вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" серпня 2025 р. Справа№ 910/4390/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.08.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 (повний текст складено 04.07.2025)
у справі № 910/4390/25 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробниче підприємство «Прімера»
про стягнення 612 622,05 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)
Позов, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду, заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 496 720,80 грн. та штрафу в сумі 115 901,25 грн. нарахованих за порушення відповідачем строків поставки товару за договором поставки № 53-129-01-21-02392 від 07.12.2021.
Відповідач в суді першої інстанції правом на подання відзиву на позову заяву не скористався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 302 999,69 грн. пені, 115 901,52 грн. штрафу та 5 027,18 грн. судового збору, в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт порушення відповідачем строків поставки товару за договором поставки № 53-129-01-21-02392 від 07.12.2021, з огляду на що позивач має право на стягнення пені та штрафу.
При цьому суд першої інстанції визнав обґрунтованим виконаний позивачем розрахунок сума штрафу та задовольнив позовні вимоги у вказаній частині за розрахунком позивача.
Водночас, суд першої інстанції, врахувавши положення ч. 6 ст. 232 ГК України, яка встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також те, що чинним господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним, встановив, що за розрахунком суду за вказаний період з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 302 999,69 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 193 721,11 грн. пені і ухвалити нове рішення в цій частині, яким вказані позовні вимоги задовольнити.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено процесуальні норми (ст. 236 ГПК України та п.7 Прикінцевих положень ГК України) не досліджено умови спірного договору щодо нарахування періодів пені, не враховано відповідну практику Верховного Суду, а також продовження строків нарахування пені згідно ГК України, неправильно застосовано норму матеріального права (ч. 6 ст. 232 ГК України) в частині застосування періодів нарахування пені.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- судом першої інстанції не враховано наявність відповідної умови договору яка встановлює більш тривалі строки нарахування пені, а також норми ст. 232 ГК України, якою встановлено строк нарахування пені у шість місяців якщо інше не встановлено законом або договором;
- відповідно до п. 7.2 спірного договору, нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язань, що свідчить про те, що сторони у спірному договорі погодили період нарахування штрафних санкцій, який перевищує строк у шість місяців встановлений у відповідній нормі;
- можливість встановлення таких строків підтверджується і актуальною судовою практикою Верховного Суду (постанова від 16.10.2024 у справі № 911/952/220;
- згідно із п.7 Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 3 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ). Згідно з п. 1 Постанови КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 на всій території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався. Відповідно до п.1 Постанови КМУ від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV- 2», відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже відповідні норми закону, спрямовані на встановлення заходів щодо запобігання коронавірусній хворобі, продовжили строк у шість місяців на строк дії відповідного карантину;
- позивачем, було нараховано пеню за період з 25.12.2021 по 30.11.2022 (останній день строку чинності спірного договору), який повністю поглинається періодом дії карантину, а отже, якщо б спірним договором не було визначено можливість нарахування пені за весь час прострочення зобов'язання, суд повинен був врахувати, що строки нарахування пені були продовжені на відповідний строк його дії.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2025 справа № 910/4390/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 у справі № 910/4390/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/4390/25 призначено до розгляду на 26.08.2025 о 12:00 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4390/25.
04.08.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить: залишити апеляційну скаргу без задоволення повністю, а також вирішити питання щодо строків позовної давності.
У відзиві відповідач зазначає про таке:
- у спірному договорі сторонами було погоджено, що поставка товару здійснюється до Запорізької АЕС, тобто у м. Енергодар, проте з 04.03.2022 місто Енергодар та Запорізька АЕС були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в окупації, з огляду на що відповідач був змушений зупинити поставку останньої частини продукції, проте вказане не було прийнято до уваги судом першої інстанції;
- при укладенні спірного договору сторони не могли передбачати настання невідворотних обставин (окупація міста Енергодар та Запорізької АЕС) та вказали період нарахування штрафних санкцій саме в умовах мирного часу. При цьому, оскільки умови спірного договору не встановлювали обмежень періоду нарахування пені за умови збройної агресії, пеня за прострочення виконання відповідачем зобов'язання не має нараховуватись більш ніж за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. При цьому нарахування пені мало біти здійснено позивачем за період до 04.03.2022, тобто до дати, коли виконання зобов'язання стало зовсім неможливим;
- у спірному випадку наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки розмір штрафних санкцій становить 37% від розміру невиконаного зобов'язання;
- у спірному договорі (п. 7.9) сторонами погоджено, що позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій встановлюється тривалістю у два роки, проте позивачем позовну заяву подано з пропуском вказаного строку позовної давності;
- при цьому, те, що п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим кодексом зупиняється на строк дії такого стану, свідчить про те, що законодавець зупинив перебіг строків позовної давності, які встановлені саме ЦК України, а не тих, які сторонами погоджені у договорах.
Станом на 26.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач в судове засідання представників не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні, з наступних підстав.
07.12.2021 відповідач (постачальник) та Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є позивач, (покупець) уклали договір поставки №53-129-01-21-02392 (далі Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити, визначену у п. 1.1 продукцію.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість Продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації (далі Специфікація), яка є невід'ємною частиною Договору (Додаток №1 до Договору).
У відповідності до п. 12.1. Договору, специфікації, додаткові угоди та додатки до Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу за умови укладення їх у письмовій формі, підписання їх повноважними особами та скріплення печатками обох сторін.
Як вбачається зі Специфікації №1 до Договору, постачальник мав поставити продукцію на загальну суму 4 967 208,00 грн. з ПДВ (загальна кількість 3 шт.) у строк до 24.12.2021.
Згідно з видатковою накладною № 12 від 28.12.2021 відповідач поставив позивачу продукцію на загальну суму 3 311 472,00 грн. з ПДВ (загальна кількість 2 шт.), доказів поставки решти продукції на загальну суму 1 655 736,00 грн. з ПДВ матеріли справи не містять.
З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача нараховані згідно з п. 7.2 Договору за порушення відповідачем строків поставки продукції пеню в сумі 496 720,80 грн. (розрахована за період з 25.12.2021 по 30.11.2022) та штраф в сумі 115 901,25 грн.
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 302 999,69 грн. пені, 115 901,52 грн. штрафу та 5 027,18 грн. судового збору, в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт порушення відповідачем строків поставки товару за Договором, з огляду на що позивач має право на стягнення пені та штрафу.
Водночас частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені суд першої інстанції виходив з того, що положення ч. 6 ст. 232 ГК України встановлюють, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та з того, що чинним господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним, а та , з огляду на вказане встановив, що за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 302 999,69 грн.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині позовних вимог у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, тобто позовних вимог про стягнення пені в сумі 193 721,11 грн. (496 720,80-302 999,69), а відтак, враховуючи, що рішення в частинах задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 302 999,69 грн. та штрафу в сумі 115 901,52 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.
Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».
При цьому слід відзначити, що доводи відповідача щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог колегією суддів розглянуті та враховані при винесенні постанови бути не можуть, оскільки за змістом положень чинного законодавства, у разі незгоди з рішення суду першої інстанції повністю або в частині особа подає апеляційну скаргу, саме за наслідками розгляду якої суд апеляційної інстанції і має повноваження щодо зміни або скасування судового рішення, при цьому перегляд судового рішення за відсутності такої апеляційної скарги свідчитиме про порушення судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності.
В свою чергу наданий відповідачем в суді апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не відповідає вимогам процесуального законодавства щодо форми та змісту апеляційної скарги, а при його поданні пояснень відповідачем серед іншого не було сплачено судовий збір.
З огляду на вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 302 999,69 грн. та штрафу в сумі 115 901,52 грн. колегією суддів не переглядається.
Водночас, з огляду на те, що суду апеляційної інстанції надано право зменшити розмір присуджених до стягнення штрафних санкції, доводи відповідача в цій частині колегією суддів будуть розглянуті.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не здійснив поставку продукції на загальну суму 1 655 736,00 грн. з ПДВ.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків поставки продукції за Договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмір 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки продукції на загальну суму1 655 736,00 грн. з ПДВ , яке тривало понад 30 днів позивач відповідно до приписів Договору має право нарахувати штраф та пеню за період такого прострочення та звернутися за її стягненням до суду.
Як встановлено вище, суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені виходив з того, що положення ч. 6 ст. 232 ГК України встановлюють, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та з того, що чинним господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення «якщо інше не встановлено законом або договором» допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми.
Тож положення ч. 6 ст. 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а й право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов'язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості / погашення боргу», «протягом року / усього періоду існування заборгованості» тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
Отже, враховуючи, що у п. 7.2 Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання, тобто встановили інший строк нарахування штрафних санкцій, аніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування позивачем пені за період з 25.12.2021 (наступний день після останнього дня строку поставки товару - 24.12.2021) по 30.11.2022 (дата спливу строку дії Договору) є правомірним.
Колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що, оскільки при укладенні Договору сторони не могли передбачати настання невідворотних обставин (окупація міста Енергодар та Запорізької АЕС), сторони вказали період нарахування штрафних санкцій саме в умовах мирного часу, а відтак, оскільки умови Договору не встановлювали обмежень періоду нарахування пені за умови збройної агресії, пеня за прострочення виконання відповідачем зобов'язання не має нараховуватись більш ніж за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, та зазначає про те, що вказана позиція відповідача не ґрунтується на положеннях чинного законодавства та умовах Договору.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити і на тому, що
Пунктом 7 Прикінцевих положень ГК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, а згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, шестимісячний строк нарахування пені, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, продовжений на строк дії карантину, тобто до 30.06.2023, що додатково підтверджує, що нарахування позивачем пені за період з 25.12.2021 по 30.11.2022 не суперечить положенням чинного законодавства.
При перевірці розрахунків пені колегія суддів встановила, що виконаний позивачем розрахунок пені є вірним та враховує положення п. 7.2 Договору, згідно з яким розмір пені не може становити більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції, а відтак позивач має право на стягненні пені у заявленому ним до стягнення розмірі (496 720,80 грн.).
Щодо посилань відповідача на пропуск строку позовної давності, слід зазначити таке.
З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі від 15.04.2025, а також те, що справа розглядалась без виклику (повідомлення) та те, що апеляційний перегляд справи відбувається під час воєнного стану, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглянути заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно з статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом положень ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Водночас ч. 1 ст. 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
У п. 7.9 Договору сторонами погоджено, що позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій, передбачених п. 7.2, п. 7.5 Договору, встановлюється тривалістю у два роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Враховуючи, що про порушення відповідачем свого обов'язку з поставки продукції позивач був обізнаний з наступного день після останнього дня строку поставки товару (24.12.2021), перебіг строку позовної давності розпочався з 25.12.2021 та, відповідно, мав закінчитися 24.12.2023.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023.
Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, в редакції, яка діяла станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що законодавець зупинив перебіг строків позовної давності, які встановлені саме ЦК України, а не тих, які сторонами погоджені у договорах, оскільки саме положеннями ЦК України передбачено можливість збільшення сторонами строку позовної давності.
Отже, строк позовної давності, визначений статтею 258 ЦК України, зокрема і у разі збільшення такого строку сторонами, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.
Вказане свідчить про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій , які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
В суді першої інстанції відповідач не зазначав про наявність підстав для зменшення розміру штрафної санкції.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки розмір штрафних санкцій становить 37% від розміру невиконаного зобов'язання, проте вказане не є безумовною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
При цьому слід зазначити, що розмір штрафних санкцій право на отримання яких позивач має право знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов'язку по поставці товару, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним.
Колегія суддів вважає обґрунтованими твердження відповідача про те, що у Договорів сторонами було погоджено, що поставка товару здійснюється до Запорізької АЕС, тобто у м. Енергодар, проте з 04.03.2022 місто Енергодар та Запорізька АЕС були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в окупації, що фактично унеможливлює поставку товару.
Водночас колегія суддів зазначає, що за умовами Договору товар відповідачем мав бути поставлений до 24.12.2021, тобто до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, а відповідачем не надано жодних доказів наявності об'єктивних причин неможливості виконати обов'язок по поставці товару у період до 24.02.2022.
Також слід зауважити і на тому, що відповідач не був позбавлений права у період після лютого 2022 року узгодити з позивачем інше місце поставки товару, проте доказів на підтвердження вчинення ним таких дій матеріали справи не містять.
В свою чергу будь-яких виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій колегією суддів не встановлено.
Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.
З огляду на вказані обставини позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволення в повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 496 720,80 грн. Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вказаних позовних підлягає зміні.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 підлягає зміні в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 496 720,80 грн. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 залишається без змін.
Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на відповідача (з урахуванням того, що як позов, так і апеляційна скарга були подані через систему «Електронний суд» та встановленого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору примітка суду).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 змінити.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/4390/25 в такій редакції:
« 1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробниче підприємство «Прімера» (Україна, 04052, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 17, корпус 1А, нежитлове приміщення 417, ідентифікаційний код 39469528) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна, 01032, місто Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661) пеню в сумі 496 720 (чотириста дев'яносто шість тисяч сімсот двадцять) грн. 80 коп., штраф в сумі 115 901 (сто п'ятнадцять тисяч дев'ятсот одна) грн. 52 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 7 351 (сім тисяч триста п'ятдесят одна) грн. 46 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.»
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробниче підприємство «Прімера» (Україна, 04052, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 17, корпус 1А, нежитлове приміщення 417, ідентифікаційний код 39469528) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна, 01032, місто Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.
5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 26.08.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
С.А. Гончаров