справа №380/11624/25
27 серпня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 НГУ), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , яка вважається такою, яка була захоплена у полон з 27.03.2022, законному представнику її дітей - ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в повному обсязі за період з 27.03.2022 по 18.04.2025;
- зобов'язати відповідача виплатити 50% грошового забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 за період з 19.04.2025 по червень 2025 року;
- зобов'язати відповідача в подальшому здійснювати виплати 50% розміру грошового забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до настання обставин, передбачених п. 6 Постанови КМУ № 884, включно до дня звільнення ОСОБА_2 із полону.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона є законним представником (піклувальником) неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та законним представником (опікуном) малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є дітьми її рідної полоненої сестри, військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України старшого солдата ОСОБА_2 , яка відповідно до наказу командира відповідача від 22.11.2022 № 277мтд уважається такою, яка була захоплена у полон з 27.03.2022 у місті Маріуполь. Вказує, що у період з грудня 2022 року по листопад 2024 вона як законний представник в інтересах дітей, в порядку, передбаченому п. 4 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 (далі - Постанова КМУ № 884), на підставі ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) неодноразово зверталась до відповідача із заявою про виплату грошового забезпечення полоненої ОСОБА_2 . Зауважує, що протягом 2022- 2024 років отримувала відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з тим, що таке грошове забезпечення не може бути виплачене позивачу як сестрі або як законному представнику (опікуну і піклувальнику) дітей, оскільки її сестра перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 . Після набрання законної сили постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 і від 14 травня 2024 р. № 550» та повторного звернення позивача щодо виплати - відповідач не надавав відповіді.
З приводу відмови відповідача у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з тим, що захоплена у полон військовослужбовець ОСОБА_2 перебуває у шлюбі, то позивач акцентує увагу, що військова частина тлумачить «відсутність» у п. 7 Постанови КМУ № 884 лише як юридичний статус подружжя. На думку позивача, таке вузьке і буквальне тлумачення не відповідає правовій природі поняття «відсутність» у цьому контексті, оскільки Постанова КМУ № 884 спрямована на забезпечення неперервності виплат у ситуаціях, коли сам військовослужбовець або його/її найближчі родичі не можуть реалізувати свої права особисто. Також вказує, що останнім відомим місцем проживання ОСОБА_5 є тимчасово окупована територія України, він має статус безвісно зниклого за особливих обставин, не бере участі у вихованні дітей, не здійснює обов'язків щодо дітей, що підтверджується рішенням про встановлення опіки та піклування над дітьми. Зазначає, що це свідчить як про фактичну, так і про юридичну відсутність батька в розумінні Постанови КМУ № 884 та статті 43 Цивільного кодексу України.
Позивач, вважаючи протиправною поведінку відповідача щодо не виплати грошового забезпечення їй як законному представнику дітей захопленого у полон військовослужбовця ОСОБА_2 в розмірі 100% за період з 27.03.2022 по 19.04.2025 включно, а з 19.05.2025 по теперішній час у розмірі 50% від грошового забезпечення, звернулася до суду з цим позовом.
Відповідач позову не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 НГУ, яка видана на старшого солдата ОСОБА_2 (полонену), до розділу «сімейний стан» особової справи зазначено, що старший солдат ОСОБА_2 - перебуває в шлюбі, та має чоловіка ОСОБА_5 , 1982 року народження, син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька: ОСОБА_4 , 2012 року народження, батько: ОСОБА_6 , помер у 2015 році, мати: ОСОБА_7 , 1967 року народження. Факт перебування в шлюбі ОСОБА_2 підтверджується і наданою позивачкою копією свідоцтва про шлюб, а тому, як зауважує відповідач, визнається сторонами по справі.
Зазначає, що на момент відмови у задоволенні заяв позивача в період до 01.02.2025 ОСОБА_5 , як чоловік полоненої, має першочергове право на отримання грошового забезпечення. Натомість, позивач мала б це право як законний представник неповнолітніх дітей військовослужбовця лише у разі розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 або визнання його неукладеним, а також у разі письмової відмови ОСОБА_5 від виплат на корить своїх дітей. Однак доказів щодо наявності таких фактів на момент розгляду заяви позивачки, як повідомляє відповідач, останньою не було надано. У зв'язку з цим, на заяву позивачки від 24.01.2023, яка надійшла на адресу військової частини 30.01.2023 та зареєстрована за № 203, а також заяву позивачки від 22.05.2023, яка надійшла 29.05.2023 та зареєстрована за № Б- 1770, їй було повідомлено про відсутність підстав для виплати грошового забезпечення полоненої ОСОБА_2 , оскільки таке право було тільки у її чоловіка ОСОБА_5 . З цих підстав вважає позовні вимоги в частині визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 НГУ та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 НГУ виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в повному обсязі за період з 27.03.2022 по 18.04.2025 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню
У зв'язку зі змінами в Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884, які застосовуються з 01.02.2025, наказом командира військової частини від 09.06.2025 № 1348 було призначено виплату грошового забезпечення членам сім'ї старшого солдата ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_1 як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 - у розмірі 1/8 частини грошового забезпечення на кожну дитину. Відповідач вважає, що позовні вимоги в частині виплати решти 25% за період після 19.04.2025 є необґрунтованими, оскільки на ці частки мають право інші члени сім'ї - по 1/8 кожний, а саме: чоловік полоненої ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , а також мати - ОСОБА_7 , 1967 року народження, а позивачка, всупереч вимогам чинного законодавства, намагається домогтися перерозподілу часток грошового забезпечення на свою користь. Просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач, не погоджуючись із відповідачем, подала до суду відповідь на відзив, в якій щодо аргументів, наведених у відзиві, заперечила. Вважає, що відповідач недостатньо дослідив питання наявності/відсутності чоловіка захопленої у полон ОСОБА_2 , а тому помилково ототожнив поняття наявності зареєстрованого шлюбу із поняттям фізичної наявності чоловіка та можливості реалізації таким своїх прав.
На думку позивача, термін «відсутності» в контексті Постанови КМУ № 884 в редакції, яка діяла до 01.02.2025, має більш ширше поняття. Так, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, яка прийнята резолюцією № 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року та ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Поняття «відсутності» дружини/чоловіка у контексті Постанови КМУ № 884 - законодавчо прямо не визначене. Термін «відсутності» у контексті п. 7 Постанови КМУ № 884 є оціночним і повинен тлумачитися не формально (наявність свідоцтва про шлюб), а фактично - як відсутність фізичної, юридичної або функціональної присутності особи в житті дитини.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких навів такі аргументи. Вважає, що в/ч НОМЕР_1 НГУ як суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах, вправі використовувати розширювальне тлумачення лише за тієї умови, що це прямо передбачено відповідним нормативно-правовим актом. Проте норми Постанови КМУ № 884 (в редакції, що діяла до 01.02.2025) не передбачають можливості визначати наявність членів сім'ї військовослужбовця за своїм розсудом, встановлюючи чітку черговість осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення: в першу чергу чоловік або дружина; за відсутності чоловіка (дружини), в другу чергу - законні представників дітей та утриманці, за відсутності чоловіка (дружини) та дітей, в третю чергу - батьки. Звертає увагу, що спір стосується не певної соціальної виплати, яка гарантується та виплачується державою, а власності громадянки України ОСОБА_2 у вигляді належних їй грошових коштів (грошового забезпечення). Окрім того зауважує, що ОСОБА_5 має право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 згідно з вимогами Постанови КМУ № 884, яка діяла до 01.02.2025, саме як особа, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі з військовослужбовцем, а не як батько її дітей. Вважає, що позбавлення батьківських прав, рівно як і взагалі відсутність прав щодо дітей (наприклад, якби чоловік не був батьком дітей взагалі), жодним чином не впливають на статус другого з подружжя. На думку відповідача, позивач не надала доказів того, що ОСОБА_5 втратив право на отримання грошового забезпечення полоненої ОСОБА_2 , а тому не підтвердила жодним чином виникнення права на спірне грошове забезпечення у дітей ОСОБА_2 .
Ухвалою судді від 11.06.2024 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.
Вимоги ухвали позивачем виконано.
Ухвалою суду від 16.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач 02.07.2025 (вх. № 54649) подав відзив на позовну заяву.
Позивач 10.07.2025 (вх. № 56871) подав відповідь на відзив.
Відповідач 15.07.2025 (вх. № 58136) подав заперечення на відповідь на відзив.
Позивач 07.08.2025 (вх. № 64472) подав клопотання про долучення доказів.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 22.07.2006, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрували шлюб 22.07.2006 у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 22.07.2006 зроблено відповідний актовий запис за № 600. Прізвище ОСОБА_8 після реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 .
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 27.09.2007, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Іллічівського району Донецької області України, і є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , про що Іллічівським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області в Книзі реєстрації народжень 27.09.2007 зроблено відповідний актовий запис за № 650.
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 19.12.2012, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Маріуполь Іллічівського району Донецької області України є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , про що Іллічівським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 19.12.2012 складено відповідний актовий запис за № 1072.
На підставі п. 10 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.11.2022 № 277мтд, діловода стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку) старшого солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка рахувалася як зникла безвісти з 27 березня 2022 року (наказ командира частини від 27.11.2022 № 369) наказано вважати такою, що захоплена в полон.
З довідок Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації від 14.10.2022 № 1315-5002236688, № 1315-5002236402, № 1315-500-2236624 встановлено, що позивача ОСОБА_1 та дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 взято на облік як внутрішньо переміщених осіб, їх фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
Виконавчий комітет Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області 20.12.2022 прийняв рішення № 1548 «Про надання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 статусу дітей, позбавлених батьківського піклування».
Рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області № 1549 від 20.12.2022 «Про призначення ОСОБА_10 піклувальником над ОСОБА_3 та опікуном над ОСОБА_4 », рідну тітку зазначених дітей призначено їх опікуном та піклувальником.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області від 28.03.2023 № 1732 «Про внесення змін у рішення виконавчого комітету Золочівської міської ради від 20.12.2022 № 1549», у зв'язку із виявленою опискою у тексті зазначеного рішення, вирішено внести зміни у рішення виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області від 20.12.2022 № 1549 «Про призначення ОСОБА_10 піклувальником над ОСОБА_3 та опікуном над ОСОБА_4 », замінивши у тексті рішення прізвище « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ».
Із висновку комісії з питань захисту прав дитини Золочівської міської ради від 28.11.2024 № 147 «Про доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » встановлено, що матір дітей - ОСОБА_2 , на початку війни була захоплена в полон. Батько дітей - ОСОБА_5 , зі слів дітей та інших членів родини, перебуває на тимчасово окупованій території (с. Бердянське Донецької області), зв'язку з дітьми не підтримує. ОСОБА_1 є рідною тіткою дітей, разом з племінниками, матір'ю (бабусею дітей) ОСОБА_7 та своєю сім'єю евакуювались з району проведення бойових дій та з 01.09.2022 проживають у м. Золочеві, в орендованому помешканні. Усі члени родини мають статус внутрішньо переміщених осіб. З перших днів війни батько дітей ОСОБА_5 привіз дітей до бабусі ОСОБА_7 і жив в своє задоволення., залишивши їх в м. Маріуполь у лютому 2022 року. З тих пір не підтримує ні морально, ні матеріально, не телефонує, не цікавиться їхнім життям. Через знайомих з його місця проживання вдалось дізнатись, що ОСОБА_5 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, бродяжить. Комісія вирішила визнати за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області від 28.11.2024 № 2864 затверджено вищезазначений висновок комісії з питань захисту прав дитини Золочівської міської ради від 28.11.2024 № 147.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області 21.07.2025 у справі № 445/858/25 (провадження № 2/445/729/25) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Комісія з захисту прав дитини Золочівської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено. Позбавлено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; вирішено стягувати кожного місяця з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з наступною індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 10.04.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
Позивач зверталася 24.01.2023, 22.05.2023 та 24.04.2025 до командира в/ч НОМЕР_1 НГУ із заявами та необхідним пакетом документів про виплату грошового забезпечення відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та на підставі постанови КМУ від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» як законний представник неповнолітніх дітей захопленої в полон військовослужбовця ОСОБА_2 .
Відповідач надав відповіді на вказані заяви 03.02.2023 № 40/57/12-872 та 12.06.2023 № 40/57/12-5077, в яких повідомив про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з тим, що таке грошове забезпечення не може бути виплачене позивачці як сестрі або як законному представнику (опікуну і піклувальнику) дітей, оскільки її сестра перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 .
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з'єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_7 » від 09.06.2025 № 1348 «Про виплату задепонованого грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців», наказано здійснити виплату задепонованого грошового забезпечення за лютий-травень 2025 року військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_2 , яка перебуває у розпорядженні командира військової частини та вважається захопленою в полон з 22 квітня 2022 року, законному представнику неповнолітньої дитини ( ОСОБА_3 , 2007 року народження) - ОСОБА_1 1988 року народження, РНОКПП НОМЕР_5 у розмірі 1/8 (однієї восьмої) частки грошового забезпечення, законному представнику неповнолітньої дитини ( ОСОБА_4 , 2012 року народження) - ОСОБА_1 , 1988 року народження, РНОКПП НОМЕР_5 у розмірі 1/8 (однієї восьмої) частки грошового забезпечення.
Позивач, вважаючи протиправною поведінку відповідача щодо не виплати грошового забезпечення їй як законному представнику дітей захопленого у полон військовослужбовця ОСОБА_2 в розмірі 100% за період з 27.03.2022 по 19.04.2025 включно, а з 19.05.2025 по червень 2025 року у розмірі 50% від грошового забезпечення, звернулася до суду з цим позовом.
При вирішенні спору, суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 2232-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Пунктом 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
У правовідносинах, що склалися, підлягає з'ясуванню питання того, чи має позивач ОСОБА_1 як законний представник (опікун і піклувальник) неповнолітніх дітей військовослужбовця ОСОБА_2 , захопленої в полон, право на виплату грошового забезпечення останньої в розмірі 100% за період з 27.03.2022 по 19.04.2025 включно, а з 19.05.2025 по червень 2025 року у розмірі 50% від грошове забезпечення.
За змістом пунктів першого-четвертого статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ (у редакції від 23.12.2022, чинній станом на 24.01.2023 - дату звернення позивача із первинною заявою про виплату грошового забезпечення) установлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції від 30.11.2016 до 02.02.2024, та від 02.02.2024 до 19.04.2025).
Відповідно до п. 1 Порядку № 884, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до вимог пунктів 5, 6 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):
до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
За змістом абз. 1 п. 7 Порядку № 884 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - звернення позивачки із заявою від 03.02.2023 № 40/57/12-872) виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Судом установлено та не є спірним у цій справі той факт, що на підставі п. 10 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.11.2022 № 277мтд, військовослужбовця - діловода стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку) старшого солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка рахувалася як зникла безвісти, з 27 березня 2022 року (наказ командира частини від 27.11.2022 № 369) вважається такою, що захоплена в полон.
Також обома сторона визнано факт того, що на підставі рішення виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області № 1549 від 20.12.2022 «Про призначення ОСОБА_10 піклувальником над ОСОБА_3 та опікуном над ОСОБА_4 » та рішення виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області від 28.03.2023 № 1732 «Про внесення змін у рішення виконавчого комітету Золочівської міської ради від 20.12.2022 № 1549», ОСОБА_1 є законним представником (піклувальником) неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та законним представником (опікуном) малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які доводяться їй племінниками.
У матеріалах справи містяться також рішення 03.02.2023 № 40/57/12-872 та 12.06.2023 № 40/57/12-5077 про відмову у виплаті грошового забезпечення позивачу як законному представнику неповнолітніх дітей військовослужбовця, захопленого в полон - ОСОБА_2 , оскільки така перебуває у зареєстрованому шлюбі та має чоловіка.
Аналіз норм пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.
У зв'язку з цим підлягає з'ясуванню значення сполучення, вжитого в абз. 1 п. 7 Порядку № 884 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - звернення позивача із заявою від 03.02.2023 № 40/57/12-872) «а в разі її (його) відсутності» (дружини/чоловіка), і яке є оціночним.
Відповідно до частини 1 статті 21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Як встановив суд із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 22.07.2006, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрували шлюб 22.07.2006 у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 22.07.2006 зроблено відповідний актовий запис за № 600. Прізвище ОСОБА_8 після реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 .
Згідно із частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Отже, можна стверджувати, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 станом як на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи, перебувають у шлюбі і мають юридичний статус подружжя.
Суд не бере до уваги твердження позивача, що ОСОБА_5 має статус безвісно зниклого за особливих обставин, керуючись при цьому таким.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України факт визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється у судовому порядку, і підтверджується судовим рішенням.
Доказів на підтвердження того, ОСОБА_5 має статус безвісно зниклого за особливих обставин позивач не дав, рівно як і таких не було здобуто судом.
Водночас суд стверджує, що пункт 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, та пункт 6 статті 9 Закону № 2011-XII необхідно розглядати через призму такого суб'єкта як «сім'я військовослужбовця», а не лише одного із подружжя.
Саме тому, на думку суду, не можна трактувати поняття наявності або відсутності чоловіка в розумінні пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII та абз. 1 пункту 7 Порядку № 884 виключно за юридичними ознаками, з огляду на підстави, через які приймались зазначені норми.
Суд погоджується, що вказані норми спрямовані на забезпечення неперервності виплат у ситуації, коли військовослужбовець або його/її члени сім'ї не можуть реалізувати права особисто.
Одним із випадків реалізації права на отримання грошового забезпечення є закріплений у статті 180 Сімейного кодексу України обов'язок батьків утримувати дитину. Кабінет Міністрів України, вказуючи дружину (чоловіка) як отримувача грошового забезпечення першої черги в абз. 1 пункту 7 Порядку № 884, очевидно, що керувався обов'язком, встановленим статтею 180 Сімейного кодексу України.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, яка прийнята резолюцією № 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 та ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У правовідносинах, що склалися, суд застосовує принцип якнайкращих інтересів дитини, який є пріоритетним в інституті сім'ї.
В національному законодавстві, зокрема у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ, міститься таке визначення: забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Згідно із вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку: по-перше, збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною для дитини або явно неблагополучною; по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015, заява № 10383/09).
Відповідно статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 згаданого Кодексу.
Як встановив суд із висновку комісії з питань захисту прав дитини Золочівської міської ради від 28.11.2024 № 147 «Про доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » встановлено, що матір дітей - ОСОБА_2 , на початку війни була захоплена в полон. Батько дітей - ОСОБА_5 , зі слів дітей та інших членів родини, перебуває на тимчасово окупованій території (с. Бердянське Донецької області), зв'язку з дітьми не підтримує. ОСОБА_1 є рідною тіткою дітей, разом з племінниками, матір'ю (бабусею дітей) ОСОБА_7 та своєю сім'єю евакуювались з району проведення бойових дій та з 01.09.2022 проживають у м. Золочеві, в орендованому помешканні. Усі члени родини мають статус внутрішньо переміщених осіб. З перших днів війни батько дітей ОСОБА_5 привіз дітей до бабусі ОСОБА_7 і жив в своє задоволення, залишивши їх в м. Маріуполь у лютому 2022 року. З тих пір не підтримує ні морально, ні матеріально, не телефонує, не цікавиться їхнім життям. Через знайомих з його місця проживання вдалось дізнатись, що ОСОБА_5 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, бродяжить. Комісія вирішила визнати за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області від 28.11.2024 № 2864 затверджено вищезазначений висновок комісії з питань захисту прав дитини Золочівської міської ради від 28.11.2024 № 147.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області 21.07.2025 у справі № 445/858/25 (провадження № 2/445/729/25) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Комісія з захисту прав дитини Золочівської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено. Позбавлено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; вирішено стягувати кожного місяця з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з наступною індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 10.04.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
Наведені обставини в сукупності свідчать про фактичну відсутність ОСОБА_5 в житті дітей, доведеність ухилення його як батька від виконання батьківських обов'язків в ситуації, коли він залишився єдиним із подружжя.
Отже, абзац 1 п. 7 Порядку № 884 та пункт 6 статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в сукупності із встановленими обставинами справи, передбачає можливість отримати виплату грошового забезпечення законному представнику (опікунам, піклувальникам) неповнолітніх дітей за відсутності чоловіка дружини-військовослужбовця, захопленої в полон, не тільки в тлумаченні зареєстрованого і не розірваного шлюбу, а й фактичної відсутності чоловіка як члена сім'ї.
У практиці адміністративного судочинства можна побачити приклади застосування принципу in dubio pro tributario (пріоритет із найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права), який запозичено з кримінального судочинства та загальноприйнято розуміти так: у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів, або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаєминах із державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 242 КАС України суд враховує при розгляді цієї справи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сфоромваний у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 про те, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 442/456/17, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей Суд при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Сукупність викладеного зумовлює висновок суду про наявність права на виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , яка вважається такою, яка була захоплена у полон з 27.03.2022, у законного представника (опікун і піклувальник) її неповнолітніх дітей - ОСОБА_1 , в розмірі 100% та протиправність дій відповідача щодо не виплати такого.
Щодо періоду, за який належить зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в розмірі 100% грошового забезпечення військовослужбовця, то позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача виплатити грошове забезпечення в повному обсязі за період з 27.03.2022 по 31.01.2025 включно.
При цьому суд виходить з того, що Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 08.10.2024 № 3995-IX внесено зміни до пункту шостого статті 9 Закону № 2011-ХІІ. Вказані зміни набули чинності 01 лютого 2025 року.
Оскільки відповідач протиправно ухилився від виплати грошового забезпечення, передбаченого абз. 1 п. 7 Порядку № 884 та пункт 6 статті 9 Закону № 2011-XII, тому у спірному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання відповідача виплатити зазначене грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній з 01 лютого 2025 року) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
Відповідні зміни також були внесені і постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 449, вона набирала чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 лютого 2025 року.
Тобто, у зв'язку із змінами законодавства, яке регулює спірні правовідносини, з 01 лютого 2025 року правом на отримання 50 відсотків грошового забезпечення рівними частками, у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону можуть скористатися одночасно особи, які чітко визначені: дружина (чоловік), законні представники малолітніх (неповнолітніх) дітей, діти з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законні представникам, батьки військовослужбовця.
В ході судового розгляду судом встановлено, що командиром військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з'єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_7 » 09.06.2025 видано наказ № 1348 «Про виплату задепонованого грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців» , згідно з яким наказано здійснити виплату задепонованого грошового забезпечення за лютий-травень 2025 року військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_2 , яка перебуває у розпорядженні командира військової частини та вважається захопленою в полон з 22 квітня 2022 року, законному представнику неповнолітньої дитини ( ОСОБА_3 , 2007 року народження) - ОСОБА_1 , 1988 року народження, РНОКПП НОМЕР_5 у розмірі 1/8 (однієї восьмої) частки грошового забезпечення, законному представнику неповнолітньої дитини ( ОСОБА_4 , 2012 року народження) - ОСОБА_1 , 1988 року народження, РНОКПП НОМЕР_5 у розмірі 1/8 (однієї восьмої) частки грошового забезпечення.
Суд вважає обґрунтованими аргументи відповідача, що частка 1/8 із грошового забезпечення на кожну дитину визначена правомірно, оскільки на частку грошового забезпечення ОСОБА_2 мають право також чоловік ОСОБА_5 та мати ОСОБА_7 у розмірі по 1/8 кожен, а інші частка у розмірі 4/8 залишається задепонованою за самою ОСОБА_2 .
Із встановлених обставин суд висновує про безпідставність позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити 50% (п'ятдесят відсотків) грошового забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 за період з 19.04.2025 по червень 2025 року.
Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача в подальшому здійснювати виплати 50% (п'ятдесяти відсотків) розміру грошового забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до настання обставин, передбачених пунктом 6 Постанови № 884, включно до дня звільнення ОСОБА_2 із полону, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного можна зробити висновок, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищезазначене, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Рішення суду не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). Заявлені позовні вимоги спрямовані на майбутнє, відповідно не можуть бути задоволені вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено в майбутньому.
Отже, суд дійшов висновку, що задоволення позову частині зобов'язання відповідача в подальшому здійснювати виплати 50% (п'ятдесяти відсотків) розміру грошового забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до настання обставин, передбачених пунктом 6 Постанови № 884, включно до дня звільнення ОСОБА_2 , буде свідчити про вирішення спору на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому у задоволенні позивних вимог в цій частині відмовляє.
Суд зауважує, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем вказаний обов'язок щодо доказування правомірності своєї поведінки виконано лише частково.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, суд дійшов висновку, що не виплата грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , яка вважається такою, що захоплена у полон з 27.03.2022, законному представнику її дітей - ОСОБА_1 , свідчить про поведінку суб'єкта владних повноважень, яка не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання таких дій протиправними.
Друга позовна вимога є похідною від першої позовної вимоги і, з урахуванням наведених вище мотивів суду, підлягає до часткового задоволення шляхом зобов'язання відповідача виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 - позивачу в повному обсязі за період з 27.03.2022 по 31.01.2025.
Третя позовна вимога задоволенню не підлягає у зв'язку з безпідставністю.
Четверта позовна вимога задоволенню не підлягає на підставі її передчасності.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо не виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , яка вважається такою, що захоплена у полон з 27.03.2022, законному представнику її дітей - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) в повному обсязі за період з 27.03.2022 по 31.01.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. судових витрат у вигляді судового збору.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.П. Хома