м. Вінниця
26 серпня 2025 р. Справа № 120/16251/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. Зокрема, представник позивача наголошує, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а будівлі, що належать йому на праві приватної власності спрямовані безпосередньо для використання у сільськогосподарській діяльності, відтак не є об'єктами оподаткування на нерухоме майно.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Зокрема, представник ГУ ДПС у Вінницькій області акцентує увагу на тому, що позивач станом на 2023 рік не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, відтак відсутні підстави для застосування вимог підпункту "ж" п.п. 226.2.2ст. 266 ПК України.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Позивачеві з 22.11.2018 року на праві приватної власності належить комплекс будівель та споруд загальною площею 6 577,73 кв. м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зазначений комплекс складається з телятника, корівника, будинку тваринника, зерноскладу, конюшні, кормоцеху, кузні, пилорами, пункту штучного осіменіння, свинарників, будівлі вагової.
22.09.2024 року 22.09.2024 року головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення № 1038729-2415-0231-UA05120170000013778, яким позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік, в розмірі 220353,95 грн. головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення № 1038729-2415-0231-UA05120170000013778, яким позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік, в розмірі 220353,95 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах передбачених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VIII, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України в частині справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у тому числі його було поширено й на нежитлову нерухомість.
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Так, відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Тобто, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов'язок щодо його сплати є незмінним.
При цьому, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб) у розрізі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є податковою пільгою, яка встановлюється органом місцевого самоврядування.
Такі будівлі, споруди є прямо визначеними Податковим кодексом України об'єктами нерухомості, які не підлягають оподаткуванню, тобто наявність яких, податкове законодавство не пов'язує з виникненням у платника податкового обов'язку.
Відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2020, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
В розумінні пп."ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі № 140/2700/19.
При цьому правовий аналіз п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:
- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;
- власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
За приписами п.п. 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.
Відповідно до матеріалів справи на праві власності позивача перебуває комплекс будівель та споруд, який складається з телятника, корівника, будинку тваринника, зерноскладу, конюшні, кормоцеху, кузні, пилорами, пункту штучного осіменіння, свинарників, будівлі вагової, загальною площею за адресою вул. Хмільницька, 17, с. Білий Рукав, Хмільницький р-н, Вінницька обл., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд НК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507 (чинного в період, за який позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні, будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.
Приналежність нерухомого майна позивача до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) відповідачем не заперечується.
Як свідчать матеріали справи, відповідач вказує на відсутність у позивача статусу сільськогосподарського виробника, як складової для наявності звільнення вищезазначених об'єкті нерухомості від оподаткування.
Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до п.п. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.
Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу - Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).
Поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України від 18.01.2001 року № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. У свою чергу відповідно до норм вказаної сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
За змістом ст. 1 Закону України від 23.09.2008 року № 575-VI "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Відтак, системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.
Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.
Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні абз. "ж" п.п.266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Суд наголошує, що будь-яких доказів того, що позивач здійснював саме протягом 2023 року виробництво сільськогосподарської продукції та операції з постачання/реалізації с/г товару (договора купівлі- продажу/поставки худоби, будь-якого сільськогосподарського товару, накладні, податкові накладні, видаткові накладні, товаротранспорті накладні тощо), і, як наслідок, був сільськогосподарським товаровиробником - матеріали справи не містять.
Сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.
Верховний Суд у постанові від 11.04.2023 року у справі №380/18104/21 визначив, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Як з'ясовано з матеріалів справи, позивач наполягав на тому, що нежитлова будівля була передана йому в невідповідному стані для користування та вказував, що з метою подальшого бажання здійснювати господарську діяльність, ним було здійснено ремонтні роботи та у подальшому в 2024 році зареєстровано ФОП.
Тобто, позивачем вказано на факт невикористання спірної нерухомості об'єкту сільськогосподарської інфраструктури у сільськогосподарських цілях протягом 2023 року.
При цьому, доказів того, що нежитлова будівля перебувала в аварійному стані або була непридатна до використання, позивачем до суду не надано.
Окрім того, судом враховано, що вказані будівлі знаходяться на землях житлової та громадської забудови.
Розвиваючи вказане, суд зазначає, що концептуальний підхід українського законодавства до правового регулювання відносин щодо нерухомого майна полягає у закріпленні у законодавстві правового режиму єдиної юридичної долі земельних ділянок та розташованих на них будівель і споруд, що полягає у встановленні правової взаємозалежності між земельними ділянками та розташованими на ній об'єктами.
Відтак, факт того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником не доведено, а тому у останнього відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, у ході судового розгляду не встановлено протиправності оскаржуваного рішення.
Відтак, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
У силу приписів ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150) про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович