Справа № 524/1396/24 Номер провадження 22-ц/814/2315/25Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
27 серпня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Обідіної О.І.
Суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
За участю секретаря Дороженка Р.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою, визнання права позивачів на передання приміщень в користування третім особам без погодження з іншими співвласниками,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідачів, в якому просили встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , визнати за ними право передавати виділені їм в користування приміщення квартири та які залишені в спільному користуванні в тимчасове користування іншим особам без погодження з іншими співвласниками квартири, зобов'язати відповідачів нести витрати в тому числі і по оплаті комунальних послуг, на утримання квартири, пропорційно до площі приміщень.
Вимоги обґрунтовані тим, що сторони по справі, які є батьками та дітьми, являються співвласниками спірної квартири. В зв'язку з виниклими між ним конфліктними ситуаціями стосовно користування квартирою та оплатою на її утримання, вони запропонували донькам здавати квартиру в оренду, на що ті не дали згоду, а в подальшому повідомили, що батьки самі мають нести витрати на утримання або відчужити свою частку їм.
Оскільки сторони не дійшли згоди щодо користування нерухомим майном в позасудовому порядку, позивачі звернулися до суду.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :
виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користування житлову кімнату «6», площею 15,8 кв.м., балкон площею 1 кв.м;
виділено ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в користування житлову кімнату «5», площею 7,8 кв.м., житлову кімнату «2», площею 11, 4 кв.м, лоджію площею 1,6 кв.м.
В спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено: коридор «1», площею 10,8 кв.м.; вбиральню «3», площею 1,2 кв.м.; ванну «4», площею 2,7 кв.м.; кухню «7», площею 7,7 кв.м, вбудовану шафу площею 1,2 кв.м.
В задоволені іншої частини вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Часткове задоволення позовних вимог вмотивовано наявністю конфліктних відносин між сторонами як співвласниками квартири та неможливістю встановлення порядку користування нею в позасудовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог суд дійшов висновку про їх необггрунтованість та передчасність.
Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 березня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 1250 грн. з кожної.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати по 1250 грн. з кожної.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ульянова Ю.А., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про зобов'язання відповідачів нести витрати по утриманню майна та визнання права передачі приміщень без згоди інших співвласників квартири скасувати та ухвалити нове рішення в цих частинах про задоволення позову.
З посиланням на норми ч. 2 ст. 386 ЦК України вказує, що власник передбачивши можливість порушення його права може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення іншою стороною дій. Оскільки відповідачі не сплачують кошти на утримання майна, вказані вимоги підлягають задоволенню.
Вважає, що саме в судовому порядку має бути вирішено питання можливості передання третім особам виділеної частки та майна, що залишилося в спільному користуванні, оскільки відповідачі не погоджуються на це.
Рішення суду в частині задоволених вимог та додаткове рішення по справі сторонами не оскаржується, а тому у колегії суддів відсутні підстави для його перегляду в цій частині.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 16.03.1994 квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Сторонами не заперечується наявність між ними як співвласниками конфлікту щодо використання та розпорядження спільною квартирою.
Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення порядку користуванням квартирою, суд встановив відсутність між сторонами як співвласниками домовленостей щодо встановлення такого порядку, наявність конфліктної ситуації, яка утворилась на ґрунті відсутності таких домовленостей, та взявши до уваги інтереси кожного з співвласників, встановив вищевказаний порядок у користуванні житлом.
Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання за позивачами права передавати виділені їм в користування приміщення квартири та які залишені в спільному користуванні в тимчасове користування іншим особам без погодження з іншими співвласниками квартири та щодо зобов'язання відповідачів нести витрати, в тому числі і по оплаті комунальних послуг, на утримання квартири, пропорційно до площі приміщень, суд першої інстанції визнав їх необґрунтованими та передчасними.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.
Так, статтями 317, 319 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ч. 1 ст. 358, ч. 1-2 ст. 359 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 статті 544 ЦК України).
Таким чином, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
В даній справі спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, без визначення часток кожного з них, проте така форма володіння не усуває принцип цивільного права «власність зобов'язує», тобто кожний з позивачів та відповідачів несе обов'язок по утриманню свого майна, в тому числі і нести витрати по оплаті за житлово -комунальні послуги.
У випадку коли хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Вказаний спосіб захистку буде належним та сприятиме відновленню права того з власників, хто реально поніс витрати на утриманню спільного майна.
Тоді як вимога позивачів про покладення на відповідачів обов'язку нести витрати, в тому числі і по оплаті комунальних послуг, на утримання квартири, пропорційно до площі виділеного їм приміщення - не ґрунтується на законі, а відтак висновок суду щодо відсутності правових підстав для її задоволення є вірним.
Одночасно колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції щодо необґрунтованості позову в частині визнання за позивачами права передавати виділені їм в користування приміщення квартири та які залишені в спільному користуванні в тимчасове користування іншим особам без погодження з іншими співвласниками квартири, оскільки останні є передчасними, а відтак інтереси позивачів як співвласників квартири в цій частині судового захисту не потребують.
Доводи апеляційної скарги вищевикладених висновків суду не спростовують та не містять доказів їх помилковості.
Незгода апелянта з рішенням суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідачів нести витрати на утримання належної їм частки з посиланням на ч. 2 ст. 386 ЦК України не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки положення вказаної статті є загальними та не вирішують спірні правовідносини в обраний позивачами спосіб.
Так, частиною 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Тобто норми частини 2 вказаної статті стосуються саме заборони вчинення дій, але аж ніяк не зобов'язання вчинення дій, як то нести витрати на утримання майна, що і так врегульовано чинним законодавством.
Також безпідставними є посилання апелянта щодо можливості передання виділеної частки квартири позивачам з приміщеннями загального користування іншим особам без погодження з іншими співвласниками квартири.
Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Вказана вимога позивачів порушує права іншої сторони та має бути вирішення лише шляхом домовленостей між ними.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення, яке ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 серпня 2025 року.
Судді: Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Карпушин Г.Л.