нп 2/490/449/2025 Справа № 490/5049/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
26 серпня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі : головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Вознюк Д.І., за участі позивачки та її представника адвокатки Павлюк С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,-
18.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обгрунтування позову позивач вказав наступне.
30.09.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірвано рішенням Центрального районного суду від 10.10.2018 року у справі №490/3100/18.
Від шлюбу сторони мають дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач перебуває у зарестрованому шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.03.2023 року). Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з сім'єю позивача та знаходиться на її утриманні та утриманні її чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2022 року.
З 01.09.2023 року дитина навчається у Новофедорівському ліцеї Коблівської сільської ради в шостому класі, де зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина. Участь у шкільному житті дитини та її забезпеченні усім необхідним для навчання бере лише Позивач, Відповідач за період навчання дитини не виходив на зв'язок з класним керівником, на батьківські збори не з'являвся, навчанням та позаурочною діяльністю дитини не цікавився. Дані обставини підтвержуються характеристикою, виданою ліцеєм від 10.06.2024 року за вих. № 43/02
Оскільки відповідач не надавав добровільно утримання дитині, 22.04.2021 року позивачка отримала рішення Центрального районного суду м.Миколаєва у справі №490/149/21 про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.01.2021 р. до досягнення дитиною повноліття, який з 30.06.2021 року перебуває на примусовому виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ) в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3. Згідно інформації Відділу від 07.06.2024 року за вих. №69439 станом на 31.05.2024 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становить 141481,00 грн.
Участі у вихованні та утриманні дитини відповідач не приймає, з дитиною взагалі не спілкується з початку 2018 року, не підтримує з нею та позивачем ніякого зв'язку, ніяким чином про фізичний і духовний розвиток дитини не піклується, не виявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться станом здоров'я та потребами дитини. Всі питання щодо виховання, навчання, лікування та матеріального забезпечення дитини вирішуються позивачем та її чоловіком без участі та підтримки з боку відповідача.
Такі дії відповідача позивач розцінює як підтвердження свідомого ухилення Відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, що з метою забезпечення прав та інтересів дитини є підставою для позбавлення його батьківських прав щодо сина.
Тому з метою захисту законних прав та інтересів дитини, відповідача слід позбавити батьківських прав, як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків на підставі п.2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.06.2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 24.06.2024 року зобов'язано орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .
24.04.2025 року на адресу суду надійшов висновок органу опіки та піклування виконкому ММР та заява від представника третьої особи про розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування.
Ухвалою суду від 30.04.2025 року зобов'язано позивача ОСОБА_1 , забезпечити явку до суду дитини ОСОБА_3 , 0.03.2012 року народження, для з'ясування його думки щодо розв'язання спору. Зобов'язано Миколаївський міський центр соціальниї служб (м.Миколаїв, вул. Потьомкінська , 95 А) забезпечити участь спеціаліста у галузі дитячої психології для участі в опитуванні дитини.
30.04.2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Павлюк С.О. надійшло клопотання про долучення доказів.
Позивач та її представник в судовому засіданні вимоги позову підтримали, просили про його задволення. Наголосили на тому, що відповдіча свідомо з 2020 року не бере у часті у вихованні сина, а з початком війни взагалі не спілкується з ним і не цікавиться навіть долею дитини, не запропонував допомогу у евакуації дитини, хоча сам працює за кордоном, влаштований там. Навіть знаючи вже про перебування справи в суді , не вчинив за цей час жлднихї дій щодо налагодження сіплкування з сином і навіть не намагається хоча б частково погасити заборгованість з алментів. Такі дії відповідача свідчать про його свідоме небажання виконувати свої батьківські обов'язки. Позбавлення батьківських прав не позбавляє його можливості при зміні свого ставлення для дитини поновитися в таких праавх. Наразі ні мати дитни, ні сама дитина не бажають мати такого батька, яким є відповідач.
Відповідач до судового зсідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Представник органу опіки та піклування Батовська Ю.В. в минулому судовому засіданні підтримала висновок про недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав та просила продовжити слухання справи за її відсутності.
Також в судовому засіданні в присутності дитячого психолога Бескровної Г.О , була з'ясована думка дитини ОСОБА_3 . ОСОБА_6 поводився себе дуже схвильовано, неохоче відповідав на питання суду. Сказав, що не бачив батька десь п'ять років .Він дуже ображений на батька за те, що не той не забрав його з сосбою в польщу, коли почалася війна, він би залюбки тоді поїхав до батька. Він ображений на батька, що той з ним не спілкується, не пробачить його.Наразі йому добре проживати в роині матері та вітчима.
Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та встановивши обставини справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
30.09.2011 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уклали шлюб, який розірвано рішенням Центрального районного суду від 10.10.2018 року у справі № 490/3100/18.
Від шлюбу сторони мають дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 30.03.2012 року.
Позивач перебуває у зарестрованому шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.03.2023 року.
Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з сім'єю матері та та її чоловіка ( раніше за адресою : АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2022 року), наразі родина повернулася в Миколаїв і проживають по АДРЕСА_3 .
З 01.09.2023 року дитина навчається у Новофедорівському ліцеї Коблівської сільської ради в шостому класі, де зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина. Участь у шкільному житті дитини та її забезпеченні усім необхідним для навчання бере лише Позивач, Відповідач за період навчання дитини не виходив на зв'язок з класним керівником, на батьківські збори не з'являвся, навчанням та позаурочною діяльністю дитини не цікавився. Дані обставини підтвержуються характеристикою, виданою ліцеєм від 10.06.2024 року за вих. № 43/02.
На підставі виконавчого листа від 09 червня 2021 року № 490/149/21 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 січня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.
Заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментівна час розгляду справи становить 198 816 грн. з кінця 2021 року жодної оплати від відповдіача не надходило.
Актами державного виконавця від 21 липня 2023 року, 05 вересня 2023 року, 12 червня 2024 року та 12 лютого 2025 року було здійснено вихід за адресою проживання ОСОБА_2 (боржника), однак виявити його майновий стан не було можливим.
Служба у справах дітей повідомила, що у зв'язку з вирішенням питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_6 . ОСОБА_2 надав пояснення спеціалістам служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради у переписці в месенджері WhatsApp. Особу було ідентифіковано за копією паспорта.
У своїх поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що після розлучення часто спілкувався з сином і проводив з ним час, однак згодом ОСОБА_1 заблокувала номер телефону дитини. Через непорозуміння з колишньою дружиною він вирішив уникнути можливого психологічного травмування дитини і тимчасово припинив спілкування. Повідомив, що планує врегулювати питання побачень із сином у судовому порядку у вересні цього року. Також телефоном повідомив, що наразі перебуває за межами України.
Миколаївською міською радою виконавчого комітету складено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування висновку зазначено, що питання розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 10.04.2025 року. Під час обговорення питання матері дитини було зазначено , що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою та потребує значної доказової бази.
На час розгляду справи відповідач не звертався до органу опіки та піклування щдо вирішення питання врегулюванння його участі у вихованні сина.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII , іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд повинен також зважувати на те, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23. Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).
Суд враховує, що озвучена у судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Суд зазначає, що при заслуховуванні думки ОСОБА_6 встановлено, що дитина дійсно ображена на батька , але в тому числі і за твердженням про негативну поведінку батька з боку матері, проте не висловлював власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав його батька ОСОБА_2 . Крім того, з огляду на вік та невпевнені твердження ОСОБА_6 , суд вбачає те, що дитна не в повній мірі зрозуміла правових наслідків позбавлення відповідача батьківських прав стосовно нього.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) та від від 26.12.2024 № 561/474/24 (61-13691св24).
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків умисно, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідачем відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд також звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі №645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22).
У справі відсутні відомості про застосування органами у справах дітей чи матері дитини заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків, відновлення психоемоційних зв'язків дитини з батьком, вжиття заходів щодо збалансування інтересів батька та сина.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Судом не встанволено, що така поведінка батька є невідворотньою і неможливо змінити його ставлення до виховання та утримання сина.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Розрив правового зв'язку між дитиною та одним із батьків є вкрай негативним заходом, що може погано вплинути на стан здоров'я дитини, в тому числі психічного, подальше життя дитини, її самоусвідомлення.
За таких обставин, врахувавши положення ст. 9 Конвенції про права дитини, ст. 164 СК України, виходячи з того, що позивачем не надано беззаперечних і достатніх доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання малолітнього сина , а позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Однак, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання сина та виконання ним обов'язків щодо виховання та утримання дитини, передбачених сімейним законодавством та вжиття заходів для усунення підстав, які стали для звернення з даним позовом.
Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положенняКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вище стоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 258, 262, 264, 265, 268, 273,352 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання та утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення суду складено 27 серпня 2025 року
Суддя О.А. Гуденко