Справа № 125/2399/24
Провадження №11-кп/801/764/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
21 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Барського районного суду Вінницької області від 01.05.2025 року у кримінальному провадженні, відомості по якому внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024020140000314 від 14.11.2024 по обвинуваченню
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Попівці Барського району Вінницької області, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, одруженого, непрацевлаштованого, проживаюючого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
12.11.2019 Барським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора: ОСОБА_10
захисника: ОСОБА_7
Захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, просив вирок Барського районного суду Вінницької області від 01.05.2025 року щодо ОСОБА_9 за ст. 336 КК України змінити в частині призначеного покарання.
Звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
Вироком Барського районного суду Вінницької області від 01.05.2025 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_9 рахувати з моменту його затримання на виконання цього вироку суду.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку суду обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Стаття 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Вказаний обов'язок дублюють положення статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, згідно з якими громадяни, зокрема, зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Під час мобілізації військовозобов'язані, які приписані до військових частин, зобов'язані з'явитися для проходження військової служби у воєнний час, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках.
ОСОБА_9 , відповідно до Закону України № 3543-ХІІ від 21.10.1993 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», являючись військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 135/2208 від 10.10.2024, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 та Указу Президента України від 06.05.2024 № 272/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» підлягав призову на військову службу за мобілізацією. ОСОБА_9 , перебуваючи 10.10.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_2 , ознайомився зі змістом повістки про його явку на 08:00 14.10.2024 до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_3 , для призову та направлення у склад команди НОМЕР_1 . Після чого, ОСОБА_9 , будучи військовозобов'язаним, придатним до військової служби, маючи умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, без поважних на те причин, умисно, не з'явився на 08:00 14.10.2024 до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 , для призову та направлення у склад команди НОМЕР_1 , не повідомивши про поважні причини неявки, унаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації.
У подальшому, ОСОБА_9 , перебуваючи 31.10.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_2 , ознайомився зі змістом повістки про його явку на 08:00 04.11.2024 до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_3 , для призову та направлення у склад команди НОМЕР_1 . Після чого, ОСОБА_9 , будучи військовозобов'язаним, придатним до військової служби, маючи умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, без поважних на те причин, умисно, не з'явився на 08:00 04.11.2024 до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 , для призову та направлення у склад команди НОМЕР_1 , не повідомивши про поважні причини неявки, унаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації.
Крім того, ОСОБА_9 , перебуваючи 20.11.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_2 , ознайомився зі змістом повістки про його явку на 08:00 20.11.2024 до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_3 , для призову та направлення у склад команди НОМЕР_1 . Однак, відмовився її отримувати і ставити свій підпис у розписці про її отримання, про що 20.11.2024 офіцером ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 у присутності офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 було складено акт відмови від отримання повістки. Після чого, ОСОБА_9 , діючи усупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», продовжуючи ухилятися від призову на військову службу під час мобілізації, умисно, свідомо, без поважних на те причин, не з'явився на 08:00 21.11.2024 до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 , для призову та направлення у склад команди НОМЕР_1 , не повідомивши про поважні причини неявки, унаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, чим ухилився від призову на військову службу піж час мобілізації.
Вимоги апеляційної скарги захисника мотивовано тим, що судом не взято до уваги, що причиною ухилення ОСОБА_9 від призову на військову службу під час мобілізації стало те, що він має хронічні захворювання і за станом здоров'я не може проходити військову службу, також, раніше йому була встановлена перша група інвалідності на певний строк, судом не враховано пояснення ОСОБА_9 , що військово- лікарську комісію щодо придатності його до проходження військової служби було проведено формально, фактично ніхто із лікарів його не оглядав, ніякі медичні обстеження не проводилися, порядок оскарження рішення ВЛК йому ніхто не роз'яснив, тому він його не оскаржував.
Окрім того, при призначенні покарання судом не враховано сімейні обставини обвинуваченого ОСОБА_9 , а саме, те що він перебуває y шлюбі з громадянкою ОСОБА_13 , до складу їх сім'ї входять четверо малолітніх дітей його дружини: ОСОБА_14 , 2011 року народження; ОСОБА_15 , 2012 року народження; ОСОБА_16 , 2015 року народження; ОСОБА_17 , 2018 року народження.
Оскільки вони проживають однією сім'єю, то обвинувачений ОСОБА_9 виконує обов'язки по їх утриманню, догляду та вихованню.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, яке є нетяжким, особу обвинуваченого ОСОБА_9 , його відношення до вчиненого правопорушення, який він визнав вину, призначене ОСОБА_9 реальне покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання і є несправедливим та надто суворим.
Прокурор Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_6 подав заяву про відмову від апеляційної скарги на вирок Барського районного суду Вінницької області від 01.05.2025 року щодо ОСОБА_9 за ст. 336 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився особисто захисником обвинувачений повідомлявся про час та місце апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_10 , який просив прийняти заяву прокурора про відмову від апеляційної скарги, в задоволенні апеляційної скарги захисника відмовити, захисника ОСОБА_7 , який просив задоволити апеляційну скаргу, не заперечував проти відмови прокурора від апеляційної скарга, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, слід прийняти відмову прокурора від апеляційної скарги, закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду про доведеність вини, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України в апеляційній скарзі захисника не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого ОСОБА_9 є безпідставними.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Призначаючи покарання, суд першої інстанції в дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 , кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є нетяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше судимий; посередньо характеризується за місцем проживання, що підтверджується довідкою-характеристикою Балківського старостинського округу Барської міської ради Вінницької області № 228 від 02.12.2024; проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 разом із дружиною ОСОБА_13 та її дітьми, що підтверджується довідкою Балківського старостинського округу Барської міської ради Вінницької області № 227 від 02.12.2024, з якої також вбачається, що до складу сім'ї ОСОБА_9 входять: дружина - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; падчерка - ОСОБА_18 , 07.03.2011 р.; падчерка - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; падчерка - ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; пасинок - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , висновок досудової доповіді від 07.02.2024 Жмеринського районного сектору № 1 філії Державної установи "Центр пробації" у Вінницькій області, згідно якого виправлення ОСОБА_9 без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства (у тому числі для окремих осіб), відсутність обставин, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання.
При цьому суд першої інстанції, перевіривши твердження сторони захисту щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 , прийняв до уваги копію консультаційного висновку спеціаліста КНП "Барська міська лікарня" Барської міської ради від 26.03.2025, копії аналізів крові від 25.03.2025 та 31.03.2025.
Проаналізувавши обставини, які мають значення при призначенні покарання, перевіривши дотримання судом першої інстанції вимог ст. 50, ст. 65 КК України, суд апеляційної інстанції вважає, що визначене судом першої інстанції покарання, передбачене санкцією ст.336 КК України за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про призначення обвинуваченому мінімально допустимого строку кримінального покарання, визначеного санкцією кримінального закону, яке, на переконання апеляційного суду відповідає принципу необхідності, а також принципам «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При цьому суд апеляційної інстанції керується правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Доводи захисника щодо застосування ст. 75 КК України є безпідставними.
В апеляційній скарзі захисник, викладаючи свої доводи, щодо наявності підстав для застосування ст. 75 КК України посилається на обставини, які були належним чином досліджені та враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення відносно ОСОБА_9 .
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_9 , який після звільнення з місць позбавлення волі уклав офіційний шлюб, мешкає разом з чотирма дітьми дружини, недоведено, яким чином він приймає участь у вихованні та утриманні дітей, оскільки не працює.
Факт проживання з ОСОБА_9 чотирьох дітей не свідчить про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Не заслуговують на увагу посилання захисника на те, що судом при призначенні покарання не враховано ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_9 не погодився з висновком комісії про придатність його до військової служби.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_9 ухилявся від призову на військову службу під час мобілізації, під час вручення повістки висловлював незгоду з процедурою проведення огляду та висновком комісії, яким його було визнано придатним до військової служби, однак не оскаржив висновок у спосіб, що передбачений законом.
Перевіривши сукупність всіх обставин кримінального провадження, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , як на цьому наполягає сторона захисту, оскільки при призначенні покарання суд першої інстанції врахувавши обставини, які мають значення для визначення виду і розміру покарання, визначив покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Прокурором Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_6 подано заяву про відмову від апеляційної скарги на вирок Барського районного суду Вінницької області від 01.05.2025 року щодо ОСОБА_9 за ст. 336 КК України.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 403 КПК України, врахувавши думку учасників кримінального провадження, вважає, що наявні підстави для прийняття відмови від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора.
Керуючись ст.ст.403,404, 405, 407, 409, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції ,
постановив :
Прийняти відмову прокурора від апеляційної скарги.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора закрити.
Відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника.
Вирок Барського районного суду Вінницької області від 01.05.2025 року щодо
ОСОБА_9 за ст. 336 КК України залишити без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Згідно ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4