м. Вінниця
27 серпня 2025 р. Справа № 120/8383/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без вилику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Так, зокрема, позивач акцентує увагу на тому, що він не підлягає призову під час мобілізації, з огляду на те, що є єдиною особою, на утриманні якого перебуває матір з інвалідністю 2 групи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встановив наступне.
27.05.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу від час мобілізації на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційно підготовку та мобілізацію" як особи, яка має матір з інвалідністю ІІ групи - ОСОБА_2 .
За результатами розгляду цієї заяви відповідачем повідомленням від 06.06.2025 року № 362/8500 проінформовано, що протокол комісії від 06.06.2025 року № 45 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з огляду на відсутність документів. Окрім того, зауважено, що на колишнього члена подружжя згідно законодавства покладено обов'язок щодо його утримання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації.
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку № 560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додатком 5 Порядку № 560 передбачено перелік документів, що підтверджують право на відстрочку.
Так, у разі подання заяви про відстрочку на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII документами, що підтверджують право на відстрочку, зокрема, є:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", у яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII як особі, як особа, яка має матір з інвалідністю який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Так, відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААГ № 362309 матері позивача встановлено ІІ групу інвалідності 02.05.2023 року безтерміново.
Суд акцентує увагу на тому, що право на отримання відстрочки на підставі п. 13 ст. 23 Закону № 3543-XII пов'язується із відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту).
Відповідно до матеріалів справи матір позивача має колишнього чоловіка, шлюб із яким розірвано 02.05.2025 року.
Суд зауважує, що за результатом розгляду поданих документів, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, оскільки утримання мами позивача має здійснювати її колишній чоловік.
Надаючи правову оцінку такій відмові відповідача, суд зазначає, що правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 Сімейного кодексу України.
Так, згідно з положеннями частин 2-4 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст. 76 Сімейного кодексу України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1 і 3 ст. 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів батьку позивача, відсутні підстави вважати, що у колишнього чоловіка виник обов'язок утримувати колишню дружину, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язок.
Натомість, згідно з статтею 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати матір з інвалідністю, а не на колишнього чоловіка.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру відомості, зокрема, персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста (ст. 7 Закону).
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Отже, з аналізу вищевказаних норм Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" слідує, що інформацію, яку не надав позивач, відповідач як суб'єкт владних повноважень повинен перевірити за необхідності від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді, чого зроблено не було.
Водночас варто зауважити, що ані Законом № 3543-XII, ані Порядком № 560 не передбачено перелік документів, які має подати особа, яка має намір реалізувати своє право на отримання відстрочки, для підтвердження неможливості інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які зобов'язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи.
Разом із тим відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності таких осіб. Судом також не встановлено наявності інших невійськовозобов'язаних осіб, які б могли утримувати матір позивача.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, адже такі документи підтверджують як наявність матері позивача із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що батько не має інших невійськовозобов'язаних осіб, а тому рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом від 06.06.2025 року № 45, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, які є необґрунтованими, а інших підстав для відмови не вбачається, тому, виходячи з обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зауважує таке.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.
Правові норми, закріплені у ч. 1 ст. 382 КАС України, кореспондують з положеннями, зокрема, п.1 ч.6 ст.246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
З аналізу наведених норм слідує, що судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Висновки аналогічного характеру викладені у додатковій постанові Верховного Суду по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
З аналізу ст. 382 КАС України також слідує, що подання такої заяви може бути ініційовано позивачем в процесі виконання судового рішення, оскільки зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення є заходом превентивного впливу на відповідача у справі, з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Тобто правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому, аби застосувати спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку - виконання судового рішення.
Оскільки позивачем не наведено обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного ст. 382 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення такого судового контролю за виконанням судового рішення у справі, а тому заява задоволенню не підлягає.
Відтак, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
З огляду на встановлену протиправність оскаржуваного рішення, судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом від 06.06.2025 року № 45, в частині відмови надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович