Справа №478/411/25 пров. №2/478/243/2025
18 серпня 2025 року Казанківський районний суд Миколаївської області
в складі : головуючої судді Сябренко І.П.
за участю: секретаря Поліщук С.П.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду с-ще Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради про зобов'язання вчинити певні дії,
17 квітня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Казанківської селищної ради про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2001 року за позивачем ОСОБА_2 визнано право на отримання земельної частки (паю) в результаті розпаювання земель КСП «Комунар» Казанківського району Миколаївської області, в розмірі 9,29 га.
Згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії І-МК №018951, виданого 15 листопада 2001 року, на підставі рішення 21 сесії 23 скликання Веселобалківської сільської Ради народних депутатів від 15 травня 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №173, позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 9,29 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.
Позивач ОСОБА_2 неодноразово зверталась до відповідача Казанківської селищної ради із заявою про виділення їй земельної ділянки в натурі на місцевості та просила надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у розмірі 9,29 га, однак відповідач, посилаючись на різні причини неодноразово безпідставно відмовляв у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність позивача.
Враховуючи те, що рішенням суду за позивачем ОСОБА_2 визнано право на земельну частку (пай), на підставі якого остання отримала Державний акт на право приватної власності на землю, представник позивача вважає, що відповідач Казанківська селищна рада має здійснити забезпечення права позивача на отримання земельної ділянки із земель нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) та надати останній дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, тому просив суд ухвалити рішення, яким зобов'язати Казанківську селищну раду виділити ОСОБА_2 в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) площею 9,29 га, відповідно до Державного акту серія I-MK №018951, виданого 15 листопада 2001 року, на підставі рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2001 року, та зобов'язати Казанківську селищну раду надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у розмірі 9,29 га за рахунок земель резервного фонду або земель запасу, які розташовані на території Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області.
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2025 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року у задоволені клопотання представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, відмовлено.
Ухвалою суду від 01 липня 2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, задоволено частково.
Ухвалою суду від 21 липня 2025 року закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги і просив їх задовольнити.
Відповідач Казанківська селищна рада явку свого представника у судове засідання не забезпечила, надала заяву в якій просить справу розглядати без участі свого представника.
Вислухавши доводи представника позивача, дослідивши письмові докази, суд приходить такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, за правилами ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ч.3 ст.22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
За приписами ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з ч.ч.1-3, та 5 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст.118, 122, 123 ЗК України.
Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року №720/95 було передбачено порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Відповідно до положень вказаного нормативно-правового акту паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектар сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.
Таким чином, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах, а місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначено Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року №899-IV (далі - Закон №899-IV).
Відповідно до положень ст.2 вказаного Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: 1) свідоцтво про право на спадщину; 2) посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); 3) рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Згідно ст.3 Закону, підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Статтею 5 Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
Судом встановлено, що рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2001 року №2-20/2001 позов ОСОБА_2 до Веселобалківської сільської ради та КСП «Комунар» про визнання права на земельну частку (пай), задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право на отримання земельної частки (паю) в результаті розпаювання земель КСП «Комунар» Казанківського району Миколаївської області в розмірі 9,29 га, вартістю 28690 грн 71 коп. Стягнуто з КСП «Комунар» на користь ОСОБА_2 28 грн 69 коп. сплаченого нею держмита. Рішення набрало законної сили 29 січня 2001 року (копія) (а.с.27-28).
З Списку про виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паї) членів КСП «Комунар», який є архівним витягом з додатку до рішення 21 сесії 23 скликання Веселобалківської сільської Ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 15 травня 2001 року вбачається, що під №9 ОСОБА_2 з резервного фонду виділено в натурі (на місцевості) земельних часток (паї) (копія) (а.с.20-21).
З Державного акту на право приватної власності на землю серії І-МК №018951 від 15 листопада 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №173 вбачається, що громадянці ОСОБА_2 , яка мешкає в с. Весела Балка Казанківського району Миколаївської області, на підставі рішення 21 сесії 23 скликання Веселобалківської сільської Ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 15 травня 2001 року №б/н, передано у приватну власність земельна ділянка площею 9,29 гектарів в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (копія) (а.с.30-31).
Частиною 1 ст.81 Земельного кодексу України передбачено, що серед підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки можуть бути: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Отже, як встановлено матеріалами справи на виконання вимог рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2001 року рішенням 21 сесії 23 скликання Веселобалківської сільської Ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 15 травня 2001 року передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 9,29 гектарів в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, що підтверджуються Державним актом на право приватної власності на землю серії І-МК №018951 від 15 листопада 2001 року.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 9,29 га, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії І-МК №018951 від 15 листопада 2001 року, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимогщодо зобов'язання Казанківської селищної ради виділити позивачу в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) площею 9,29 га.
Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_2 про зобов'язання Казанківської селищної ради надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у розмірі 9,29 га за рахунок земель резервного фонду або земель запасу, які розташовані на території Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому законом.
Порядок державної реєстрації земельної ділянки визначено Законом України від 7 липня 2011 року «Про Державний земельний кадастр», який набрав чинності з 1 січня 2013 року.
Відповідно до ст.1 цього Закону державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об'єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, у постійне користування зазначеній особі.
Встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
З 1 січня 2013 року, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр», державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Порядок перенесення (внесення) відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру може відбуватись за умови наявності права власності або права користування земельною ділянкою.
Судом встановлено, що позивачу належить земельна ділянка, площею 9,29 га на праві приватної власності, однак відомості про таку не внесені до Державного земельного кадастру.
Державний акт на право приватної власності на землю Серії І-МК № 018951 від 15 листопада 2001 року не містить кадастрового номера земельної ділянки.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Це положення стосується тих земельних ділянок, які сформовано після 2011 року, коли почала діяти ст. 79-1 ЗК України.
Спірна земельна ділянка сформована у 2001 році.
Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» така земельна ділянка вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера.
Оскільки кадастровий номер не було присвоєно згаданій земельній ділянці, а відомості про зазначену земельну ділянку не було внесено до Державного земельного кадастру, земельній ділянці, слід визначити кадастровий номер у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
Згідно із п.115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) або їх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або особи, якій надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що розробляється для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку з метою передачі її в оренду в порядку управління спадщиною, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території, або іншої визначеної законом особи в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки.
Судом встановлено, що відомості про спірну земельну ділянку, права на яку виникли до 2004 року, не були внесені до Державного земельного кадастру, для державної реєстрації земельної ділянки, такій не присвоєно кадастрового номера для її ідентифікації.
Позивач, як власник, вправі звернутися із заявою щодо присвоєння земельній ділянці (на яку оформлено державний акт на право приватної власності на землю «старого зразка») кадастрового номера для ідентифікації земельної ділянки.
Для внесення відомостей до Державного земельного кадастру (проведення державної реєстрації земельної ділянки) її власники можуть звернутися до землевпорядних організацій, які мають ліцензії на проведення землевпорядних робіт, та замовити розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на таку земельну ділянку. Таким чином, після виготовлення технічної документації та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, шляхом внесення відповідної інформації в Державний земельний кадастр, власник земельної ділянки, який володіє нею на підставі Державного акту «старого зразка», має право звернутись до державного реєстратора речового права з заявою про подальшого проведення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Якщо у особи, яка є власником земельної ділянки на підставі Державного акту «старого зразка», виник спір щодо меж земельних ділянок та/або додержання правил добросусідтва то необхідно звернутись до органів місцевого самоврядування з метою вирішення зазначеного питання комісією з розгляду та вирішення земельних спорів.
Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності.
Враховуючи те, що позивачу ОСОБА_2 земельна ділянка належить на праві приватної власності, до повноважень відповідача Казанківської селищної ради належить розпорядження землями саме комунальної власності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов'язання Казанківську селищну раду надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не гуртуються на законі, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, належить віднести на її рахунок.
Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради про зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, віднести на її рахунок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 27.08.2025 року.
Суддя І.П. Сябренко