25 серпня 2025 року Справа № 480/2620/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соп'яненко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2620/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою і просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Липоводолинського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2025 року до 31 березня 2025 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити судді Липоводолинського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 1 січня 2025 року по 31 березня 2025 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2025 року, у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач отримував суддівську винагороду за вказані вище спірні періоди, у менщому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України.Натомість ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб 3028 грн. Позивач вважає, що розмір виплаченої йому винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призводить до зменшення розміру суддівської винагороди.
Ухвалою суду від 03.04.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду відкрито ровадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач заперечує проти позовних вимогу відзиві на позовну заяву, обґрунтовуючи тим, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-ІХ, встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.
В Законі №4059-ІХ, законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону № 1402-VIII.
Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку про те, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
Закон №4059-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним.
Відповідно до статі 116 Бюджетного Кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетного Кодексу України чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Отже, Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.
Кошторисом ТУ ДСА України в Сумській області на 2025 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на підставі Указу Президента України "Про призначення суддів" від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 позивача призначено на посаду судді Липоводолинського районного суду Сумської області строком на п'ять років, наказом голови суду від 01 листопада 2013 року його зараховано до штату суду. Указом Президента України "Про призначення суддів" від 12 грудня 2019 року № 900/2019 позивача призначено на посаду судді Липоводолинського районного суду Сумської області безстроково (а.с.6,7)
Позивач зазначає, що в період з 01.01.2025 по 31.03.2025 включно відповідач нарахував йому суддівську винагороду, для визначення сум якої використовувалася величина в розмірі 2102,00 грн. (а.с.8-9)
Однак відповідно до приписів спеціального закону, яким є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" відповідач повинен був нараховувати суддівську винагороду в 2025 році виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 130 Конституції Україниустановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон № 1402-VІІІ) передбачено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Частинами 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (Закон №4059-IX) установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум працездатних осіб - 3028 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Враховуючи те, що такі законодавчі положення є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, ТУ ДСА в Сумській області діяло на законних підставах.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів була сформована усталена позиція, яка зводилась до того, що закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року (зокрема, але не виключно: у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін.).
У постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаних правових висновків Верховного Суду, й визначаючись у питанні наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року відповідно до абзацу четвертогостатті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та абзацу четвертогостатті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", для розрахунку посадового окладу судді виходила з наступного:
"Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цьогоЗаконусудді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 01 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальнимзакономдля визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді."
Відступаючи від правових висновків Верховного Суду викладених, зокрема, але не виключно, у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, Велика Палата з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року зазначила про те, що з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 01 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За наведеного правового регулювання та відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, враховуючи зміст та обсяг фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач, нараховуючи позивачу суддівську винагороду упродовж спірного періоду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн - діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що доводить необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Враховуючи останню правову позицію Верховного Суду у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно дост. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
За вказаних обставин, правових норм суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко