ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.08.2025Справа № 910/6964/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Керівника Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області (м. Самар, вул. Гетьманська, 5, ідентифікаційний код 02909938) в інтересах держави в особі
1) Личківської сільської ради (51140, Дніпропетровська обл., Самарівський р-н, село Личкове, вул. Центральна, будинок 103, ідентифікаційний код 04340112) та
2) Виконавчого комітету Личківської сільської ради (51140, Дніпропетровська обл., Самарівський р-н, село Личкове, вул. Центральна, будинок 10, ідентифікаційний код 42714998)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНЕРГІЯ СИСТЕМ" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 40; ідентифікаційний код 44876120)
про стягнення 392 850,00 грн
Керівник Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області в особі Личківської сільської ради та Виконавчого комітету Личківської сільської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНЕРГІЯ СИСТЕМ" про стягнення заборгованості за договором № 04 від 24.01.2024 про закупівлю у розмірі 392 850,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
11.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
За результатом проведення процедури закупівлі UA-2024-01-24-004615-a (ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти) відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» № 1178 від 12.10.2022, 24.01.2024 між Виконавчим комітетом Личківської сільської ради (далі - замовник, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» (далі - постачальник) було укладено договір №04 про закупівлю предметом якого є Бензин А-94 талони (скетч - картки) номіналом 10, 20 літрів; дизельне паливо талони (скетч - картки) номіналом 10, 20 літрів в асортименті, кількості та цінами, які зазначені у специфікації (додаток 1 до договору) (п.1.1 договору).
Згідно зі специфікацією до договору предметом закупівлі є Бензин А-95 в кількості 10000 л вартістю 54 грн з ПДВ та дизельне пальне в кількості 6000 л вартістю 54 грн з ПДВ на загальну суму 864 000 грн.
Згідно з п.1.3 договору постачальник гарантує, що на момент передачі товару Замовнику він є єдиним власником товару, товар не знаходиться під арештом, не переданий у заставу, не є предметом суперечки і на нього не поширюються права будь - яких третіх осіб.
Істотними умовами цього договору про закупівлю є предмет (найменування, кількість, якість), ціна, строк дії договору про закупівлю, перелік АЗС Постачальника (додаток 2) до договору. Інші умови договору про закупівлю істотними не є та можуть змінюватися відповідно до норм Господарського та Цивільного кодексів (п.1.4 договору).
Сума договору становить 864 000,00 грн у тому числі з ПДВ 144 000,00 грн (п.3.2 договору).
Датою передачі товару (окремої партії товару) є дата підписання сторонами видаткової накладної на поставку товару (передачу талонів / скетч - карт на отримання товару замовником) (п.4.3 договору).
Відповідно до п.5.1 договору поставка товару здійснюється по талонах / скетч - картах на отримання товару. Поставка (передача) талонів постачальником здійснюється однією або окремими партіями за письмовою або усною заявкою замовника за адресою: Дніпропетровська область Новомосковський район, с. Личкове, вул. Центральна, 103.
Згідно з п.5.3 договору поставка кожної партії товару (талонів/ скретч-карт) повинна здійснюватися постачальником не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати отримання заявки від замовника.
Поставка партії товару по наданим талонам /скретч - картам замовнику здійснюється на автозаправних станціях постачальника або третіх осіб, визначених замовником, відповідно додатку 2 (перелік АЗС продавця), що є невід'ємною частішою цього договору, шляхом навантаження (заправки) товару у транспортні засоби або ємності замовника, на підставі наданих представниками замовником талонів/ скретч-карт на отримання товару, які постачальник поставив (передав) замовнику (п.5.5 договору).
Додатком 2 до договору сторони узгодили, що поставка товару буде здійснюватись на АЗС «АВІАС» по вул. Шевченко, 80 м.Перещепине та АЗС ANP в с.Нове пекельне траса М18.
Згідно з п.5.7 договору термін дії (використання) талонів/скретч-карт повинні бути безстроковими або термін дії повинен бути не менше ніж 12 місяців з дати їх отримання замовником.
Прийняття та перевірка товару по кількості здійснюється замовником у момент його одержання в місці поставки. Після підписання замовником видаткової накладної на отриману партію товару право власності на товар (партію товару) переходить від постачальника до Замовника та товар вважається прийнятим (п.5.9 договору).
З моменту переходу права власності на товар та до моменту його фактичного отримання представниками замовника на АЗС постачальника, товар перебуває на зберіганні у постачальника. Вартість зберігання включено в ціну товару. Ризик випадкового знищення товару до моменту його фактичного прийняття представниками замовником на АЗС несе постачальник (п.5.10 договору).
Відпуск товару певного найменування (марки), фіксованої кількості та відповідної якості на АЗС Постачальника або третіх осіб, визначених Постачальником, здійснюється на підставі пред'явленого представником Замовником талону/екретч- карти на отримання товару. Замовник запевняє, що кожен хто пред'являє талон/ скретч-карту є його уповноваженим представником на отримання товару на АЗС (п.5.12 договору).
Постачальник гарантує наявність товару, на АЗС, в обсягах необхідних для забезпечення, безперебійної роботи замовника та гарантує одержання представниками замовника товару за талонами на АЗС безумовно, без будь-яких обмежень (п.5.13 договору).
У разі відсутності на АЗС товару зазначеного у п.1.1. договору при пред'явленні талону/скретч - картки на даний вид товару - постачальник відпускає товар підвищеної якості.
Відпуск товару на АЗС по талонах здійснюється цілодобово, в робочі та у вихідні (святкові) дні, відповідно до потреб замовника (п.5.14 договору).
Згідно з п. 5.15 договору поставка товару за цим договором вважається здійсненою з моменту фактичного отримання представниками замовника товару на автозаправних станціях постачальника або третіх осіб, на підставі пред'явлених ними талонів, що підтверджують право на отримання відповідної партії товару.
Згідно з п.6.1 договору замовник зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за поставлений товар; приймати поставлений товар згідно з замовленням за видатковою накладною.
Згідно п.6.3 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у терміни, встановлені даним договором.
Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками обох сторін, скріплюється печатками сторін (за наявності) і діє до 31.12.2024 року. Строк поставки палива на автозаправних станціях постачальника або третіх осіб, визначених постачальником - протягом строку дії талонів на отримання товару. А в частині взятих на себе зобов'язань - до повного їх виконання ( п.12.1 договору).
На виконання умов договору виконавчим комітетом Личківської сільської ради на рахунок постачальника були перераховані кошти в сумі 864 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №66 від 03.02.2024 на суму 108 000,00 грн, №389 від 11.05.2024 на суму 108 000,00 грн, №533 від 21.06.2024 на суму 284 000 грн (дата фактичної оплати 28.06.2024), №534 від 21.06.2024 на суму 40 000,00 грн (дата фактичної оплати 28.06.2024), №535 від 21.06.2024 на суму 324 000,00 грн (дата фактичної оплати 28.06.2024), а також інформацією з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів https://spending.gov.ua/new/transactions? region=4&page=2.
Згідно з видатковою накладною №170 від 29.01.2024 ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» передало, а виконавчий комітет Личківської сільської ради отримав товар у виді Бензину А-95 в кількості 2000 л на суму 108 000,00 грн.
Згідно з видатковою накладною №1164 від 08.05.2024 ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» передало, а виконавчий комітет Личківської сільської ради отримав товар у виді Бензину А-95 в кількості 2000 л на суму 108 000,00 грн.
Згідно з видатковою накладною №1548 від 19.06.2024 ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» передало, а виконавчий комітет Личківської сільської ради отримав товар у виді Бензину А-95 в кількості 6000 л на суму 324 000,00 грн та дизельне паливо в кількості 6000 л на суму 324 000,00 грн.
Прокурор у позовній заяві зазначає, що з усього закупленого замовником об'єму палива на теперішній час ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» не поставило замовнику Бензин А-95 в кількості 1875 л вартістю 101 250 та дизельне пальне в кількості 5400 л вартістю 291 600 грн, що підтверджується наявними у замовника талонами, а також наданим виконавчим комітетом Личківської сільської ради розрахунком розміру вартості непоставленого за договором про закупівлю №04 від 24.01.2024 бензину А-95 та дизельного пального, укладеного між виконавчим комітетом Личківської сільської ради та ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ».
Проте, як стверджує прокурор, постачальник належним чином не виконав господарсько - правові зобов'язання та відмовив замовнику у видачі пального на суму 392 850,00 грн, що підтверджуються листами виконавчого комітету Личківської сільської ради №766 від 07.04.2025, №997 від 30.04.2025, №1119 від 22.05.2025, а також доповідною водія Долівця М.М. від 05.01.2025.
Так, виконавчим комітетом Личківської сільскої ради на поштову адресу, а також на електронну пошту постачальника було надіслано лист - претензію №927 від 22.04.2025 з вимогою виконати зобов'язання за договором, зокрема, здійснити поставку пального або повернути кошти, яка відповідачем залишена без розгляду.
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор зазначає, що постачальник всіляко ухиляється від виконання майново - господарського зобов'язання, яке виникло на підставі укладеного договору, відпуск пального замовнику на АЗС не здійснює, що підтверджується листом Личківської сільської ради №766 від 07.04.2025 та листом виконавчого комітету Личківської сільської ради №1119 від 22.05.2025, зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на користь позивача суму попередньої оплати за товар за договором у розмірі 392 850,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в п. 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
У даному випадку, подаючи позов до суду, прокурор вказав на неналежне здійснення Личківською обласною радою, як органом який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами обласного бюджету та контролю за їх використанням.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (Порядок).
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктом 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Відповідно до пунктів 4, 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошторис розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плати використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 ст. 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).
За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
У спірних відносинах, що розглядаються, головним розпорядником бюджетних коштів є Личківська обласна рада. Рада є уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому суд погоджується з тим, що означена особа є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 № 904/123/22; від 26.1.12022 у справі 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 № 587/430/16-ц та від 15.10.2019 № 903/129/18, сам факт не звернення до суду належного суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Більше того, судом встановлено, що листом Самарівської окружної прокуратури №62-1777ВИХ-25 від 15.04.2025 повідомлено Личківську сільську раду про вищезазначені порушення вимог законодавства та про необхідність вжиття належних та ефективних заходів, спрямованих на їх захист.
Листом №997 від 30.04.2025 сільський голова Личківської сільської ради повідомив окружну прокуратуру про те, що раді відомо про вищезазначені порушення та про відсутність можливості самостійно звернутися до суду.
Листом Самарівської окружної прокуратури №62-2343ВИХ-25 від 19.05.2025 повідомлено виконавчий комітет Личківської сільської ради про вищезазначені порушення вимог законодавства та про необхідність вжиття належних та ефективних заходів, спрямованих на їх захист.
Листом №1119 від 22.05.2025 виконавчий комітет Личківської сільської ради повідомив окружну прокуратуру про те, що виконавчий комітет не звертався до суду про стягнення з ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» коштів за непоставлений товар по договору у зв'язку з відсутністю у штатному розписі спеціаліста з юриспруденції.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що прокурор дотримався порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради, тоді як остання не виконали свої повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Отже, перелік істотних та обов'язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 ЦК України.
Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права) та ціна товару.
Судом встановлено, що між сторонами було погоджено всі істотні умови договору поставки та на виконання умов договору виконавчим комітетом Личківської сільської ради на рахунок постачальника були перераховані кошти в сумі 864 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №66 від 03.02.2024 на суму 108 000,00 грн, №389 від 11.05.2024 на суму 108 000,00 грн, №533 від 21.06.2024 на суму 284 000 грн (дата фактичної оплати 28.06.2024), №534 від 21.06.2024 на суму 40 000,00 грн (дата фактичної оплати 28.06.2024), №535 від 21.06.2024 на суму 324 000,00 грн (дата фактичної оплати 28.06.2024), а також інформацією з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів https://spending.gov.ua/new/transactions? region=4&page=2.
Також судом встановлено, що згідно з видатковою накладною №170 від 29.01.2024 ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» передало, а виконавчий комітет Личківської сільської ради отримав товар у виді Бензину А-95 в кількості 2000 л на суму 108 000,00 грн; згідно з видатковою накладною №1164 від 08.05.2024 ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» передало, а виконавчий комітет Личківської сільської ради отримав товар у виді Бензину А-95 в кількості 2000 л на суму 108 000,00 грн; згідно з видатковою накладною №1548 від 19.06.2024 ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» передало, а виконавчий комітет Личківської сільської ради отримав товар у виді Бензину А-95 в кількості 6000 л на суму 324 000,00 грн та дизельне паливо в кількості 6000 л на суму 324 000,00 грн.
Водночас, ТОВ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» не поставило замовнику Бензин А-95 в кількості 1875 л вартістю 101 250,00 грн та дизельне пальне в кількості 5400 л вартістю 291 600,00 грн.
Так, спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 20.05.2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка згідно ст. 1 встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, та поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
За визначенням наданим в Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої третьою особою суми коштів у розмірі 392 850,00 грн, щодо якої між сторонами виник спір, саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Отже, до моменту пред'явлення уповноваженими представниками позивача бланків дозволу на АЗС, або ж поставки пального, означені кошти залишаються попередньою оплатою.
Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку не поставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, з моменту направлення третьою особою вимоги про повернення суми попередньої оплати у відповідача виникають грошові зобов'язання з повернення суми передплати, які замінюють зобов'язання з поставки товару, котрі не були виконані вчасно.
Проте, передумовою застосування статті 693 ЦК України, в будь-якому разі є не виконання обов'язку продавцем з поставки (передачі) товару у передбачений (домовлений) строк, та саме покупець має довести суду, що строк поставки (передачі) товару є таким, що настав та прострочений відповідачем.
Виконавчим комітетом Личківської сільскої ради на поштову адресу, а також на електронну пошту постачальника було надіслано лист - претензію №927 від 22.04.2025 з вимогою виконати зобов'язання за договором, зокрема, здійснити поставку пального або повернути кошти, яка відповідачем залишена без розгляду.
Однак, доказів звернення до відповідача із вимогами про повернення сплачених коштів за товар у відповідності до ст. 693 ЦК України, матеріали справи не містять.
В свою чергу, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відтак, оскільки прокурором пред'явлено вимогу щодо повернення передоплати за непоставлений товар у розмірі 392 850,00 грн у формі позову, строк оплати є таким, що настав.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача, як розпорядника бюджетних коштів, 392 850,00 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки товару вартістю 392 850,00 грн, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем позивачу, як розпоряднику бюджетних коштів, передоплати у розмірі 392 850,00 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijа V. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99. п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНЕРГІЯ СИСТЕМ" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 40; ідентифікаційний код 44876120) на користь Виконавчого комітету Личківської сільської ради (51140, Дніпропетровська обл., Самарівський р-н, село Личкове, вул. Центральна, будинок 10, ідентифікаційний код 42714998) грошові кошти у розмірі 392 850 (триста дев'яносто дві тисячі вісімсот п'ятдесят) грн 00 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНЕРГІЯ СИСТЕМ" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 40; ідентифікаційний код 44876120) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 4 714 (чотири тисячі сімсот чотирнадцять) грн 20 коп.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.08.2025
Суддя І.О. Андреїшина