422 грн 53 коп, з яких 8 900 грн - заборгованість за тілом кредиту, 25 522 грн 53 коп - сума заборгованості за відсотками.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп (а.с 63).
За подачу апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп (а.с. 109).
За статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 6 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції до позовної заяви було долучено: договір про надання правничої допомоги № 42649746 від 01 квітня 2024 року, додаткову угоду № 10004384141 від 16 вересня 2024 року, копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 16 вересня 2024 року, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 6 000 грн (правовий аналіз обставин спірних правовідносин - 2 250 грн, складання позовної заяви - 3 000 грн, формування додатків до позовної заяви - 750 грн ).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
Разом з тим, сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій.
Зважаючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій в сумі 6 056 грн, а також витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 6 000 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Сіміча Миколи Олександровича в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1) заборгованість за кредитним договором № № 10004384141 від 04 вересня 2021 року в загальному розмірі 34 422 грн 53 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1) 6 056 грнсудового збору та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 6 000 грн в суді першої інстанції, що разом складає 12 056 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: