26 серпня 2025 рокуСправа № 160/34407/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Криворізької центральної окружної прокуратури до Приватного акціонерного товариства “КРИВОРІЗЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РУДОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
28 грудня 2023 року Криворізька центральна окружна прокуратура звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “КРИВОРІЗЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РУДОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД», в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Приватного акціонерного товариства “КРИВОРІЗЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РУДОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (адреса: вул. Заводська, будинок 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50057, код ЄДРПОУ 00190940) в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища №14174, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Заводська, 1, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 “Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту»;
- зобов'язати Приватне акціонерне товариство “КРИВОРІЗЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РУДОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (адреса: вул. Заводська, будинок 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50057, код ЄДРПОУ 00190940) привести у стан готовності до використання за призначенням захисну споруду цивільного захисту №14174, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Заводська, 1, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 “Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».
Позов обґрунтовано тим, що захисна споруда цивільного захисту - сховище №14174, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Заводська, 1, перебуває в не готовому до використання стані. Встановлено, що власником даної споруди є ПрАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод».
Згідно з інформацією, отриманою від Криворізького РУ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, та в рамках кримінального провадження, відкритого за фактом неналежного утримання захисних споруд, було проведено огляд сховища. Під час огляду, що відбувся 18.10.2023 за участі фахівця Відділу забезпечення заходів з ПНС Криворізького району ЦЗД ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, було зафіксовано, що сховище затоплене і не придатне для використання за призначенням. Висновок про неготовність також підтверджується офіційними документами, зокрема обліковою карткою сховища та листом Криворізького РУ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області.
Таким чином, незважаючи на постійну загрозу ракетних обстрілів, які створюють небезпеку для життя та здоров'я мешканців міста, власник не вжив необхідних заходів для приведення захисної споруди у належний стан. Це порушення законодавства в сфері цивільного захисту та обороноздатності держави є підставою для звернення до суду з вимогою зобов'язати власника усунути виявлені недоліки та забезпечити мешканцям міста Кривого Рогу безпечні умови для укриття.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 року зупинено провадження в адміністративній справі №160/34407/23 до розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду справи № 260/4199/22.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 провадження у справі №160/34407/23 поновлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 зупинено провадження у справі №160/34407/23 до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду по справі №420/22303/23.
Ухвалою від 26.08.2025 року провадження у справі №160/34407/23 поновлено.
Перевіривши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що захисна споруда - сховище №14174, що знаходиться за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Заводська, 1, перебуває у власності ПрАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод».
На підставі інформації від Криворізького РУ ГУ ДСНС України, Криворізькою центральною окружною прокуратурою було розпочато кримінальне провадження за фактом невиконання вимог щодо належного утримання захисних споруд. У рамках цього провадження було отримано документи, зокрема облікову картку та паспорт сховища №14174, які свідчать про те, що споруда є не готовою до використання за призначенням.
18 жовтня 2023 року було проведено його огляд за участі фахівця Відділу забезпечення заходів з ПНС Криворізького району ЦЗД ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області. Під час огляду встановлено, що сховище затоплене, що робить його непридатним для використання. Висновок про неготовність сховища, зроблений спеціалістом з цивільного захисту, підтверджується також листом Криворізького РУ ГУ ДСНС України від 10 листопада 2023 року.
Необхідність вжиття заходів щодо приведення укриття в належний стан обумовила звернення Криворізької центральної окружної прокуратури до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу на те, що перш за все слід надати оцінку наявності/відсутності у позивача адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до суду з вимогами зобов'язання вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність споруд цивільного захисту.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 46 КАС України, позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частинами третьою-п'ятою статті 53 КАС України, визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом № 1697-VІІ.
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 131-1 Конституції України, вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя та змінено характер її діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення.
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон № 1697-VII, відповідно до частини першої статті 23 якого, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до норм частини першої статті 23 Закону № 1697-VII, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII, визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Верховний Суд викладав висновки щодо застосування норм статті 23 Закону № 1697-VII та статті 53 КАС України стосовно права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у контексті необхідності врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, від 24.01.2025 у справах № 520/30126/23 та №520/13228/23, № 400/9970/23, від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 31.01.2025 № 320/3128/23, від 06.02.2025 у справі №160/18617/23 та багатьох інших. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що прокурор, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій, має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього існують виняткові умови та в порядку визначеному законом.
Із змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, випливає, що однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави, є наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а іншою - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке “не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас, “здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте, “неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У другому випадку, законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Однак, у кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.
Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб'єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб'єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.
З урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У справі, що розглядається, Криворізька центральна окружна прокуратура звернувся до окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Дніпропетровській області, який є територіальним органом ДСНС, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що право на звернення до суду з цим позовом Криворізька центральна окружна прокуратура обґрунтовує бездіяльністю відповідача щодо невжиття заходів, направлених на приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту №14174, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Заводська, 1, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 “Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту». У контексті наведеного, першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статус позивача у цій справі.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування регулюються Кодексом цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом).
Статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України, визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) (пункт 1 Положення про Державну службу з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052), який здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього ж Положення, частина 3 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з частиною другою статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, серед іншого: здійснює державний нагляд (контроль) у сфері пожежної та техногенної безпеки щодо виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства органами та суб'єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, іншими юридичними особами; звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей; перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти; подає Раді міністрів Автономної Республіки Крим, центральним та місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування інформацію про юридичних та фізичних осіб, винних у порушенні вимог законодавства у сфері цивільного захисту.
Статтею 18 Кодексу цивільного захисту України, визначені повноваження інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту, до яких віднесено Міністерство внутрішніх справ України (МВС), яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності (пункт 1 Положення про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом).
Згідно з частиною першою статті 18 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту належить, серед іншого: забезпечення цивільного захисту у сфері суспільного життя, в якій реалізує державну політику відповідний орган виконавчої влади; здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій; визначення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування загальної потреби у захисних спорудах цивільного захисту для суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління; організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, та захисних споруд цивільного захисту державної власності, що перебувають на балансі суб'єктів господарювання приватної форми власності; організація проведення технічної інвентаризації фонду захисних споруд цивільного захисту суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління; виключення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сховищ та протирадіаційних укриттів з фонду захисних споруд цивільного захисту.
Частиною першою статті 19 Кодексу цивільного захисту України, визначені повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту, до яких, крім іншого, віднесено: забезпечення цивільного захисту на відповідній території; взаємодія з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо виконання завдань цивільного захисту; організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду таких споруд.
Отже, Кодексом цивільного захисту України передбачено функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, яка, за визначенням Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 № 11, є сукупністю органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України, утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об'єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина п'ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з пунктом 3 “Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації)
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку № 138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).
Частиною першою статті 47 Кодексу цивільного захисту України, передбачено, що державний нагляд (контроль) з питань цивільного захисту здійснюється за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах техногенної та пожежної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, за діяльністю аварійно-рятувальних служб, а також у сфері промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами відповідно до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, в редакції Закону № 2655-ІХ, встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з інших, ніж передбачені Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, з інших підстав, визначених законом.
На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право ДСНС, як суб'єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких ДСНС має право на звернення до суду.
Зокрема, у пункті 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, вжито формулювання “з інших підстав, визначених законом».
Водночас, ДСНС, як суб'єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом (пункт 5 частини п'ятої статті 46 КАС України).
Натомість, ні положеннями Кодексу цивільного захисту України, ні іншими законами України, не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які вже визначені законом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2025 у справі №400/9970/23 та від 06.02.2025 у справах № 160/18617/23, № 320/11439/22 та інших.
Крім того, у постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, в редакції Закону № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву.
Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, окреслена прив'язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.
Суд вважає, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та, відповідно, правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд, з огляду на що, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов'язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду, у зв'язку з відсутністю права прокурора звернутися до суду із даним позовом в інтересах держави саме в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 260/4199/22 від 03 березня 2025 року було надано оцінку зазначеним обставинам та зроблено висновок, що за правилами процесуального закону відсутність визначених законом підстав для звернення до суду прокурора має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
З урахуванням вище встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову Криворізької центральної окружної прокуратури без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Керуючись ст. ст. 240, 243, 248, 256 КАС України, суд,-
Позовну заяву Криворізької центральної окружної прокуратури до Приватного акціонерного товариства “КРИВОРІЗЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ РУДОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Суддя В.В. Кальник