справа № 489/631/25 провадження №2/489/1289/25
Іменем України
27 серпня 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
за участю секретаря судового засідання Воробйова В.В..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю
встановив:
29.01.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача адвокат Ткачук Г.М. звернулася до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на квартири АДРЕСА_1 .
Як на підставу позовних вимог вказано, що з 30.12.1997 по теперішній час позивач ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.07.2021 спадкоємцями майна, а саме спірної квартири, є позивач та ОСОБА_5 (мати позивача).
22.09.2021 році ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_1 договір дарування, відповідно до якого подарувала останній свої 1/4 та 1/8 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, а ОСОБА_6 продовжила проживати в даній квартирі.
Таким чином з 1997 року позивач безперервно мешкає та зареєстрована за зазначеною вище адресою.
Позивачка завжди вважала, що квартира, в якій вона проживає, належить їй на праві власності. Вона належним чином утримувала квартиру, робила значні поліпшення, сплачувала комунальні послуги, інших осіб які б утримували квартиру не було.
Після смерті матері позивач вступила в управління та володіння спадковим майном. Тому з урахуванням положення статті 1268 ЦК України, вважала себе такою, що прийняла спадщину.
Під час військової агресії рф позивач вирішила продати квартиру та виїхати з міста, для чого почала шукати та відновлювати правовстановлюючі документи на будинок. Повного пакету документів на квартиру Позивачка не знайшла та в 2024 році отримала витяг з реєстру речових прав, з якого виявилося, що їй належить частки вказаної квартири.
Вважає, що 1/4 частка квартири належить її сестрі - ОСОБА_2 , яка з 2000 року мешкає на території росії та до України не приїздила, відносини з сім'єю не підтримувала, спадкових вимог щодо квартири не пред'являла. Чи жива наразі сестра Позивачка не знає. Спадкодавці - мати та батько жодного разу не згадували ОСОБА_2 як спадкоємицю, все майно, як вважала позивач, залишили їй.
На підставі яких документів 1/4 частки належить, ймовірно, її сестрі, вона не знає.
Позивач весь цей час вважала, що вона є єдиною власницею квартири після смерті батьків. Вона добросовісно, відкрито та безперервно володіла цим нерухомим майном та використовували його для власних потреб з 1997 року та після смерті батьків продовжує відкрито володіти квартирою.
Протягом всього часу проживання у квартирі ніхто не пред'являв ні спадкових вимог щодо квартири, ні вимог про повернення вказаного майна, ніхто не цікавився спірним майном. Безперервне відкрите володіння спірною квартирою підтверджується оформленням розрахункових книжок за комунальні послуги на ім'я позивача, доказами оплати комунальних послуг, показами свідків. Тому позивач вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю та вона має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності за набувальною давністю.
Ухвалою Ленінського (на теперішній час - Інгульський) районного суду міста Миколаєва від 05.02.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 11.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 02.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання, призначене на 27.08.2025, сторони не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Представник позивача - адвокат Ткачук Г.М. надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та просила позовні вимоги задовольнити.
Відповідач причину неявки в судове засідання не повідомила. Згідно позову проживає на території рф, з якою через військову агресію Україною припиненні будь-які відносин, вт.ч. з надання правової допомоги, а тому виклик відповідача здійснювався шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади.
Враховуючи наведене, відсутність сторін не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності та прийняття рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що відповідно до Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 4812-1874699-2018 від 03.08.2018 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 30.12.1997 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Дошлюбне прізвище позивача « ОСОБА_7 »,що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.06.2018.
Відповідно до нотаріального договору дарування 3/8 часток у праві власності на квартиру від 20.09.2021 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 3/8 частки у праві спільної часткової власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
3/8 частки у праві власності на квартиру належали ОСОБА_5 на підставі: часки свідоцтва про право власності на житло, виданого 15.05.1998 Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду; 1/8 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 26.07.2021 за реєстровим номером 1398.
Із свідоцтва про право власності на житло від 15.05.1998 вбачається, що в порядку приватизація квартира була надана у спільну власність (без визначення часток) ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .
З копії ордеру на вселення в квартиру №569 від 26.11.1979 видно, що відповідач ОСОБА_2 , 1979 року народження, є сестрою позивача та на рівні з нею отримала право на вселення в спірну квартиру.
Із змісту позову вбачається, що позивач вважає, що їй не було відомо про належність в квартирі частки відповідачу, а так як вона більше 10 років мешкає в квартирі та здійснює її утримання, тому вона має право набути право власності на це майно за нагульною давністю.
Правове обґрунтування та мотиви суду.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.
Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
Такого ж висновку дотримується і Верховний Суд в постанові від 30.07.2025 у справі № 487/3403/24 (провадження № 61-2345св25).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із матеріалів справи вбачається, що квартира була набута у спільну сумісну власність батьком позивача ОСОБА_4 та членами його родини (дружини та доками - позивачем і відповідачем) в порядку приватизації.
Після смерті батька спадщина, до складу якої ввійшла частки спадкодавця в квартирі, спадщина була прийнята та оформлена його дружиною ОСОБА_5 .
В подальшому, 20.09.2021 ОСОБА_5 подарувала свою частку, яку набула в порядку приватизації, та 1/8 частку в порядку спадкування позивачу ОСОБА_9 .
Таким чином, при оформленні договору дарування позивач знала, що набуває право власності на частку в спільному майні, а також те, що її сестра є співвласником спірної квартири відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 15.05.1998, посилання на яке міститься в договорі дарування та співвласником в якому. Крім відповідача вказана і позивач.
Отже, доводи позивача про необізнаність її про те, що відповідач є співвласником спірної квартири не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Крім того, із дати отримання в дар від матері 3/8 частки квартири, оскільки до цього власником була і мати, минуло лише більше трьох років.
Те, що позивач проживає в спірній квартирі більше десяти років, користується нею, здійснює її утримання та оплачує комунальні послуги, за встановлених обставин не може свідчити про добросовісність позивача при заволодінні спірною квартирою, співвласником якої є відповідач.
У зв'язку із тим, що позивач не довела всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, які є необхідними для набуття права власності за набувальною давністю, а тому позов задоволенню не підлягає.
Так як в задоволенні позову відмовлено, розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату судового збору, судом не здійснюється.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
відповідач: ОСОБА_2 , відоме місце проживання: рф, АДРЕСА_3 .
Повний текст судового рішення складено 27.08.2025.
Суддя І.В.Коваленко